Синдром гіперпролактинемії без пухлини гіпофіза: сучасна діагностика і лікування

В. М. Конах, лікар вищої категорії, канд. мед. наук, асистент кафедри ендокринології Національного медичного університету ім. О. О. Богомольця

У статті представлено сучасні погляди на проблему гіперпролактинемії, наведено класифікацію за етіологічним принципом. Запропоновано алгоритм діагностичних і лікувальних дій лікаря при синдромі гіперпролактинемії.

Ключові слова: гіперпролактинемія, пролактин, гіпофіз.

 Пролактин (ПРЛ) є поліпептидним гормоном, який продукується лактотрофами передньої долі гіпофіза.  Цей гормон уперше було виділено в 1970 році [1] завдяки розробленню методу радіоімунного аналізу, що дало змогу визначити причину синдрому галактореї – аменореї, ідентифікувати гіперпролактинемію (ГПЛ) як самостійне захворювання і відрізнити пролактин-секретуючі пухлини гіпофіза від гормонально-неактивних новоутворень хіазмально-селярної ділянки.  У здорових осіб ПРЛ впливає на репродуктивну функцію, індукує і підтримує лактацію у жінок після пологів, а також бере участь у формуванні плода.

Секреція ПРЛ перебуває під складним нейроендокринним контролем, в якому беруть участь різні за своєю природою агенти: нейромедіатори і нейропептиди (дофамін, γ-аміномасляна кислота, серотонін, тиреотропін-рилізинг-гормон, опіати та ін.), а також гормони периферичних ендокринних залоз (естрогени, тиреоїдні гормони) [2].  Головним фізіологічним фактором, що регулює секрецію ПРЛ, є дофамін, який синтезується в гіпоталамічному тубероінфундибулярному дофамінергічному тракті, потрапляє у ворітну вену гіпофіза та зв’язується з дофаміновими рецепторами 2-го типу на лактотрофах. Він гальмує синтез і секрецію ПРЛ, а також проліферацію лактотрофів.  Секреція ПРЛ контролюється за принципом «короткої» петлі зворотнього зв’язку, тобто рівень гіпофізарного ПРЛ регулює секрецію дофаміну в гіпоталамусі.

У людини секреція ПРЛ має пульсуючий характер без циркадного ритму: значне підвищення рівня ПРЛ відзначається через 60–90 хвилин після засинання, зберігається протягом сну, не пов’язане з певною стадією сну і відбувається незалежно від того, коли спить людина – вдень чи вночі.  Після пробудження концентрація ПРЛ у плазмі різко знижується і досягає найменших значень у пізні ранкові години.

Реєстрована захворюваність на гіперпролактинемію серед жінок віком 25–34 роки становить 23,9 випадки на 100 тис. на рік. Приблизно половина цих випадків припадає на частку пролактіном [3; 4].  Таким чином, значна частка випадків ГПЛ асоційована не з наявністю пролактиноми, а з іншими причинами. За іншими даними, поширеність гіперпролактинемії серед чоловіків у популяції – 0,07 % , а у жінок вона трапляється у 7 разів частіше. До 15–20 % чоловічого чинника неплідності у шлюбі асоційовано з підвищенням рівня пролактину. Гіперпролактинемія виникає у 4–20 % пацієнтів з еректильною дисфункцією.

Класифікація синдрому ГПЛ за етіологічним принципом представлена ​​в таблиці 1. ГПЛ може супроводжувати різні гіпоталамо-гіпофізарні захворювання, соматогенні і нервово-психічні порушення, інші ендокринопатії [5–7].  Тому диференціальна діагностика причин ГПЛ є важливим етапом оцінювання стану хворого.

Таблиця 1

Класифікація синдрому гіперпролактинемії

Гіперпролактинемічний гіпогонадизм Пролактиноми: макро- і мікроаденоми
Ідіопатична гіперпролактинемія
Гіперпролактинемія в поєднанні з іншими гіпоталамо-гіпофізарними захворюваннями Гормонально-активні аденоми гіпофіза
Гормонально-неактивні пухлини і псевдопухлини селярної і параселярної ділянки
Синдром «порожнього» турецького сідла
Системні захворювання з пошкодженням гіпоталамо-гіпофізарної ділянки (гістіоцитоз Х, саркоїдоз, сифіліс, туберкульоз та ін.)
Аномалії судин головного мозку
Опромінення, травми, операції
Лімфоцитарний гіпофізит
Симптоматична гіперпролактинемія Внаслідок ураження периферичних ендокринних залоз
Фармакологічна
Нервово-рефлекторна
Хронічна ниркова, печінкова недостатність
«Алкогольна» гіперпролактинемія
Психогенна
Гіперпролактинемія професійних спортсменів
При спадкових захворюваннях
Безсимптомна гіперпролактинемія Феномен макропролактинемії

Незалежно від етіології ГПЛ може супроводжуватися гіпогонадизмом, неплідністю, галактореєю, зниженням сексуальної активності або протікати безсимптомно [5; 8; 9].

