Гормональні контрацептиви викликають незначний ризик тромбоемболії у жінок, хворих на діабет

Результати нового дослідження доводять, що хоча ризик тромбоемболії від гормональних контрацептивів у жінок, хворих на діабет, дещо підвищений, він усе-таки  відносно низький.

Результати, що базуються на великій американській базі скарг, були опубліковані доктором медицини з Національної дитячої лікарні міста Колумбус, штат Огайо, Сарою Х. О’Браєн та її колегами у журналі «Лікування діабету» за 29 листопада.

У групі з майже 150 тис. жінок репродуктивного віку, хворих на діабет, які приймали будь-які гормональні контрацептиви, загальний ризик тромбоемболії становив близько одного випадку на 100 жінок/років прийому. Для внутрішньоматкових та підшкірно імплантованих контрацептивів був зафіксований ще нижчий ризик.

Доктор О’Браєн з колегами зазначають, що ці два ефективні методи є чудовими варіантами для жінок, хворих на діабет, які прагнуть уникнути тератогенних ефектів гіперглікемії шляхом ретельного планування своїх вагітностей.

Особливе занепокоєння щодо ризику тромбоемболії, спричиненої комбінованими гормональними контрацептивами у жінок, хворих на діабет, було викликане тим, що діабет сам по собі є фактором ризику подібних ускладнень.

ВООЗ рекомендує призначати лише прогестинові контрацептиви жінкам, які мають діабет або інші фактори ризику серцево-судинних захворювань. Проте раніше було надто мало даних щодо застосування прогестинових контрацептивів жінками, хворими на діабет. Доктор О’Браєн з колегами зазначають, що цей брак даних може спричинити зниження темпів консультування з питань контрацепції, виписування рецептів та надання послуг жінкам, хворим на діабет, порівняно з жінками, які не мають хронічних захворювань.

Контрацептиви підвищують ризик тромбоемболії, проте загалом він є низьким. Дані з Клінформатичної бази даних щодо випадків тромбоемболії (тромбоз, інсульт, інфаркт міокарда) при прийомі контрацептивів були проаналізовані протягом 2002–2011 рр. та охопили 146 080 жінок віком від 14 до 44 років з діабетом першого та другого типів. Дані були скориговані з урахуванням віку, куріння, ожиріння, інших факторів ризику серцево-судинних захворювань, а також ускладнень діабету та історії ракових захворювань.

Майже три чверті жінок (72 %) не висловлювали жодних скарг на гормональні контрацептиви протягом періоду дослідження. Близько чверті жінок (24 %) вживали естрогеновмісні контрацептиви, а 1,5 % – як естрогеновмісні, так і прогестинові контрацептиви. Більшість жінок застосовували препарати з перервами. Лише 4 %   (6042 жінки) приймали їх постійно. Лише 4 % (5980 жінок) потрапили до групи, яка використовувала тільки прогестинові контрацептиви, зокрема – ацетат медросксипрегестерону (ДМПА), підшкірні або внутрішньоматкові імплантати протизаплідної дії (ВМК). Всього 0,5 % (680) з них використовували ці засоби постійно.

Загалом було зафіксовано 3012 випадків тромбоемболії, що дало загальний результат у  6,3 випадків на 1тис. жінок/років прийому. Найвищі показники були зафіксовані у жінок, які використовували трансдермальний контрацептивний пластир (16,4/1 тис.), а найнижчі – у тих, що використовували ВМК (3,4/1 тис.) та підшкірні імплантати (0/1 тис.).

Естрогеновмісні препарати суттєво підвищили ризик розвитку тромбоемболії у жінок до і після 35 років порівняно з негормональними контрацептивами (співвідношення ризиків (СР): 3,38 та 1,79 відповідно, у обох випадках P <.0001). У випадку з прогестиновими препаратами ризик був підвищений лише серед молодих жінок (СР: 2,02; P <0,0001), а не у жінок від 35 років (СР: 1,33; P = 0,059).

При безпосередньому порівнянні ризик тромбоемболії виявився значно нижчим для прогестинових, ніж для естрогеновмісних контрацептивів, сягаючи статистичної значущості у жінок до 35 років (СР 0,60), але не старших (СР О,74).

