Про стан надання акушерсько-гінекологічної допомоги cімейними лікарями в україні: огляд літератури

С.  Г. Лесовська, канд. мед. наук, лікар акушер-гінеколог вищої категорії

Резюме. У статті наведений аналіз літератури з питань надання акушерсько-гінекологічної допомоги лікарями загальної практики – сімейними лікарями в Україні. Особливу увагу приділено актуальним проблемам впровадження первинної медико-санітарної допомоги на засадах сімейної медицини.

Ключеві слова: акушерсько-гінекологічна допомога, первинна медико-санітарна допомога, сімейний лікар.

Сучасний етап соціально-економічного розвитку України супроводжується складними умовами формування здоров’я населення. Кризові явища в економіці, розшарування суспільства за рівнем життя населення, соціальна нестабільність, несприятлива екологічна ситуація призвели до погіршення здоров’я населення [45].

Погіршення загального стану здоров’я населення призводить до погіршення і його репродуктивної складової. Так, очевидними проявами негативних тенденцій репродуктивного здоров’я жінок є зростаюча частка ускладнень при пологах, високі (порівняно з розвинутими країнами) показники материнської смертності, зростання гінекологічної захворюваності, у тому числі серед дівчаток підліткового віку [22, 27, 40].

Особливе занепокоєння викликає зростання вроджених аномалій розвитку, генетичних захворювань, хронічної патології, що значною мірою пов’язано із впливом несприятливих чинників навколишнього середовища і може негативно позначитись на відтворенні нових поколінь [30].

Таким чином, питання збереження і зміцнення репродуктивного здоров’я залишаються актуальною проблемою, яка потребує вирішення на національному рівні [9].

Відомо, що теперішня система охорони здоров’я України не відповідає вимогам, що висуваються перед сучасною ефективною системою охорони здоров’я. Її розвиток мав екстенсивний характер, який полягав у постійному збільшенні кількості стаціонарних ліжок і лікарів [18].

Саме диспропорція в розвитку амбулаторно-поліклінічної і стаціонарної, первинної, вторинної та третинної медичної допомоги є однією з основних причин, що зумовлює реорганізацію системи охорони здоров’я [24].

За даними літературних джерел, найефективнішою формою організації первинної медичної допомоги є система, в якій провідну роль відіграє загальна лікарська практика – сімейна медицина [21]. Запровадження в практичну діяльність такої системи вже сьогодні дає змогу робити акценти в медичному забезпеченні на профілактику захворювань та зміцнення здоров’я населення, що дасть можливість знизити затрати на зовнішні консультації і приділяти увагу вузьких спеціалістів складним діагностичним ситуаціям та ведені диспансерних груп хворих [3, 12, 23, 24, 46].

Провідними фахівцями доведено, що найбільш ефективною формою надання первинної допомоги є загальна лікарська практика з центральною фігурою в особі лікаря загальної практики (сімейного лікаря) [29]. Такий спеціаліст виявився економічно вигідним, оскільки своєю діяльністю він приносить державі значно більший економічний ефект [19].

Відповідно до кваліфікаційної характеристики спектр послуг, що надає лікар загальної практики (сімейний лікар), включає в себе профілактичні заходи, діагностику, лікування найбільш поширених захворювань і реабілітацію пацієнтів, надання невідкладної допомоги, виконання медичних маніпуляцій, а також вид діяльності, який об’єднує організаційні заходи [35, 48]. Отже, сімейний лікар за суттю своїх професійних знань та обов’язків гармонійно поєднує профілактичну і лікувальну роботу [2].

Особлива увага в діяльності лікаря загальної практики (сімейного лікаря) зосереджена на наданні консультативної допомоги з питань планування сім’ї, етики, психології сімейних стосунків, гігієни, соціальних та медико-сексуальних аспектів сімейного життя, питаннях вигодовування та виховання дітей [51]. Разом з тим, він не може повністю заміняти хірурга, акушера-гінеколога, невропатолога, окуліста, дерматовенеролога та інших вузьких спеціалістів [10].

Отже, вивчення ситуації щодо підтримання сім’ї, її життєдіяльності та стану здоров’я – надзвичайно важливий і вкрай необхідний етап в оптимізації роботи сімейного лікаря і сімейної медицини в цілому [25].