Показаннями до визначення рівня ПРЛ у сироватці крові є: неплідність, галакторея у жінок і чоловіків;  порушення менструальної функції у жінок;  зниження лібідо, потенції у чоловіків;  гінекомастія у чоловіків;  затримка статевого розвитку у дівчаток і хлопчиків;  будь-яке утворення гіпоталамо-гіпофізарної ділянки, виявлене при магнітно-резонансній (МРТ) або комп’ютерній томографії (КТ).

 Згідно з міжнародними клінічним рекомендаціям щодо діагностики та лікування ГПЛ, для встановлення діагнозу ГПЛ досить одноразово визначити рівень ПРЛ у сироватці крові, з позицій доказової медицини динамічне тестування вмісту ПРЛ для діагностики ГПЛ вважається недоцільним [7].  Натомість рівень ПРЛ вище норми підтверджує діагноз за умови, що венопункція проведена без зайвого стресу для пацієнта і з урахуванням всіх можливих фізіологічних впливів на секрецію ПРЛ.  До них належать: медичні маніпуляції, фізичне навантаження, гіпоглікемія, стрес (у тому числі венопункція), вагітність, тривале подразнення сосків молочної залози, статевий акт, оргазм, білкова їжа (у тому числі у складі безвуглеводної дієти), тютюнопаління.  Тому якщо виявлено деяке підвищення рівня ПРЛ і немає впевненості в тому, що всі умови забору крові були дотримані, можливе повторне проведення тесту [6]. Рівень ПРЛ при наявності фізіологічних впливів зазвичай не перевищує у жінок 1000–1200 мкОД/мл (при верхній межі референтних значень до 540 мкОД/мл).

Для зменшення різних впливів на концентрацію ПРЛ забір крові для дослідження рекомендується проводити вранці, натщесерце, у жінок зі збереженим менструальним циклом – не пізніше 7-го дня циклу [5]. Зазвичай одноразового визначення досить для встановлення діагнозу гіперпролактинемії, проте за наявності сумнівів аналіз можна повторити в інший день із 15–20-хвилинним інтервалом для виключення пульсаторних коливань рівня ПРЛ [10].

Важливим аспектом діагностики патологічної ГПЛ є виключення феномену макропролактинемії [11].  У наш час відомі різні ізоформи циркулюючого ПРЛ: «малий» (низькомолекулярний, одновимірний, біоактивний) ПРЛ з молекулярної масою (ММ) близько 23 кДа;  глікозильований ПРЛ з ММ 25 кДа;  «великий» ПРЛ з ММ близько 50 кДа, можливо, що складається з димерної і/або тримерної форм;  «великий-великий» (високомолекулярний) ПРЛ (ММ близько 100 кДа), який є або тетрамером «малого» ПРЛ, або «малий» ПРЛ, зв’язаний з імуноглобуліном класу G [12].  Основні біологічні ефекти ПРЛ пов’язують з активністю саме мономерної низькомолекулярної ізоформи,  високомолекулярні ізоформи мають більш низьку спорідненість до рецепторів і мають незначну біологічну активність [13].  У 80–85 % осіб у загальній популяції в сироватці крові переважає мономерна низькомолекулярна, біологічно-активна фракція ПРЛ, яка становить від 60 до 95 % усього циркулюючого ПРЛ [14; 15].  У таких випадках існує чітка кореляція між рівнем ПРЛ і біологічною активністю сироватки крові, при цьому підвищення рівня ПРЛ відображає надлишкові біологічні ефекти ПРЛ. Однак у деяких людей (до 10–20 %) переважаючою є високомолекулярна, біологічно неактивна форма  ПРЛ.  У таких випадках рівень мономерного ПРЛ може бути нормальним, але загальний вміст ПРЛ буде підвищеним (за рахунок макропролактину).  Клінічно це проявляється відсутністю симптомів ГПЛ у жінок або чоловіків зі стійким підвищенням рівня ПРЛ (до 3000–3500 мкОД/мл) [13–15].