ВМК та підшкірно імплантовані контрацептиви є непоганими варіантами. Не було виявлено відмінностей у ризику тромбоемболії між дозами естрогену більше та менше за 30 мкг («наднизькі дози»), а також між пігулками, що містять дроспіренон чи дезогестрел/гестоден, та іншими типами прогестину. Підвищений ризик розвитку тромбоемболії був виявлений при використанні трансдермальних пластирів порівняно з оральними контрацептивами (СР: 1,68; P = 0,0091), а при використанні вагінального кільця не було виявлено жодних відмінностей.

Порівняно з жінками, які використовували ВМК, прогестинові пігулки та ДМПА підвищували ризик тромбозу приблизно в чотири рази (СР: 3,69 та 4,69 відповідно, для обох P <0,0001). Тим не менш, абсолютні значення ризиків залишались низькими – 14,5 та 12,5 на 1 тис. жінок/років прийому відповідно. Лише 124 жінкам були призначені підшкірні імплантовані прогестинові пристрої (Імпланон та Некспланон від Мерк). Жодна з них не зазнала  тромбоемболії.

Автори зазначають, що наразі на цукровий діабет хворіє близько 2 млн американських жінок репродуктивного віку. Проте виявляється, що лікарі можуть уникати призначення комбінованих гормональних контрацептивів навіть серед жінок, які мають діабет, «без ускладнень» та без захворювань ключових органів через занепокоєння щодо можливих побічних ефектів у вигляді серцево-судинних захворювань.

Автори дійшли такого висновку: «Наші результати демонструють безпечність використання гормональних контрацептивів жінками з першим та другим типами діабету. ВМК та імплантовані підшкірні контрацептиви виявилися препаратами з найнижчим абсолютним ризиком. Ці високоефективні реверсивні контрацептиви є чудовим варіантом для жінок, хворих на діабет».

Огляд підготовлено за матеріалами: інформаційний портал Medscape // Медичні новини «Medscape» // Міріам Е. Такер Гормональні контрацептиви викликають незначний ризик тромбоемболії у жінок,  хворих на діабет  [Електронний ресурс]. – Режим доступу:  http://www.medscape.com/viewarticle/872750

ЗГТ ПОЛІПШУЄ СТАН КІСТОК У ЖІНОК, ЯКІ СТРАЖДАЮТЬ НА  МЕНОПАУЗУ В МОЛОДОМУ ВІЦІ

Замісна гормональна терапія (ЗГТ) може поліпшити мінеральну твердість кісток (МТК), їхню масу і структуру. Як показав новий перехресний аналіз швейцарської вибірки, переваги ЗГТ для кісток зберігаються не менше двох років після завершення лікування.

«Тепер ми знаємо, що майже половина усіх переломів стається у пацієнтів, які мають нормальну або остеопенічну твердість кісток», – розповів медичним новинам  «Medscape» Джорджіо Пападакіс, головний автор статті, доктор медичних наук, ЦХУВ, з Університетської лікарні Лозанни, що в Швейцарії.

Доктор Пападакіс додав, що мікроархітектура кісток дедалі частіше визнається головним фактором їхньої ламкості. ЗГТ ефективна як для профілактики, так і лікування остеопорозу, якщо вона використовується правильно, а саме: у молодих жінок, що пережили менопаузу, для яких плюси переважають недоліки.

Половина жінок застосовували ЗГТ під час дослідження або до цього. Загалом, у даному дослідженні брали участь 1279 жінок віком від 50 до 80 років, які були частиною більшого дослідження «OsteoLaus». Вони були розподілені на три групи: жінки, які застосовували ЗГТ на момент дослідження; ті, що застосовували її раніше; і ті, що ніколи не застосовували ЗГТ. Для потрапляння у категорію таких, які застосовували ЗГТ на момент дослідження, жінки мали застосовувати її щонайменше протягом шести місяців.

«Мінеральна щільність кістки вимірювалася в поперековому відділі хребта, шийці стегна, а також у стегні загалом шляхом подвійної рентгенівської абсорбціометрії, у той час як трабекулярний показник кістки (ТПК) хребта був отриманий завдяки оцінюванню рівня варіацій сірої речовини в поперековому відділі хребта на ДРА-знімку», – зазначають дослідники.

За їхніми словами, ТПК забезпечує непрямий показник трабекулярної мікроархітектури кістки та передбачає ризик переломів незалежно від МТК та інструменту оцінювання ризиків переломів (ІОРП). Із 1279 жінок, дані яких були залучені до аналізу, 282 (22 %) застосовували ЗГТ на момент дослідження, 380 (30 %) застосовували її в минулому, 617 (48 %) не застосовували ЗГТ.