Крім того, під час практичної діяльності сімейний лікар повинен вирішувати не тільки медичні, але й соціальні проблеми сім’ї, оскільки у сфері його професійної діяльності перебувають пацієнти різних вікових і соціальних груп. Сімейному лікарю доводиться зіштовхуватися з різною патологією, у тому числі генетичними, екстрагенітальними захворюваннями, а також з хворобами статевої системи. Все це вимагає від спеціалістів загальної лікарської практики, а також медичних сестер відповідної підготовки як на додипломному, так і на післядипломному рівнях [13].

Сьогодні система підготовки лікарів за фахом «Загальна практика-сімейна медицина» потребує розширення підготовки висококваліфікованих кадрів на додипломному і післядипломному етапах, з використанням як традиційних форм навчання, так й інноваційних технологій з урахуванням європейських рекомендацій [8, 16, 37].

На думку Л. М. Стрільчука, І. В. Шумлянського, Л. А. Ільницької, післядипломна медична освіта пострадянських країн має кілька суттєвих проблем, основними з яких є переважання викладення матеріалу за дидактичним типом, консервативність викладачів стосовно навчальних методик, відсутність інтерактивних форм роботи, акцент не на тих патологічних станах, що частіше зустрічаються в практиці сімейного лікаря, недостатнє залучення та заохочення лікарів до наукової роботи, відсутність зв’язку теоретичного матеріалу з практичним застосуванням [47].

Тому, ефективна підготовка лікарів-інтернів за спеціальністю «загальна практика-сімейна медицина» за профілем «акушерство і гінекологія» можлива при мультидисциплінарному підході на рівні кафедри сімейної медицини та кафедри акушерства і гінекології, що надає змогу уніфікувати навчальний процес під час підготовки сімейних лікарів. Особлива увага при підготовці сімейного лікаря в інтернатурі приділяється профілактиці виникнення акушерської і гінекологічної патології, ранньої діагностики екстрагенітальних захворювань і їх особливості, надання невідкладної медичної допомоги, а також питанням планування сім’ї. Володіння такими знаннями дасть можливість сімейному лікарю отримати якнайбільше інформації про кожного хворого й створити добрі стосунки, обґрунтовані довірою, що є важливим у практиці сімейного лікаря [7, 20, 30, 27, 39].

Сьогодні  запроваджується система дистанційної підготовки, створюється мережа навчально-тренінгових центрів сімейної медицини при Центрах первинної медичної допомоги, що дасть можливість поліпшити практичні медичні навички вже працюючих сімейних лікарів та середнього медичного персоналу[32, 53].

Отже, невід’ємною частиною вдосконалення сімейних лікарів є якісна їх підготовка та перепідготовка на кафедрах та факультетах сімейної медицини. Саме тому досить високі вимоги повинні ставитись і до професорсько-викладацького складу факультетів сімейної медицини [6] .

Останнім часом в Україні вже сформована нормативно-правова база в напрямку переорієнтації ПМСД на засади сімейної медицини [5, 54].

У прийнятих законах України «Про внесення змін до Основ законодавства України про охорону здоров’я щодо вдосконалення надання медичної допомоги» від 07.07. 2011 № 3611 [14], «Про порядок проведення реформування системи охорони здоров’я у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій областях та місті Києві» №36127VI від 7.07.2011 [15] і розпорядженні Кабінету Міністрів України №1164-Р від 31.10.2011 г. «Про затвердження Загальнодержавної програми “Здоров’я-2020: український вимір”» [44] визначені організаційні та правові аспекти реформування системи охорони здоров’я, а також направлення з впровадження та розвитку первинної медико-санітарної допомоги на принципах сімейної медицини.

 Наказом МОЗ від 15.07.2011 року №417 «Про організацію амбулаторної акушерсько-гінекологічної допомоги в Україні», визначені основні функції сімейного лікаря з питань надання акушерсько-гінекологічної допомоги, які включають профілактичні, діагностичні та лікувальні заходи в межах первинної медико-санітарної допомоги [33].

Відповідно до визначених функцій амбулаторна акушерсько-гінекологічна допомога на первинному рівні здійснюється в амбулаторіях загальної практики-сімейної медицини і включає: заходи щодо збереження репродуктивного здоров’я населення, диспансеризацію вагітних, антенатальну охорону плода, профілактику та лікування акушерсько-гінекологічної патології, планування сім’ї  [4, 26, 27, 34].

