Феномен «професійного вигорання» у лікарів

І. С. Майдан,
ДУ «Інститут педіатрії,
акушерства і гінекології НАМН України»

Резюме. У статті наведено огляд сучасних даних щодо феномену «професійного вигорання». Висвітлено фактори формування, прояви та профілактичні заходи, що запобігають цьому феномену.

Ключові слова: «професійне вигорання», фактори формування, прояви, профілактичні заходи.

«Світячи іншим згораю сам». Цей відомий вислів приписують голландському лікарю  ХVII ст. Ніколасу ван Тюльпу, який запропонував зробити його девізом лікарів, а символом – палаючу свічку.

Професія лікаря вимагає від професіонала не лише майстерності, а й великої емоційної самовідданості, що призводить до емоційного вигорання.

Вважається, що термін «професійне вигорання» у науковий обіг увів американський психіатр Х. Дж. Фрейденбергер [1] для позначення психічного стану здорових людей, які постійно перебувають в емоційно перенавантаженій атмосфері у зв’язку з тим, що їхня професійна діяльність вимагає інтенсивного спілкування з людьми. Цей стан він назвав «burnout» (вигорання).

Подальші дослідження цього феномену стосувалися професійної діяльності медичного персоналу та працівників соціальної сфери. Цю проблематику досліджували зарубіжні та вітчизняні психологи, а саме: М. Буриш, Г. Діон,               К. Маслач, С. Джексон, Г. Сельє, В. Бойко, Н. Водоп’янова, Г. Ложкін, Н. Левицька, Л. Карамушка, Т. Зайчикова, В. Орел, Т. Форманюк, С. Максименко [2–8].

За визначенням Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), «синдром вигорання» – це фізичне, емоційне чи мотиваційне виснаження, що характеризується порушенням продуктивності в роботі, утомою, безсонням, підвищеною схильністю до соматичних захворювань, зловживанням алкоголем та іншими психоактивними речовинами,  суїцидальною поведінкою.

У Міжнародній класифікації хвороб та поведінкових розладів 10-го перегляду (МКХ-10) «синдром вигорання» віднесено до діагностичного таксону
Z 73 – Проблеми, пов’язані з труднощами в управлінні своїм життям, під шифром Z 73.0 – «вигорання» (burnout).

Наукове обґрунтування досліджень емоційного вигорання пов’язують з ім’ям американського психолога Х. Маслач. Модель професійного вигорання розглядається з позиції трьох складових:

  • емоційне виснаження;
  • деперсоналізація;
  • редукція особистісних досягнень

Емоційне виснаження проявляється психічною втомою, емоційним спустошенням, симптомами депресії. Спочатку спостерігається емоційне перенасичення, що супроводжується емоційними зривами, агресивними реакціями, спалахами гніву. Потім розвивається емоційне виснаження, втрачається інтерес  до навколишньої реальності.

Деперсоналізація – знецінення (дегуманізація) міжособистісних стосунків, негативізм, цинічне ставлення до почуттів та переживань інших людей. Починають проявлятися негативні установки, зростає знеособленість та формальність контактів, виникають спалахи роздратування та конфліктні ситуації. Для всіх характеристик деперсоналізації важлива втрата емоційного компонента психічних процесів (втрата почуттів до близьких людей, зниження емпатії – чуйності, співпереживання).

Редукція особистісних досягнень характеризується зниженням професійної ефективності працівника, що може  проявлятися в негативізмі щодо службових можливостей, в обмеженні обов’язків до соціального оточення, у зниженні відчуття значущості діяльності, що виконується. Яскраво виражене почуття власної неспроможності і некомпетентності.

Наявність цих складових спричинює професійну деформацію особистості, зниження якості життя і втрату сенсу існування.