Важливим є те, що жінки, які колись застосовували ЗГТ, були значно старшими за представниць двох інших груп, а переломи серед них були більш поширені. Вони також частіше приймали добавки з кальцієм та вітаміном D, ніж жінки, які застосовували ЗГТ на момент дослідження, й ті, які ніколи не застосовували її, хоча між групами не було відмінностей в індексі маси тіла (ІМТ) або вживанні кальцію.

Доктор Пападакіс зауважив, що жінки, які застосовували ЗГТ, під час дослідження стабільно мали вищі показники ТПК та МТК на всіх ділянках проведення замірів – як у нерегульованих, так і скоригованих моделях, порівняно з жінками, які колись застосовували ЗГТ, або ніколи її не застосовували. Він також додав, що окрім цього, після коригування на вік та ІМТ жінки, що колись застосовували ЗГТ, мали вищий рівень МТК у поперековому відділі хребта та у стегні, ніж жінки, які ніколи не застосовували ЗГТ  (Р = ,017 та ,026, відповідно).

У багатофакторному аналізі дослідники відзначають, що нахил 10-річної зміни ТПК був значно менш значним у пацієнток, які застосовують або застосовували ЗГТ, «вказуючи, що ЗГТ сповільнює втрату ТПК з віком».

Натомість, дослідники не знайшли відмінностей у МТК, що базувалися б на тривалості ЗГТ у пацієнток, які застосовують або застосовували ЗГТ.

Таблиця. Середнє скориговане МТК та ТПК відповідно до ЗГТ

Вік та МТК й ТПК з поправкою на ІМТ

Застосовували ЗГТ на момент дослідження Застосовували ЗГТ у минулому

Не астосовували ЗГТ

МТК поперекового відділу хребта

ТПК поперекового відділу хребта

МТК шийки стегна

МТК стегна загалом

0,98

 

1,31

0,76

0,89

0,94

 

1,29

0,73

0,86

0,91

1,27

0,72

0,84


Антиостеопорозні ліки та мікроархітектура

За спостереженнями доктора Пападакіса, препарати, що використовуються для запобігання ламкості кісток у жінок з остеопорозом, насправді повинні поліпшувати МТК та мікроархітектуру кісток. Проте він зазначив, що препарати, які наразі застосовуються для лікування остеопорозу, мають менший вплив на мікроархітектуру кісток, ніж на МТК. Таким чином, він вважає, що препарати, які більш сприятливо впливають на мікроархітектуру кісток, такі як ЗГТ, цілком можуть мати переваги порівняно з препаратами, які не мають такого ефекту, хоча ця ідея все ще є гіпотезою.

«Ідея полягає не в тому, щоб призначати ЗГТ усім жінкам, – підкреслив він і додав: І я також не вважаю, що ЗГТ слід призначати на невизначений термін. Проте принаймні для молодих жінок з підвищеним ризиком розвитку остеопорозу, які пережили менопаузу, ЗГТ може бути дуже ефективним першочерговим лікуванням, що може тривати не менше 5, а можливо навіть 10 років, за умови, що пацієнтка не має жодних протипоказань».

Тим не менш, доктор наголосив, що після припинення ЗГТ будь-які позитивні результати від терапії для МТК та мікроархітектури кісток, найімовірніше, зійдуть нанівець через два роки.

Огляд підготовлено за матеріалами: інформаційний портал Medscape // Журнал клінічної ендокринології та метаболізму // Пем Харрісон ГЗТ поліпшує стан кісток у жінок, які переживають менопаузу в молодому віці  [Електронний ресурс]. – Режим доступу:  http://www.medscape.com/viewarticle/872425

ПЕРШЕ МІЖНАРОДНЕ ОБСТЕЖЕННЯ ЖІНОК ДІЙШЛО ВИСНОВКУ, ЩО НЕЗАДОВОЛЕННЯ ПАЦІЄНТІВ, ПОВ’ЯЗАНЕ З ЛІКУВАННЯМ СИНДРОМУ ПОЛІКІСТОЗНИХ ЯЄЧНИКІВ, Є ЗАГАЛЬНИМ

Широко поширене незадоволення витратами часу на діагностування синдрому полікістозних яєчників (СПКЯ) та розчарування через брак інформації з цього приводу – два основні висновки з першого великого міжнародного обстеження жінок у такому стані.