Зважаючи на вищесказане, досвід надання акушерсько-гінекологічної допомоги жіночому населенню України сімейними лікарями в літературних джерелах висвітлений недостатньо. У поодиноких публікаціях автори в основному обґрунтовують доцільність надання сімейним лікарем окремих видів медичних послуг цього профілю, переважно профілактичних [4, 7, 9, 22, 40].

У період переорієнтації первинної медико-санітарної допомоги на засади сімейної медицини були створені об’єднані акушерсько-терапевтично-педіатричні комплекси. Метою їх створення була всебічна допомога жінкам. Діяльність АТПК була організована  відповідно до методичних рекомендацій МОЗ України від 10.07.1997 року. Завдяки створенню цих комплексів здійснювалась безперервність допомоги вагітним та новонародженим, підготовка дівчаток до материнства, виявлення і лікування екстрагенітальної патології у вагітних, підготовка їх до розродження. У межах такого комплексу можна було більш раціонально використовувати лабораторні методи діагностики, консультації спеціалістів для обстеження вагітних жінок, а також техніку та апаратуру [52].

Результатом впровадження цієї моделі є створення Центрів первинної медико-санітарної допомоги, де відбувається поетапне розширення функціональних можливостей медичних працівників первинної ланки. Робота Центрів первинної медико-санітарної допомоги полягає в забезпеченні населення доступною, безперервною, своєчасною, якісною та ефективною первинною медико-санітарною допомогою, у тому числі акушерсько-гінекологічною. Впровадження нової моделі організації первинної медико-санітарної допомоги розпочалося з так званих пілотних регіонів (Вінницької, Дніпропетровської, Донецької областей та м. Києва) [24, 29, 36, 41, 42, 43].

Основною перспективною формою організації первинної медико-санітарної допомоги в Україні визначена амбулаторія загальної практики-сімейної медицини, яка є підрозділом лікувально-профілактичної служби Центру первинної медико-санітарної допомоги та може працювати на основі індивідуальної або групової практики. Такі амбулаторії вперше були організовані у Львівській та Житомирській областях.

Досвід роботи сімейних лікарів амбулаторій сімейної медицини на Львівщині засвідчує, що вони досягли раннього взяття вагітних на облік, своєчасного їх обстеження, результатом чого є зниження материнської, перинатальної та малюкової смертностей, зменшення пологів удома, збільшення відсотка охоплення жінок фертильного віку методами сучасної контрацепції. Сімейні лікарі активно проводять санітарно-освітню роботу з підлітками стосовно безпечної статевої поведінки, планування сім’ї [17].

Сімейні лікарі Житомирської області проводять активну роботу з питань профілактики екстрагенітальних захворювань і планування сім’ї. Сімейний лікар самостійно веде диспансерний облік жінок. Він проводить роз’яснення про можливі ускладнення екстрагенітальної патології та патології з боку плода, ознайомлення з різними видами контрацепції [49, 52].

Отже, без включення в обсяг роботи лікарів первинної медико-санітарної допомоги-сімейних лікарів питань статевого виховання, планування сім’ї, профілактики інфекцій, що передаються статевим шляхом, неможливо досягти суттєвого поліпшення стану репродуктивного здоров’я, зниження показників небажаної вагітності, материнської та перинатальної смертності [7, 9].

Так, Л. Ф. Матюха, Н. Г. Гойда вважають, що сімейний лікар повинен сприяти збереженню репродуктивного здоров’я шляхом надання йому послуг під час ведення фізіологічної вагітності. Його роль полягає в корекції гігієнічної поведінки майбутніх батьків, сприянні у проведенні генетичних консультацій, допологової допомоги, яка включає психопрофілактичну і консультативну допомогу вагітним, забезпеченні своєчасної акушерської допомоги, профілактиці післяпологової інфекції, а також консультативній допомозі [28].

Заслуговує на увагу запропонований Д. Є. Москв’ як-Лесняк алгоритм управління сімейним лікарем факторами ризику в превентивній діяльності відносно виникненню раку молочної залози серед осіб жіночої статі.