У зв’язку з цим синдром емоційного вигорання розглядається деякими авторами як «професійне вигорання», що зумовлює вивчення цього феномену в аспекті професійної діяльності. Вважається, що такий синдром найбільш характерний для представників соціальних або комунікативних професій системи «людина-людина»: соціальні та медичні працівники, вчителі, менеджери, психологи, психотерапевти, психіатри, представники сервісних професій [9].

В. В. Бойко розглядає розвиток професійного вигорання за фазами напруження, резистенції та виснаження, що співзвучні з фазами загального адаптаційного синдрому (стресу). Під професійним вигоранням розуміють вироблений особистістю механізм психологічних захистів у вигляді  повного або часткового виключення емоцій (зниження їх енергетичної насиченості) у відповідь на певні психотравматичні впливи [10].

Фактори, що провокують професійне вигорання (за Бойко В. В.) [10]:

1) зовнішні фактори – хронічно напружена емоційна діяльність, дестабілізуюча організація діяльності, підвищена відповідальність за виконання професійних функцій, неблагополучна психологічна атмосфера професійної діяльності, психологічно складний контингент, з яким працює професіонал;

2) внутрішні фактори – схильність до емоційної ригідності, інтенсивна інтериорізація (сприйняття та переживання) обставин професійної діяльності, слабка мотивація емоційної віддачі в професійній діяльності, моральні дефекти та дезорганізація особистості.

У розвитку професійного вигорання важлива роль належить особистісним, ситуативним та професійним факторам.

Фактори ризику формування професійного вигорання (за Кузьміною Ю.М.) [11]:

Особистісні фактори Переживання несправедливості

Хронічне переживання самотності

Переживання соціальної незахищеності

Переживання соціально-економічної нестабільності

Переживання соціальної та міжособистісної ізоляції

Неконструктивні моделі стрес-подолання поведінки

Висока мотивація влади, висока афіліація

Трудоголізм, поведінка типу «А» (з високим ризиком розвитку серцево-судинних розладів)

Слабка «Я-концепція», низька самооцінка

Низька емпатія (співпереживання) та соціальний інтелект

Низька професійна мотивація, мотивація уникнення невдач

Емоційна нестійкість, нереалістичні очікування

Ситуативні вимоги

Соціальне порівняння та оцінки оточуючих

Несправедливість, нерівність стосунків

Негативні або «холодні» взаємовідносини з колегами та підлеглими

«Важкі» пацієнти, учні, партнери

Відсутність згуртованості у колективі, низький рівень організаційної культури

Конфлікти в організації та міжособистісні конфлікти

Рольові конфлікти, рольова невизначеність

Дефіцит адміністративної, дружньої, соціальної, професійної та інших видів підтримки

Перенавантаження

Недовантаження

Професійні вимоги

Когнітивно важкі комунікації

Емоційно насичене ділове спілкування

Необхідність постійного саморозвитку та підвищення професійної компетенції

Адаптація до нових людей, професійних ситуацій, що змінюються

Пошук нових рішень

Високий рівень відповідальності за справу та за «інших»

Самоконтроль та вольові рішення

Нецікава робота

Бюрократизм і «паперова» робота

Відсутність готових рішень, необхідність творчого пошуку

Прояви професійного вигорання (за П. І. Сидоровим, А. Г. Соловйовим та І. А. Новіковим, 2007 р.):

1) Психофізіологічні:

  • відчуття постійної втоми, що не зникає навіть уранці після сну (симптом хронічної втоми);
  • відчуття емоційного та фізичного виснаження;
  • частий головний біль, що виникає без причини;
  • постійні розлади діяльності шлунково-кишкового тракту;
  • зниження сприйнятливості та реактивності щодо зміни зовнішнього середовища (відсутність реакції зацікавлення на факт новизни та реакції страху на небезпечну ситуацію);
  • загальна астенізація (слабкість, зниження активності й енергійності, погіршення біохімічних показників крові та гормональних показників);
  • різка втрата або різке збільшення ваги;
  • повне або часткове безсоння (швидке засинання і відсутність сну рано вранці, починаючи з четвертої години ранку чи, навпаки, неможливість заснути до другої-третьої години ночі і тяжке пробудження вранці);
  • постійний загальмований, сонливий стан та бажання спати протягом дня;
  • задишка або порушення дихання при фізичному чи емоційному навантаженні;
  • помітне зниження зовнішньої або внутрішньої сенсорної чутливості (погіршення зору, слуху, нюху та дотику, втрата внутрішніх, тілесних відчуттів);