Понад 80 % опитаних пацієнтів повідомили, що ставилися з незадоволенням або байдужістю до інформації з приводу СПКЯ, яку вони отримували під час встановлення  діагнозу, а понад 50 % повідомили, що ставилися з незадоволенням або байдуже до наданої інформації стосовно способів лікування. Загалом, лише 3,4 % повідомили, що  були задоволені емоційною підтримкою та консультаціями, наданими їм після встановлення діагнозу.

Ці дані показують, що «існуючі освітні ресурси не задовольняють інформаційних потреб споживачів через брак інформативності, доступності та споживацької придатності таких ресурсів», – стверджують Мелані Гібсон-Хелм, доктор філософії з Центру дослідження та здійснення охорони здоров’я Монаш, що входить до складу Школи громадського здоров’я та профілактичної медицини Університету Монеш, Клейтон, Австралія, та її колеги.. Вони зазначають, що ці висновки можуть слугувати приводом для занепокоєння як медичних працівників, так і самих пацієнток.

Коментуючи результати дослідження у Товаристві ендокринології, його співавтор Хелена Тіді, член Австралійського королівського коледжу лікарів, доктор філософії, співробітник Університету Монаш, заявила: «Враховуючи поширеність СПКЯ, для жінок та медичних працівників дуже важливо бути поінформованими про цю хворобу. Незважаючи на свою назву, яка може ввести в оману, СПКЯ не є насамперед хворобою яєчників. Це гормональне порушення, яке в цілому негативно впливає на здоров’я та має суттєві наслідки. Потрібно вдосконалити процес діагностування СПКЯ, розглянувши та зрозумівши цілу низку метаболічних, репродуктивних і психологічних особливостей».

СПКЯ: недостатньо вивчений та неправильно діагностований

Автори дослідження зазначають, що на СПКЯ страждають від 9 % до 18 % жінок репродуктивного віку, що робить його найчастішою причиною ановуляторного безпліддя. Крім цього, жінки, хворі на СПКЯ, мають вищий за середній рівень ризику розвитку діабету 2 типу, серцево-судинних захворювань, симптомів тривоги та депресії.

Зазвичай, жінкам ставлять діагноз, коли вони мають принаймні два з трьох ключових симптомів хвороби:

  • збільшення кількості недозрілих яйцеклітин у яєчниках (так звані полікістозні яєчники), діагностоване на УЗД;
  • трохи підвищений рівень тестостерону або клінічні симптоми підвищеного тестостерону та надлишок волосся на тілі;
  • нерегулярні менструації або їх відсутність.

Незважаючи на значне поширення, СПКЯ залишається недостатньо вивченим та неправильно діагностованим.

За словами авторів, нове опитування було проведене задля збору даних про особистий досвід діагностування у жінок, інформацію, що надавалася їм, головні фактори занепокоєння щодо СПКЯ, а також потреби в підтримці. Воно складалося з анкети, розробленої міждисциплінарною консультативною групою експертів та розміщеної на сайтах двох найбільших організацій, які надають підтримку хворим на СПКЯ: «PCOS Challenge», яка знаходиться в Сполучених Штатах, та «Verity» з Великої Британії.

Запрошення до участі в опитуванні розсилалися через сайти, електронну пошту та соціальні мережі жінкам по всьому світу. Згідно з критеріями добору, в опитуванні взяли участь жінки старше 18 років з попередньо встановленим діагнозом СПКЯ. До фінального аналізу увійшли дані 1382 жінок, 732 (53 %) з яких мешкають у Північній Америці, 583 (42 %) проживають у Європі. Решта учасниць мешкають в Океанії, Азії, Центральній, Латинській та Південній Америці, країнах Карибського басейну та Африці.

Група жінок (43,4 %) повідомили, що діагноз їм був поставлений протягом шести місяців. Проте третина (33,6 %) пацієнток заявили, що на діагностування СПКЯ у них пішло понад два роки.  Група жінок (42,4 %) повідомила про незадоволення досвідом встановлення діагнозу, а ще 22,4 % заявили, що не відчувають «ні задоволення, ні розчарування». Лише 35,2 % респондентів повідомили про задоволення діагностуванням. 47,1 % пацієнток відвідували трьох і більше лікарів, перш ніж отримати діагноз. Переважна більшість жінок не задоволені наданою їм інформацією про СПКЯ. 84,4 % жінок заявили, що відчувають «незадоволення або байдужість» щодо наданої їм інформації про СПКЯ.