Основним змістом цього алгоритму є впровадження у практичну охорону здоров’ я функціональної моделі системи управління факторами ризику на рівні лікаря загальної практики-сімейного лікаря щодо запобігання виникненню та подальшого розвитку раку молочної залози серед осіб жіночої статі як основної превентивної технології в діяльності сімейних лікарів [31]. Цей алгоритм є науково обґрунтованим, але представлена автором модель щодо профілактики раку молочної залози у жінок є частиною обсягу медичної допомоги, яку необхідно передати сімейному лікарю.

В. М. Єнікеєва запропонувала розширити функції сімейного лікаря з надання медичної допомоги сільським жінкам, а саме: проведення інформаційно-освітньої роботи на рівні сім’ї з проблеми безпечної поведінки та виховання культури статевого життя, проведення підготовки сімей до появи новонародженої дитини, підготовка подружньої пари до партнерських пологів, проведення роботи з планування сім’ї та забезпечення контрацептивними засобами, організація консультативної допомоги лікаря-акушера-гінеколога для жінок, які лікуються в денних та домашніх стаціонарах [11].

Крім того, авторами П. Г. Жученко, Б. Ф. Мазарчуком та іншими запропоновано основні положення для лікарів загальної (сімейної) практики, в яких визначається тактика ведення вагітних жінок при екстрагенітальних захворюваннях, виникненні невідкладних станів в акушерстві [26].

Донецькими авторами було проведено дослідження, метою якого є створення моделі сімейної медицини, яка б забезпечувала поліпшення стану здоров’я жінок шляхом зниження їх захворюваності, розвитку раціональних  принципів планування сім’ї. Аналіз існуючої допомоги в регіоні, основних показників служби, історій хвороб, у т. ч. з різними формами порушень репродуктивного здоров’я довів, що втілення в практичну діяльність цієї моделі сприяло підвищенню індексу здоров’я прикріпленого жіночого населення, зниженню частоти абортів [50].

Враховуючи досвід роботи лікарів загальної практики в Україні, сімейному лікарю доцільно передати профілактичні функції стосовно запобігання небажаної вагітності, планування сім’ї, збереження здоров’я жінки та сприяння народженню здорових дітей. Діяльність спеціалістів сімейної медицини повинна бути спрямована на тісну співпрацю зі спеціалістами та соціальними службами і мати основний орієнтир на профілактику через оцінку стану здоров’я [1, 38].

Таким чином, можна констатувати, що в Україні існує інститут сімейної медицини, є свої підходи до обсягів надання медичної допомоги акушерсько-гінекологічного профілю, яка може надаватися сімейними лікарями і, перш за все, вона залежить від рівня підготовки лікаря, його кваліфікації та матеріально-технічного забезпечення закладу. В Україні недостатньо висвітлені медико-організаційні технології з надання акушерсько-гінекологічної допомоги сімейними лікарями. З огляду на негативну демографічну ситуацію на часі актуальними є питання розширення функцій спеціалістів первинної ланки стосовно статевого виховання, планування сім’ї, зміцнення репродуктивного здоров’я населення, підвищення рівня кваліфікації сімейних лікарів з питань надання акушерсько-гінекологічної допомоги та створення системи мотивації для лікарів первинної ланки, що  потребує вирішення на національному рівні.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