Виявити феномен макропролактинемії можна за допомогою методу гель-фільтрації з поліетиленгліколем [11; 15].  З приводу обов’язкового визначення рівня макропролактину немає єдиної думки експертів, згідно з останніми рекомендаціями з діагностики та лікування ГПЛ, макропролактин рекомендовано визначати пацієнтам з безсимптомним підвищенням рівня ПРЛ [7]. Оскільки макропролактинемія є частою причиною гіперпролактинемії, рутинний скринінг на макропролактин дає змогу уникнути непотрібних діагностичних заходів і лікування. Через те що достовірно відрізнити гіперпролактинемію від макропролактинемії за клінічними ознаками неможливо, пропонується проводити скринінг на макропролактинемію в усіх випадках безсимптомної гіперпролактинемії [16].

Якщо мономірний ПРЛ є переважаючою фракцією і визначається підвищення його рівня в сироватці крові, то використовуються стандартні методи діагностики і лікування ГПЛ.  Якщо макропролактин є переважаючою фракцією, і при цьому визначається підвищення рівня мономерного ПРЛ, то проводиться стандартний пошук причин ГПЛ, але в подальшому при призначенні лікування необхідно повторити визначення не загального, а тільки мономерного ПРЛ.

Найчастішою причиною непухлинної ГПЛ є застосування лікарських препаратів (нейролептики/антипсихотики). Серед пацієнтів, які приймають типові антипсихотичні препарати (фенотіазини або бутирофенони), у 40–90 % випадків спостерігається ГПЛ, на тлі лікування рісперидоном – у 50–100 %. Причиною цього є антидофаміновий ефект цих медикаментів [17; 18]. За індукованої ліками ГПЛ рівень пролактину після приймання препарату зростає повільно і переважно повертається до нормальних значень упродовж трьох діб після відміни препарату. Тому для виключення медикаментозно-індукованої ГПЛ необхідно ретельно зібрати анамнез пацієнта, з’ясувати, які препарати він приймає в даний час [6; 7].

Таблиця 2.

 Фармакологічні препарати, що викликають гіперпролактинемію

Антагоністи дофамінових рецепторів Нейролептики/антипсихотичні препарати: фенотіазіни, бутирофенони, атипічні антипсихотичні препарати
Протиблювотні препарати: метоклопрамід, домперидон
Вичерпуючи запаси дофаміну Резерпін
Інгібітори синтезу дофаміну Метилдопа, леводопа, карбідова, бенсеразід
Гальмуючі секрецію дофаміна в серединному підвищенні Опіати, морфін, героїн, кокаїн
Антагоністи Н2-гістамінових рецепторів Циметідін, ранітідін, фамотідін
Трициклічні антидепресанти, інгібітори моноамінооксидази (МАО) Амітриптилін, кломіпрамін, доксепін, іміпрамін, моклобемід
Естрогени Гормональні контрацептиви
Стимулятори серотонінергічної системи Амфетаміни, галлюциногени
Антагоністи кальцію Верапаміл

Якщо хворому необхідно призначити відповідні препарати, рекомендується з’ясувати стан менструальної функції в жінок і сексуальної активності у чоловіків (щоб не пропустити симптоми гіпогонадизму) і, якщо необхідно,  дослідити рівень ПРЛ [18–20].  Після призначення типових антипсихотичних препаратів, рісперидона, заміщених бензамідів (сульпірид, амісульпірид) і за клінічними показаннями необхідно регулярно (1 раз на 3–6 міс.) контролювати рівень ПРЛ у крові.  Необхідно враховувати, що медикаментозно-індукований рівень ПРЛ зазвичай не перевищує 5000 мкОД/мл (300 нг/мл).  Якщо з’явилися симптоми ГПЛ (аменорея, галакторея, сексуальна дисфункція, зниження рівня периферичних статевих гормонів), доцільно психіатру й ендокринологу спільно розглянути питання про зміну антипсихотичного препарату або призначення дофаміноміметика (каберголіна) [19; 20].

І все ж питання про необхідність лікування агоністами дофаміну пацієнтів з індукованою нейролептиками ГПЛ залишається дискусійним.  Були побоювання, що приєднання агоністів дофамінових рецепторів до лікування основного захворювання може викликати загострення психічного стану пацієнтів. Проте дані багатьох досліджень доводять, що терапія ГПЛ каберголіном є ефективною і безпечною у пацієнтів, які страждають на психічні розлади [20–22].