Учасники опитування були найбільше занепокоєні через втрату ваги, нерегулярні менструальні   цикли, безпліддя та гірсутизм. Про незадовільне або байдуже ставлення до наданої інформації стосовно лікування заявили 53,7 % респондентів. Крім того, 43 % повідомили про незадоволення або байдужість щодо наданої інформації про коригування способу життя під час СПКЯ, а 45,1 % заявили, що взагалі не отримали жодної інформації з цього приводу. Також більшість пацієнтів заявили, що не отримували інформації стосовно довготривалих ускладнень СПКЯ, можливостей емоціональної підтримки та консультацій (52,5 % та 61,9 % відповідно). 39,6 % респондентів повідомили про незадоволення або байдужість до інформації стосовно довготривалих ускладнень, а 34,7 %  заявили про схожі відчуття щодо емоціональної підтримки та консультацій, які вони отримали.

Загалом, жінки в Європі повідомляли про отримання інформації стосовно довготривалих  наслідків СПКЯ, консультацій та підтримки, а також відчуття задоволення наданими послугами рідше, ніж пацієнтки з Північної Америки. З іншого боку, жінки з інших частин світу були більш схильні відчувати задоволення з цього приводу, ніж ті, які мешкають у Північній Америці.

Відвідування багатьох лікарів не гарантує позитивного результату

Відвідування трьох і більше лікарів мало негативний вплив на задоволення встановленим  діагнозом, зокрема й через значні витрати часу. За словами доктора Гібсон-Хелм та її колег, діагностування СПКЯ може бути відкладене з багатьох причин. Ось лише кілька з них: відсутність єдиного діагностичного тесту для СПКЯ, несумісні діагностичні критерії, помилкове переконання, що ультразвукове дослідження яєчників є необхідним для встановлення діагнозу, варіації симптомів СПКЯ, спричинені етнічними, генетичними, екологічними факторами.

Проте «результати дослідження передбачають, що оцінювання позитивного  відчуття жінки визначається отриманням діагнозу та негативною асоціацією між часом до його встановлення й психологічним комфортом». Швидке встановлення діагнозу сприятиме ранньому втручанню задля мінімізації наслідків СПКЯ, які викликають найбільше занепокоєння. «Задля полегшення ранньої діагностики необхідно налагодити краще інформування громадськості та лікарів про повний спектр ознак СПКЯ на міжнародному рівні».

Дослідники наголошують, що ці недосконалості ранньої діагностики, інформування та підтримання є очевидними можливостями для покращення досвіду пацієнток від лікування. «Вони також мають надихнути на розроблення керівних принципів на основі свідчень пацієнтів, створення спільних ресурсів для лікарів і споживачів та їх міжнародне поширення задля поліпшення досвіду діагностування, освіти, управління та наслідків для здоров’я», – підсумовують доктор Гібсон-Хелм та її колеги.

Огляд підготовлено за матеріалами: інформаційний портал Medscape // Журнал клінічної ендокринології та метаболізму // Норра Макреді Міжнародне обстеження дійшло висновку, що незадоволення пацієнтів, пов’язане з лікуванням синдрому полікістозних яєчників, є загальним  [Електронний ресурс]. – Режим доступу:  http://www.medscape.com/viewarticle/872809

НИЗЬКІ ПОКАЗНИКИ ВІТАМІНУ B12 ТА ЛЕПТИН: ЗВ’ЯЗОК З МЕТАБОЛІЧНИМИ РИЗИКАМИ В НАСТУПНОМУ ПОКОЛІННІ

Нове дослідження, представлене на нещодавній річній конференції Британського товариства ендокринології у Брайтоні, припускає, що дефіцит вітаміну B12 під час вагітності може в майбутньому призвести до розвитку таких метаболічних проблем, як діабет 2 типу у дітей.

Зокрема, дослідники виявили, що діти, народжені від матерів із дефіцитом B12, мали рівень лептину вищий від звичайного. Це доводить, що дефіцит B12 у матері може негативно програмувати ген лептину, змінюючи рівень синтезу гормону під час розвитку плода.

Лептин – це гормон, який сигналізує про ситість після прийому їжі. Високі рівні лептину раніше були зафіксовані у людей, які страждають від ожиріння. Це може спричинити  лептинову резистентність, тривале переїдання та підвищений ризик розвитку інсулінової резистентності, що, у свою чергу, може призвести до діабету 2 типу.

«Це перший випадок, коли материнський рівень B12 був пов’язаний з лептином – фактором метаболічного ризику, який виводиться з плаценти або власних жирових клітин плода», – розповів медичним новинам «Medscape» Понусаммі Сараванан, співавтор дослідження, доктор філософії, член Королівського коледжу лікарів, клінічний доцент Університету Варвіка (Велика Британія). Він наголосив, що дослідження висвітлює важливість правильного харчування матерів до та під час вагітності.