  1. Акушерство і гінекологія : підр. для сімейних лікарів: у 2-х т. / Мазорчук Б. Ф., Жученко П. Г. – К. : Просвіта, ДПРВІАБ Президентський контроль, 2005. – Т.1. – 448 с.
  2. Басистюк І. І. Оптимізація диспансеризації хірургічних хворих на засадах сімейної медицини // Вісник соціальної гігієни та організації охорони здоров’я України. – 2002. – № 2. – С. 77–80.
  3. Білинська М. М. Профілактичне спрямування системи охорони здоров’я: стан та перспективи розвитку / М. М. Білинська, Я. Ф. Радиш, О. В. Худоба  // Державна політика у сфері охорони здоров’я. Частина 2 / За ред. М. М. Білинської, Я. Ф. Радиша. – К.: НАДУ, 2013. – С. 221–271.
  4. Бойчук Л. Г. Особливості диспансерного спостереження за перебігом фізіологічної вагітності лікарем загальної практики // Ліки України. –2011. – № 3–4 (16–17). – С. 4–7.
  5. Вороненко Ю. В. Нормативно-правовое обеспечение семейной медицины в свете реформы здравоохранения Украины / Ю. В. Вороненко, О. Г. Шекера // Здоров’я суспільства. – 2013. – № 1. – С. 15–22.
  6. Вороненко Ю. В. Проблеми забезпечення кадрових ресурсів системи охорони здоров’я України / Ю. В. Вороненко // IV з’їзд спеціалістів з соціальної медицини та організації охорони здоров’я. Програмні доповіді. – Житомир, 2008. – С. 36–41.
  7. Воронцов О. О., Бабінець Л. С., Матюха Л. Ф. та ін. Сімейний лікар-акушер-гінеколог. Готовність до співпраці // Сімейна медицина. – 2013. –№ 3. – С. 5–7.
  8. Глушко Л. В., Кулаєць В. М. Сучасні проблеми та перспективи підготовки сімейних лікарів на післядипломному етапі навчання // Сімейна медицина. – 2014. – № 5 (55). – С.141–143.
  9. Гойда Н. Г. Роль сімейного лікаря у збереженні репродуктивного здоров’я нації / Н. Г. Гойда, Ю. Бісярин // Сімейна медицина. – 2011. – № 3. – С. 119–122.
  10. Денисов И. Н. Семейный врач – ключевая фигура отрясли // Вопросы экономики и управления для руководителей здравоохранения. – 2004. – № 6 (42). – С.14–15.
  11. Єнікеєва В. М. Наукове обґрунтування функціонально-організаційної моделі збереження репродуктивного здоров’я сільських жінок на регіональному рівні: Автореф. дис. канд. мед. наук. : 14.02.03. – К:, 2007. –                 20 с.
  12. Жаліло Л. І. Здоровий спосіб життя населення: аспекти державного управління / Я. І. Жаліло, О. І. Мартинюк, І. В. Рожкова // в кн.: Державна політика у сфері охорони здоров’я. Частина 2. – К.: НАДУ, 2013. – С. 382–419.
  13. Журавлева Т. А., Шеметова Г. Н. Подготовка специалистов по семейной медицине // Проблемы социальной гигиены, здравоохранения и истории медицины. – 2004. – № 3. – С. 26–28.
  14. Закон України від 07.07.2011 р. № 3611-VI «Про внесення змін до Основ законодавства України про охорону здоров’я щодо вдосконалення надання медичної допомоги».
  15. Закон України від 07.07.2011 р. № 3612-VI «Про порядок проведення реформування системи охорони здоров’я у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій областях та м. Києві».
  16. Колесник Ю. М., Сиволап В. Д., Михайловська Н. С., Кулініч Т. О. Проблеми та перспективи підготовки сімейних лікарів на додипломному етапі // Патологія. – 2013. – №1 (27). – С.7–9.
  17. Корпан Р. Б. Роль сімейних лікарів у формуванні, збереженні та зміцненні репродуктивного здоров’я /Р. Б. Корпан // Практична медицина. – 2008. – Том 14, № 4. – С. 24–27.
  18. Корнійчук О. П. Стан первинної медико-санітарної допомоги на засадах сімейної медицини в Україні / О. П. Корнійчук // Український медичний часопис. – 2012. – № 2. – С. 146–150.
  19. Корнійчук О. П. Удосконалення економічного механізму розвитку первинної медико-санітарної допомоги в Україні / О. П. Корнійчук // Український медичний часопис. – 2012. – № 3. – С. 128–133.