У деяких пацієнтів з первинним гіпотиреозом спостерігається помірна ГПЛ, відсутність або неадекватне лікування може спричинювати гіперплазію гіпофіза, що імітує пухлину. Частота ГПЛ при маніфесному гіпотиреозі становить 21–35 %, при субклінічному – 8–22 %. Призначення адекватних доз тиреоїдних гормонів сприяє не тільки еутиреозу, але й нормопролактинемії [23; 24]. Через це при виявленні ГПЛ одним з перших обов’язкових тестів є визначення концентрації вільного тироксину і тиреотропного гормону (ТТГ).  При підтвердженні гіпотиреозу необхідно вирішувати питання про подальше лікування ГПЛ тільки після нормалізації рівня ТТГ.

У пацієнтів з нирковою недостатністю також буває помірна ГПЛ, зумовлена порушенням деградації пролактину в нирках і розладом центральної регуляції рівня пролактину. ГПЛ розвивається у третини пацієнтів із захворюваннями нирок через зниження кліренсу і посилення продукції гормону [25]. Здійснення діалізу не впливає на рівень пролактину в сироватці крові, натомість після трансплантації нирки концентрація пролактину нормалізується.

Після виключення потенційних вторинних причин ГПЛ, у тому числі вагітності, виконується МРТ гіпоталамо-гіпофізарної ділянки. Сучасний протокол сканування гіпофіза передбачає динамічне 1,5Т МРТ з різними варіантами стандартних імпульсних послідовностей. Застосування 3,0Т МРТ дає змогу точніше верифікувати мікроаденоми гіпофіза і для динамічного спостереження за макроаденомами не є доцільним. Метою візуалізації гіпофіза є виявлення не тільки пролактиноми, але й об’ємного утворення в хіазмально-селярній ділянці без ПРЛ-секретуючої  активності, що виходить за межі турецького сідла і викликає компресію гіпофізарної ніжки [6; 7].  Така диференціальна діагностика є принципово важливою для подальшої тактики лікування.

Хоча за рівнем ПРЛ не можна з упевненістю говорити про походження ГПЛ, проте відомо, що концентрації ПРЛ у сироватці крові понад 5000 мкОД/мл більш характерні для макропролактином, від 2000 до 5000 мкОД/мл – для мікропролактином, вміст ПРЛ менш 2000 мкОД/мл – для всіх інших причин ГПЛ [5–7].  Найвищі концентрації ПРЛ у сироватці крові спостерігаються у хворих з макропролактиномами (понад 3 см). Помірне збільшення рівня пролактину може спостерігатись у пацієнтів з великими аденомами, що не функціонують, через зниження рівня дофаміну, який пригнічує секрецію пролактину нормальними лактотрофами внаслідок дисфункції гіпофізарної ніжки, однак показники рівня ПРЛ у більшості випадків не перевищують 2000  мОд/л [26; 27].  Рівень ПРЛ у таких випадках є диференційно-діагностичним маркером, що відрізняє ПРЛ-секретуючі пухлини від гормонально-неактивних пухлин. Через те в ряді випадків, при дуже високих концентраціях ПРЛ у сироватці крові (понад 100 000 мОд/л) унаслідок особливостей імунорадіометричного дослідження отримують хибно низькі значення ПРЛ – так званий «ефект пастки» або «ефект високих концентрацій».  Для того щоб уникнути потенційного «ефекту пастки», строго рекомендується проводити дослідження рівня ПРЛ з розведенням сироватки 1 : 100 у пацієнтів, що мають макроаденому гіпофіза розмірами більше 2,5 см та нормальний або помірно підвищений рівень ПРЛ [5–7].  Якщо пухлина є пролактиномою і підтвердиться значне підвищення рівня ПРЛ, то першою лінією лікування є медикаментозна терапія агоністами дофамінових рецепторів.  Якщо пухлина гормонально-неактивна, вибір буде зроблений між динамічним наглядом і нейрохірургічним втручанням.