«Поживне оточення, надане материнським організмом, може програмувати здоров’я малюка», – сказав доктор Сараванан. «Нам відомо, що діти, народжені від недогодованих або перегодованих матерів, перебувають у групі підвищеного ризику таких проблем зі здоров’ям, як діабет 2 типу. Також ми бачимо, що дефіцит B12 у матері може вплинути на метаболізм жирів і додатково збільшити цей ризик. Ось чому ми вирішили дослідити лептин – гормон жирових клітин».

Дефіцит B12 та високий ІМТ

У природі вітамін B12 міститься у таких продуктах тваринного походження, як риба, м’ясо птиці, яйця та молоко. Отже, його дефіцит є найбільш імовірним серед людей, які дотримуються вегетаріанської дієти.

Зв’язок між B12 та метаболічними захворюваннями достеменно не доведений, проте попередні дослідження підтверджують його наявність. Попередні дослідження доктора Сараванана та ін. виявили, що дефіцит B12 у матері на 28-му тижні вагітності пов’язаний  з резистентністю до інсуліну у нащадків, а жінки з нижчим показником B12 мали вищий індекс маси тіла (ІМТ) та були більш схильні до народження дітей з низькою вагою та/або високим рівнем холестерину. Також у матерів з низьким рівнем B12 була виявлена вдвічі вища частота гестаційного діабету. Дане дослідження, проведене доктором Саравананом, базується на даних з Об’єднаного Королівства, де близько 12 % жінок дітородного віку мають дефіцит B12. Крім того, за припущеннями спеціалістів, від 20 до 30 % жінок у цій країні страждають від дефіциту B12 під час вагітності.

Дослідники припустили, що материнський рівень B12 «програмує» рівень лептину в утробі матері, тому вони вивчили зв’язок між материнським рівнем B12 та лептином у жировій тканині матері, плацентарній тканині та пуповинній крові. Дослідження включало 91 пару мати/дитина. Всі пологи відбувалися шляхом кесаревого розтину. Зразки адипоцитів венозної та пуповинної материнської крові були взяті з матері та дитини у кожному випадку, як і зразки жирової тканини 42 матерів та плацентарної тканини 83 новонароджених під час пологів.

Дефіцит B12 був виявлений у 39,6 % матерів та 29 % новонароджених. ІМТ варіювалися, проте матері з рівнем B12 <191 нг/л мали середній ІМТ                     30,8 кг/м2 порівняно з 28,4 у матерів з B12> 191 нг/л (P <.05). Жінки з рівнем B12 нижче за 191 нг/л також мали значно вищі рівні тригліцеридів та ЛНП холестерину, порівняно з жінками без дефіциту B12.

Дефіцит B12 та підвищений рівень лептину

Рівень лептину був вищим у малюків, народжених від матерів з дефіцитом B12, проте дослідники не виявили зв’язку між рівнем лептину в матері та в пуповинній крові. «Спочатку це нас здивувало, але потім ми зрозуміли, що лептин не може пройти через плацентарний бар’єр», – зазначив доктор Сараванан. «Вважається, що дефіцит B12 у матері може негативно програмувати ген лептину, змінюючи рівні синтезу гормону під час розвитку плода», – додав він.

Після корекції з урахуванням спотворюючих факторів, материнський рівень B12 був пов’язаний з рівнем лептину у новонароджених (P = .002). Крім того, виділення лептину було більш інтенсивним у жировій та плацентарній тканині матерів з низьким рівнем B12. Довготривалі результати підвищеного рівня лептину у цих новонароджених залишаються невідомими.

«Ми знаємо, що в пацієнтів з діабетом 2 типу рівень лептину високий, що й призводить до лептинової резистентності. Питання полягає в тому, як високий рівень лептину до народження впливає на апетит у ранньому дитинстві. Нам відомо, що дитяче ожиріння збільшує ризик ожиріння у дорослому віці», – підсумував доктор Сараванан.

Огляд підготовлено за матеріалами: інформаційний портал Medscape // Журнал клінічної ендокринології та метаболізму // Бекі Маккол Низькі показники вітаміну B12 та лептин: зв’язок з метаболічними ризиками у наступному поколінні   [Електронний ресурс]. – Режим доступу:  http://www.medscape.com/viewarticle/872008

START TYPING AND PRESS ENTER TO SEARCH