  20. Круть Ю. Я., Ізбицька Н. Г., Сюсюка В. Г. та ін. Досвід підготовки лікарів-інтернів на кафедрі акушерства і гінекології ЗДМУ з фаху «Загальна практика-сімейна медицина // Сімейна медицина. – 2014. – № 5 (55). – С. 155–156.
  21. Латишев Є. Є, Августинович Я. І. Сімейна медицина – пріоритетний напрям розвитку охорони здоров’я (огляд літератури) // Сімейна медицина. – 2016. – № 1(63). – С. 157–159.
  22. Левенець С. О. Роль лікаря загальної практики – сімейної медицини у виявленні розладів функції статевої системи та їх профілактика в дівчаток і дівчат-підлітків / С. О. Левенець, В. Б. Перевозчиков // Сімейна медицина. – 2011 – № 2. – С. 97–99.
  23. Лемішко Б. Б. Досвід управління якістю профілактичної допомоги у закладі сімейної медицини / Б. Б. Лемішко // Управління закладами охорони здоров’я. – 2015. – № 8. – С. 60–66.
  24. Лехан В. М. Стратегія розвитку системи охорони здоров’я: український вимір / В. М. Лехан, Г. О. Слабкий, М. В. Шевченко // Україна. Здоров’я нації. – 2010. – № 1(13). – С. 5–23.
  25. Мажак І. М. Сімейна медицина як оптимальна форма підтримки сім’ї у здоров’ї та хворобі / І. М. Мажак // Главный врач. – 2008. – № 12. – С. 48–50.
  26. Мазорчук Б. Ф., Жученко П. Г., Полторак А. В., Чайка Г. В. Сімейна медицина та її проблеми в акушерстві і гінекології // зб. наук. пр. Асоц. акуш-гінек. України. – К.: Фенікс. – 2001. – С. 392–394.
  27. Матюха Л. Ф., Сіліна Т. М., Бухановська Т. М., Тараш В. А. Роль мільтидисциплінарного підходу при навчанні лікарів на циклах спеціалізації за фахом «Загальна практика-сімейна медицина» // Сімейна медицина. – 2014. – № 5 (55). – С. 127–128.
  28. Матюха Л. Ф. Репродуктивна медицина – один з пріоритетів підготовки лікарів загальної практики – сімейних лікарів / Л. Ф. Матюха, Н. Г. Гойда // Здоровье женщины. – 2011. – № 6 (62). – С. 163–165.
  29. Модель надання первинної медичної допомоги міському населенню: метод. рекомендації / уклад. : Г. О. Слабкий, В. М. Лехан, Н. Г. Гойда та ін. – К., 2012. – 18 с.
  30. Можливості первинної профілактики вродженої патології в рамках обов’язків держави та сімейного лікаря / Н. Г. Гойда, О. В. Процюк, О. Б. Ященко та ін. // Widomosci Lekarskie (Medline, EBSCO, MniSW, Index Copernicus .PBL). – 2014. – Том LХVII, № 2. – С.176–179.
  31. Москв’як-Лесняк Д. Є. Про доцільність управління факторами ризику на рівні лікаря загальної практики / сімейного лікаря щодо попередження виникнення / подальшого розвитку раку молочної залози (С50) серед осіб жіночої статі в Україні (за результатами експертної оцінки) / Д. Є. Москв’як-Лесняк, В.  В. Рудень // Україна. Здоров’я нації. – 2014. – № 4. – С. 57–66.
  32. Навчання на робочому місці як найважливіший елемент безперервного професійного навчання / Г. І. Лисенко, О. П. Мінцер, Л. Ю. Бабінцева [ та ін. ] // Сімейна медицина. – 2011. – № 3 – С. 59–60.
  33. Наказ МОЗ України від 15.07.2011 № 417. Про організацію амбулаторної акушерсько-гінекологічної та неонатологічної допомоги в Україні.
  34. Наказ МОЗ України від 29.11.2013 № 1030/102 «Про удосконалення системи планування сім’ї та охорони репродуктивного здоров’я в Україні».
  35. Науково обґрунтовані підходи до кваліфікаційної характеристики лікаря загальної практики  – сімейного лікаря з позиції компетентісного підходу : метод. рекомендації / Л. Ф. Матюха, Н. Г. Гойда, В. Г. Слабкий [та ін.].  – Київ : НМАПО ім. П. Л. Шупика, ДУ «УІСД МОЗ України» 2010. – 27 с.
  36. Нова модель надання первинної медико-санітарної допомоги – досвід пілотних регіонів / В. М. Лехан, В. Г. Гінзбург, Л. В. Крячкова, М. В. Шевченко // Widomosci Lekarskie (Medline, EBSCO, MniSW, Index Copernicus .PBL). – 2014. – Том LХVII, № 2. – С. 210–214.