У літературі є відомості про вкрай рідкісні причини ГПЛ, не пов’язаної з пролактиномою, серед них – опис 2-х випадків ектопічної секреції ПРЛ пухлиною [29; 30].  У пацієнток було діагностовано виражену ГПЛ (більше 900 нг/мл при верхній межі норми до 25 нг/мл) без змін у ділянці турецького сідла, відзначалася резистентність до високих доз каберголіну.  При обстеженні з  інших причин були виявлені пухлини: в одному випадку – периваскулярна пухлина з епітеліоїдних клітин з локалізацією в черевній порожнині, в іншому – тератома з локалізацією в яєчнику.  Після видалення новоутворень спостерігалася нормалізація рівня ПРЛ, при цьому імуногістохімічне дослідження підтвердило синтез і секрецію ПРЛ у клітинах цих пухлин.  Іншою рідкісною причиною ГПЛ є спадкова мутація рецепторів до ПРЛ, яка призводить до втрати чутливості до гормону.  Ця мутація була зовсім нещодавно виявлена ​​у 5 членів однієї родини – 2 чоловіків і 3 жінок [31]. При цьому визначалося підвищення рівня біоактивного мономерного ПРЛ до 100–180 нг/мл (при верхній межі норми до 25 нг/мл) при нормальному стані ділянки турецького сідла.  Клінічної симптоматики у чоловіків не було, у всіх жінок була олігоменорея.  У даному випадку ГПЛ була компенсаторною реакцією у відповідь на зниження чутливості рецепторів до ПРЛ, однак клінічна симптоматика не відрізнялася від «класичних» проявів ГПЛ у жінок.  Це відкриття дозволило визначити ще одну причину непухлинної ГПЛ і зрозуміти важливість ПРЛ у становленні менструальної і репродуктивної функції у жінок.

Застосування агоністів дофамінових рецепторів є методом вибору лікування ГПЛ як пухлинного, так і непухлиннго генезу [5–7; 10; 28].  Препаратом вибору серед агоністів дофамінових рецепторів є каберголін  –препарат ерголінового ряду, що проявляє тривалу дію [6; 7].  Багаторічний досвід використання каберголіну дає змогу з упевненістю сказати, що препарат є найефективнішим у нормалізації рівня пролактину і безпечним при терапії різних форм ГПЛ, у тому числі відсутності пролактиноми [5–7; 28].  Каберголін не проявляє абортивну або тератогенну дію, під час низки досліджень не було отримано даних щодо несприятливої ​​дії каберголіну на плід, протягом вагітності, що виникла на тлі застосування даного препарату [6; 7; 28].  Після вагітності, на тлі прийому каберголіну, немає протипоказань для грудного вигодовування.

 Таким чином, пролактинома не єдина причина підвищення рівня ПРЛ, а диференціальна діагностика гіперпролактинемічних станів – складне творче завдання.  Створення групою міжнародних експертів клінічних рекомендацій з діагностики та лікування ГПЛ з урахуванням постулатів доказової медицини підкреслює важливість цієї проблеми [6; 7; 13].  Діагностика ГПЛ вимагає визначення вмісту ПРЛ та його молекулярних фракцій, ретельного вивчення анамнезу, виключення різних соматичних, ендокринних і нейроендокринних порушень.  Сучасні лікарські засоби з тривалою та селективною дією (такі як каберголін) дають змогу досягти нормалізації рівня ПРЛ і відновлення репродуктивної функції у переважної більшості пацієнтів.

  1. Konakh, Doctor of the Highest Category, Cand. Med. Sciences, Professor`s Assistant of the Department of Endocrinology of the National Medical University of O. O. Bohomolets

HYPERPROLACTINEMIA SYNDROME WITHOUT A PITUITARY TUMOR: MODERN DIAGNOSIS AND TREATMENT

The article presents modern views on the problem of hyperprolactinemia, the classification is based on the etiological principle. The algorithm of diagnostic and medical actions of the doctor with hyperprolactinemia syndrome is proposed.

Key words: hyperprolactinemia, prolactin, pituitary gland.

В. Н. Конах, врач высшей категории, канд. мед. наук, ассистент кафедры эндокринологии Национального медицинского университета им. А. А. Богомольца

СИНДРОМ ГИПЕРПРОЛАКТИНЕМИИ БЕЗ ОПУХОЛИ ГИПОФИЗА: СОВРЕМЕННАЯ ДИАГНОСТИКА И ЛЕЧЕНИЕ

 

В статье представлены современные взгляды на проблему гиперпролактинемии, приведена классификация по этиологическому принципу. Предложен алгоритм диагностических и лечебных действий врача при синдроме гиперпролактинемии.