2) соціально-психологічні:

  • байдужість, нудьга, пасивність та депресія (знижений емоційний тонус, відчуття пригніченості);
  • підвищена дратівливість у відповідь на незначні дрібні події;
  • часті нервові зриви (спалахи немотивованого гніву чи відмова від спілкування, занурення в себе);
  • постійне переживання негативних емоцій, для яких у зовнішній ситуації причини відсутні (почуття провини, сорому, підозрілості, образи, скутості);
  • відчуття неспокою та підвищеної тривожності («щось не так, як треба»);
  • гіпервідповідальність і постійний страх («не вийде» та «не справлюсь»);
  • загальна негативна установка щодо життєвих та професійних перспектив (за типом «як не старайся, все одно не вийде»).

3) поведінкові:

  • відчуття, що робота стає дедал складнішою, а її виконання – важчим;
  • працівник суттєво міняє свій режим дня (рано приходить на роботу та пізно йде з роботи);
  • незалежно від об’єктивної потреби працівник постійно бере роботу додому, але вдома її не виконує;
  • керівник відмовляється від прийняття рішень, формулюючи різні причини для себе і оточуючих;
  • відчуття даремності, зневіра, зниження ентузіазму у ставленні до роботи, байдужість до її результатів;
  • невиконання важливих, пріоритетних завдань та зосередження на дрібних деталях;
  • витрачання більшої частини робочого часу на виконання автоматичних та елементарних дій, що не усвідомлюється або мало усвідомлюється;
  • дистанціювання від співробітників, пацієнтів, підвищення неадекватної критичності;
  • зловживання алкоголем.

Обговорюючи професійний аспект факторів синдрому емоційного вигорання лікарів, треба зауважити, що лікар перебуває в одній ситуації з пацієнтом – у кризовій. Через це можна припустити, що лікар опосередковано піддається вторинному психологічному травмуванню. Емоційне вигорання – це процес, у якому лікар сам бере активну участь і в разі виявлення ознак професійного вигорання на початку процесу у нього  з’являється можливість внести  зміни у свої стосунки та своє життя.

Профілактичні заходи, що упереджують професійне емоційне вигорання,  передбачають особистісно-орієнтовані підходи, спрямовані на покращення здатності особистості протидіяти стресу через зміну своєї поведінки, стосунків. Зокрема, це постійна внутрішня робота над собою, переосмислення поведінки, рефлексія емоційних станів, активний відпочинок, опанування методів саморегуляції. Також важливі заходи, спрямовані  на зміну робочого оточення: просвітницька робота щодо сутності  та наслідків професійної деформації, створення сприятливого психологічного клімату в колективі, проведення групових тренінгів, реалізація антистресових програм, участь у супервізійних та балінтовських групах [12].

Концепція поведінкових профілактичних заходів фокусується на первинній профілактиці. Нею передбачено такі заходи:

  • засвоєння навичок боротьби зі стресом;
  • навчання технікам релаксації (прогресивна м’язова релаксація, аутогенне тренування, самонавіювання, медитація);
  • вміння розділити з пацієнтом відповідальність за результат, вміння сказати «ні».

Таким чином, можна говорити про те, що проведення комплексу заходів, спрямованих на профілактику, а за необхідності – й на боротьбу з проявами синдрому професійного вигорання, може бути корисним не лише для підвищення ефективності професійної діяльності медичних працівників, а й для гармонізації їхньої особистості та, як наслідок, забезпечення сприятливої атмосфери у лікарнях та інших медичних закладах.