  37. Організація підготовки лікарів за фахом «Загальна практика-сімейна медицина» на базах стажування протягом заочного етапу навчання / за редакцією Гойди Н. Г., Матюхи Л. Ф., Хіміон Л. В., Шекери О.Г. та ін. – Київ : Наша родина плюс, 2014. –152 с.
  38. Охрана здоровья матери и ребенка в практике семейного врача / под ред. Запорожана В. М. – К.: Здоров’я. – 2002. – С. 87.
  39. Патология внутренних органов и беременность: учеб. пособие для врачей-терапевтов и врачей общей практики / Б. А. Ребров, О. А. Реброва, Е. Б. Комарова. Р. М. Алешина и др.; под ред. Б. А.  Реброва. – Донецк : Заславский А. Ю., 2010. – 321 с.
  40. Подольський В. В. Стан репродуктивного здоров’я молодих жінок та шляхи його поліпшення // Україна. Здоров’я нації. – 2013. – № 4 (28). – С.7–14.
  41. Про затвердження Положення про центр первинної медичної (медико-санітарної допомоги) та положень про його підрозділи : (із змінами, внесеними згідно з Наказом МОЗ України № 813 від 17.10.2012) : Наказ МОЗ України № 755 від 04.11.2011 // Збірник нормативно-директивних документів з охорони здоров’я. – 2012. – № 12. – С. 49–57.
  42. Про затвердження Примірних штатних нормативів центру первинної медичної (медико-санітарної) допомоги : Наказ МОЗ України від 23.02.2013 № 129 // Управління закладом охорони здоров’я. – 2012. – № 4. – С. 83–86.
  43. Рекомендації робочої групи Міністерства охорони здоров’я України за підсумками інспекційно-методичних відвідувань-перевірок організації надання медичної допомоги у центрах первинної медико-санітарної допомоги у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій областях та м. Києві. – МОЗ, Київ, 2012.
  44. Розпорядження Кабінету Міністрів України №1164-Р від 31.10.2011 р. «Про затвердження Загальнодержавної програми «Здоров’я-2020: український вимір».
  45. Сіваш Т. Д. Перспективи реформування охорони здоров’я в Україні/ / Прометей. – 2012. – № 1(37). – С. 218–220.
  46. Сірик В. О. Доцільність реформування амбулаторно-поліклінічної системи надання медичної допомоги та переходу до практики сімейного обслуговування населення / В. О. Сірик // Архів клінічної медицини. – 2012. – № 2. – С. 128–130.
  47. Стрільчук Л. М., Шумлянський І. В., Ільницька Л. А. Якісна підготовка лікаря загальної практики-сімейної медицини – запорука успішності медичної реформи (огляд) // Практикуючий лікар. – 2015. – № 2. – С. 75–77.
  48. Толстанов О. К. Характеристика діагностичних можливостей лікаря загальної практики / сімейної медицини та перспективи їх покращення / О. К. Толстанов // Вісн. соц. гігієни та організації охорони здоров’я України. – 2011. – № 4. – С. 98–102.
  49. Хренов В І, Бібіков І. Л., Шарандак Л. М. Роль і місце сімейного лікаря у формуванні репродуктивного здоров’я жінки // ІІ Міжрегіональна наук.-прак. конф. «Актуальні питання сімейної медицини». – Житомир: Полісся, – С. 49–54.
  50. Чайка В. К., Орда А. Н., Айкашев С. А. Системный подход к охране здоровья населения по семейному принципу // Медико-соціальні проблеми сім’ї. – 2001. – Т.6. – № 2. – С. 27.
  51. Чебан В. І. Профілактика порушень репродуктивного формування на етапі надання первинної медико-санітарної допомоги // Вісник наукових досліджень. – 2003. – № – С.110–112.
  52. Шатило В. Й., Парій В. Д., Хренов В. І. Досвід роботи сімейних лікарів ОЛПЦ «Здоров’я»  м. Житомир // Українські медичні вісті. – 2000. – Т. 3. – С. 139–141.
  53. Шекера О. Г. Кадрова політика в контексті розвитку сімейної медицини в Україні / О. Г. Шекера // Сімейнамедицина. – 2013. – № 3. – С. 13–16.
  54. Шекера О. Г. Нормативно-правовые аспекты формирования семейной медицины / О. Г. Шекера // Сімейна медицина. – 2013. – № 2. – С. 10–12.

START TYPING AND PRESS ENTER TO SEARCH