Ключевые слова: гиперпролактинемия, пролактин, гипофиз.

ЛІТЕРАТУРА/ REFERENCES

  1. Frantz A.G., Kleinberg D. L. Prolactin: evidence that it is separate, from growth hormone in hu man blood // Science. – 1970. – Vol. 13. – № 170 (3959). –P. 745–747.
  2. Иловайская И. А., Марова Е. И. Биология пролактина. Нейроэндокринный контроль и регуляция секреции // Акушерство и гинекология. – 2000. – № 5. – С. 42–45.
  3. Daly A. F., Rixhon M., Adam C., Dempegioti A. et al. High prevalence of pituitary adenomas: a crosssectional study in the province of Liege, Belgium // J Clin Endocrinol Metab. – 2006. – Vol. 91. – P. 4769–4775.
  4. Fernandez A., Karavitaki N., Wass J. A. Prevalence of pituitary adenomas: a community-based, cross-sectional study in Banbury (Oxfordshire, UK) // Clin Endocrinol (Oxf). – 2010. – Vol. 72. –  377–382.
  5. Дедов И. И., Мельниченко Г. А., Романцова Т. И. Классификация, патогенез, клиника синдрома гиперпролактинемии // Синдром гиперпролактинемии. М. – Тверь: ООО «Триада», 2004. – С. 121–185.
  6. Мельниченко Г. А., Дзеранова Л. К., Пигарова Е. А., Воротникова С. Ю., Рожинская Л. Я., Дедов И. И. Федеральные клинические рекомендации по клинике, диагностике, дифференциальной диагностике и методам лечения гиперпролактинемии // Проблемы эндокринологии. – 2013. – Т. 59. – № 6. – С. 19–26.
  7. Melmed S., Casanueva F. F., Hoffman A. R., Kleinberg D. L. et al. Diagnosis and treatment of hyperprolactinemia: an Endocrine Society clinical practice guideline // J Clin Endocrinol Metab. – 2011. – Vol. 96. – № 2. – P. 273–288.
  8. Gillam M. P., Molitch M. E., Lombardi G., Colao A. Advances in the treatment of prolactinomas // Endocr Rev. – 2006. –Vol. 27. – P. 485–534.
  9. Klibanski A. Clinical practice. Prolactinomas // N Engl J Med. – 2010. –Vol. 362. – P. 1219–1226.
  10. Casanueva F. F., Molitch M. E., Schlechte J. A., Abs R. et al. Guidelines of the Pituitary Society for the diagnosis and management of prolactinomas // Clin Endocrinol (Oxf). – 2006. – Vol. 65. – P. 265–273.
  11. Lu C. C., Hsieh C. J. The importance of measuring macroprolactin in the differential diagnosis of hyperprolactinemic patients // Kaohsiung J Med Sci. –2012. –Vol. 28. – № 2. – P. 94–99.
  12. Binart N., Bachelot A., Bouilly J. Impact of prolactin receptor isoforms on reproduction // Trends Endocrinol Metab. – 2010 Jun. –Vol. 21 (6). –  Р. 362–368.
  13. Glezer A., Soares C. R., Vieira J. G., Giannella-Neto D. et al. Human macroprolactin displays low biological activity via its homologous receptor in a new sensitive bioassay // J Clin Endocrinol Metab. – 2006. –Vol. – 91. – P. 1048–1055.
  14. Alfonso A., Rieniets K. I., Vigersky R. A. Incidence and clinical significance of elevated macroprolactin levels in patients with hyperprolactinemia // Endocr Pract. – 2006. – Vol. 12. – № 3. – Р. 275–280.
  15. Мельниченко Г. А., Гончаров Н. П., Дзеранова Л. К., Бармина И. И. Клинические и лабораторные аспекты феномена макропролактинемии // Вестник Российской академии медицинских наук. – 2007.  – № 3. – С. 52–54.
  16. Gibney J., Smith T. P., McKenna T. J. The impact on clinical practice of routine screening for macroprolactin // J Clin Endocrinol Metab. – 2005. –Vol. 90. – P. 3927–3932.
  17. Milano W., D’Acunto C. W., De Rosa M., Festa M. et al. Recent clinical aspects of hyperprolactinemia induced by antipsychotics // Rev Recent Clin Trials. – 2011. – Vol. 6. – № 1. – P. 52–63.