ЛИТЕРАТУРА /REFERENCES

  1. Freudenberger, H. J. (1974). Staff burn-out. of Social Sciences. Vol. 30, no. 1, pp. 159–165.
  2. Бойко В. В. Энергия эмоций в общении: взгляд на себя и на других / В. В. Бойко. – Москва : Наука, 1996. – 154 с.
  3. Boyko, V. V. (1996). The energy of emotions in communication: a view of oneself and others. Moscow, 154 p.
  4. Водопьянова Н. Е. Синдром выгорания: диагностика и профилактика / Н. Е.Водопьянова. – Санкт-Петербург : Питер, 2008. – 336 с.
  5. Vodopyanova, N. E. (2008). Burnout Syndrome: Diagnosis and Prevention. Petersburg, 336 p.
  6. Знакова Т. А. Професійне «вигорання» керівників / Т. А. Занкова, А. С. Огнев // Управління персоналом. – 2003. – № 11. – С. 64–75.
  7. Znakova, T. A., Ohnev, A. (2003). Professional «burnout» leaders. Personnel Management, 11, pp. 64–75.
  8. Малец Л. Внимание: выгорание / Л. Малец // Персонал. – 2000. – № 5. – С. 99–102.
  9. Malets, L. (2000). Attention: burnout.  Personnel, 5, pp. 99–102.
  10. Маслач К. Професійне вигоряння: як люди справляються [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.top-personal.ru.
  11. Maslach, Professional burnout: how people cope. Access: http://www.top-personal.ru.
  12. Орел В. Е. Феномен «выгорания» в зарубежной психологии. Эмпирические исследования / В. Е.Орел // Психологический журнал. – 2001. – № 1. – С. 16–22.
  13. Orel, V. E. (2001). The phenomenon of «burnout» in foreign psychology. Empirical research. Psychological journal, 1, pp. 16–22.
  14. Трунов Д. Г. «Синдром згоряння»: позитивний підхід до проблеми / Д. Г. Трунов // Журнал практичного психолога. – 1998. – № 5. – С. 29–37.
  15. Trunov, D. G. (1998). «Combustion syndrome»: a positive approach to problem. Of practical psychologist magazine, 5, pp. 29–37.
  16. Додонов Б. И. Эмоции как ценность. Москва, 2008.
  17. Dodonov, I. (2008). Emotion as a value. Moscow.
  18. Бойко В. В. Энергия эмоций в обращении : взгляд на себя и других / В. В. Бойко. – Москва : Филин, 1996. – 470 с.
  19. Boyko, V. V. (1996). The energy of emotions in circulation: a look at yourself and others. Moscow, 470 p.
  20. Кузьмина Ю. М. Эмоциональное выгорание в профессиональной
    деятельности специалистов социальной работы : проявление и профилактика : монография / Ю. М. Кузьмина ; Казан. гос. технологич. ун-т. – Казань : КГТУ, 2007. – 154 с.
  21. Kuzmina, Yu. M. (2007). Emotional burnout in a professionalActivity of specialists in social work: manifestation and prevention: monograph. Kazan, 154
  22. Юрьева Л. Н. Профессиональное выгорание у медицинских работников: формирование, профилактика, коррекция. –Москва : Сфера, 2004. –272 с.
  23. Yurieva, L. N. (2004). Professional burnout of medical workers: formation, prevention, correction. Moscow, 272 p.

 

I. S. Maidan,

State Institution «Institute of Pediatrics,

Obstetrics and Gynecology of the National

Academy of Medical Sciences of Ukraine»

The phenomenon of «professional burnout» in doctors

The article gives an overview of current data on the phenomenon of «professional burnout». Factors of formation, manifestations and preventive measures that prevent this phenomenon are highlighted.

Key words: «professional burnout», factors of formation, manifestations, preventive measures.

START TYPING AND PRESS ENTER TO SEARCH