  18. Peveler R. C., Branford D., Citrome L., Fitzgerald P., Harvey P. W., Holt R. I., Howard L., Kohen D., Jones I., O’Keane V., Pariente C. M., Pendlebury J., Smith S. M., Yeomans D. Antipsychotics and hyperprolactinaemia: clinical recommendations // J Psychopharmacol. – 2008 Mar. – Vol. 22 (2 Suppl). Р. 98–103.
  19. Wong-Anuchit C. Clinical Management of Antipsychotic-Induced Hyperprolactinemia // Perspect Psychiatr Care. – 2015 Mar 13. doi: 10.1111/ppc.12111. [Epub ahead of print].
  20. Madhusoodanan S., Parida S., Jimenez C. Hyperprolactinemia associated with psychotropics–a review // Hum Psychopharmacol. – 2010 Jun-Jul. – Vol. 25 (4). –Р. 281–297.
  21. Юнилайнен О. А., Старостина Е. Г., Дзеранова Л. К., Колесникова Г. С., Кация Г. В., Гончаров Н. П., Сыникэ А. Б., Рытик Э. Г., Тулинцева Е. Н., Дедов И. И. Терапия каберголином гиперпролактинемии, ассоциированной с приемом нейролептиков // Проблемы эндокринологии. – 2014. –Т. 60. – № 4. – С. 4–11.
  22. Kalkavoura C. S., Michopoulos I., Arvanitakis P., Theodoropoulou P., Dimopoulou K., Tzebelikos E., Lykouras L. Effects of cabergoline on hyperprolactinemia, psychopathology, and sexual functioning in schizophrenic patients // Exp Clin Psychopharmacol. – 2013 Aug. – Vol. 21 (4). – Р. 332–341.
  23. Hekimsoy Z., Kafesçiler S., Güçlü F., Ozmen B. The prevalence of hyperprolactinaemia in overt and subclinical hypothyroidism // Endocr J. – 2010 – Vol. 57. –  № 12. – P. 1011–1015.
  24. Goel P., Kahkasha, Narang S., Gupta B. K., Goel K. Evaluation of serum prolactin level in patients of subclinical and overt hypothyroidism // J Clin Diagn Res. – 2015 Jan. – Vol. 9 (1). – Р. 15–17.
  25. Holley J. L. The hypothalamic-pituitary axis in men and women with chronic kidney disease // Adv Chronic Kidney Dis. – 2004. – Vol. 11. – № 4. – P. 337–341.
  26. Астафьева Л. И. Клинико-морфологические особенности и результаты медикаментозного и хирургического методов лечения пролактин-секретирующих макроаденом гипофизаа: Автореф. дис. … д-ра. мед. наук. М., 2012. – 40 с.
  27. Karavitaki N., Thanabalasingham G., Shore H. C., Trifanescu R. et al. Do the limits of serum prolactin in disconnection hyperprolactinaemia need re-definition? A study of 226 patients with histologically verified nonfunctioning pituitary macroadenoma // Clin Endocrinol (Oxf). – 2006. Vol. – – P. 524–529.
  28. Дзеранова Л. К., Воротникова С. Ю. Каберголин: 30-летнее единство опыта и доверия // Российский вестник акушера-гинеколога. – 2013. – Т. 13. – № 6. – С. 45–49.
  29. Korytnaya E. L., Liu J., Camelo-Piragua S., Sullivan S., Auchus R. J., Barkan A. Ectopic prolactin secretion from a perivascular epithelioid cell tumor (PEComa) // J Clin Endocrinol Metab. – 2014 Nov. – Vol. 99 (11). – Р. 3960–3964.
  30. Elms A. F., Carlan S. J., Rich A. E., Cerezo L. Ovarian tumor-derived ectopic hyperprolactinemia // Pituitary. – 2012 Dec. – Vol. 15 (4).  – Р. 552–555.
  31. Newey P. J., Gorvin C. M., Cleland S. J., Willberg C. B., Bridge M., Azharuddin M., Drummond R. S., van der Merwe P. A., Klenerman P., Bountra C., Thakker R.V. Mutant prolactin receptor and familial hyperprolactinemia // N Engl J Med. – 2013 Nov 21. –   369 (21). – Р. 2012–2020.
  32. Glezer A., Bronstein M. D. Prolactinomas, cabergoline, and pregnancy // Endocrine. – 2014 Sep. – Vol. 47 (1). – Р. 64–69.

START TYPING AND PRESS ENTER TO SEARCH