Українські лікарні: сторінки столітньої історії

Ю. В.  Половинчак, канд. іст. наук, старш, наук. співроб. НБУВ НАНУ

Кожне місто має свою суть, свій шарм, свою історію, що прописується тисячами подій і мільйонами облич у плетиві його вулиць, перехресть, будинків, які інколи можуть розповісти більше, ніж підручники. Бо саме вони є безпосередніми очевидцями й творцями тієї історії, що не розчиняється в повітрі, а осідає на сучасні дахи і вікна будівель родом з минулого.

 В одній з  таких будівель розміщена «Олександрівська лікарня» – Центральна міська клінічна лікарня м. Київ, найстаріша лікарня України. Вона розпочала свою роботу 26 листопада 1875 р. як міська лікарня імені Цесаревича Олександра. На той час Олександрівська лікарня була третьою за розміром терапевтичною клінікою Російської імперії. До її відкриття кияни звертались з хворобами або до «Кирилівських богоугодних закладів» губернського підпорядкування з численними лікарняними корпусами, або ж до лікарень при монастирях. Діяли також клініки медичного факультету Київського університету, обладнані, щоправда, в нашвидку пристосованих тісних приміщеннях, до того ж  з літніми канікулами. Тож відкриття лікарні в центральній частині міста на кінець XIX століття було справою нагальною, а міська реформа, що переглядала розподіл податкових коштів на користь місцевих потреб, дозволила її реалізувати.

У листопаді 1875 р.  нова Олександрівська міська лікарня прийняла перших хворих. На той момент міська лікарня мала два дерев’яні корпуси для хворих, на цегляних фундаментах (як тоді називали – «бараків»)  на 65 ліжок, а також господарські будівлі. Хоча на будівництво було витрачено головним чином міські кошти, їх доповнювали і щедрі пожертви від заможних киян, що дало змогу активно розширювати лікарню: у 1877 р. було відкрито барак на 18 ліжок на випадок епідемій; на пожертву графа Бутурліна побудовано літній барак на 20 ліжок, який потім перероблено на зимовий; місцевим управлінням піклування про хворих і поранених воїнів розпочато будівництво двох бараків і складу, а потім на 12 тис. руб. пожертви братів Миколи і Федора Терещенків побудовано ще два бараки. У 1885 р. був вибудуваний двоповерховий корпус, у якому перебували клініки пропедевтики внутрішніх і нервових хвороб.

Дружина міського голови княгиня Олена Демидова-Сан-Донато передала 7,5 тисяч рублів (під час будівництва сума сягнула 25 тис. руб.) на облаштування дитячої клініки. Дитяча клініка мала 40 ліжок та три відділення: терапевтичне, хірургічне та інфекційне. Очолив її основоположник дитячої хірургії в Україні, професор кафедри дитячих хвороб Київського університету Василь Єгорович Чернов. У 1895 р. на базі лікарні відкрився перший у місті пологовий будинок.

До кінця ХІХ століття в Олександрівській лікарні з усіма її філіями налічувалося 11 будівель із 335 ліжками. 116 ліжок були призначені для незаможних хворих і були безкоштовними, причому 10 з них резервувалися винятково для дітей, а 40 призначалися для бідних міщан м. Київ.  Плата за лікування приймалася за місяць наперед при госпіталізації і становила від 1 крб. на добу в окремому номері до 30 коп. у загальній палаті для киян і до 80 коп. для приїжджих.

На початку ХХ століття на базі Київської міської лікарні відкрили два інфекційні (дитяче й доросле), гінекологічне, урологічне й хірургічне відділення. Тут надавали стаціонарну, амбулаторну (амбулаторія не мала окремого персоналу, оскільки зранку лікарі були зайняті в клініках) та  швидку медичну допомогу (до 1902 р.) населенню міста. Створення при лікарні трьох клінік Університету св. Володимира сприяло підвищенню якості медичної допомоги і перетворило Олександрівську лікарню в клінічну базу медичної освіти і науки.

Тривала історія лікарні налічує кілька назв. У 1922 році лікарні було присвоєно звання «Лікарня імені Жовтневої революції» (до речі, це єдина лікарня в колишньому Радянському Союзі, що носила таке звання). Відповідно, у радянські часи лікарня фігурувала як 14-а міська клінічна лікарня імені Жовтневої Революції, а у народі її називали просто «Жовтнева лікарня». У незалежній Україні у 2007 р. Київська міська рада повернула лікарні її історичну назву – «Олександрівська клінічна лікарня».

Всі роки свого існування лікарня успішно виконує основну мету — надання висококваліфікованої спеціалізованої медико-профілактичної допомоги населенню м. Київ, будучи одним з найбільш авторитетних лікувально-профілактичних закладів міста. Сьогодні Олександрівська лікарня – сучасний величезний багатопрофільний комплекс, що використовує новітні медичні технології, а також унікальні діагностичні та лікувальні методики.

Серед найстаріших лікарень Києва виділяється також Київська міська  психоневрологічна лікарня № 1, відома ще як «Павлівка», або Кирилівська лікарня. Це  не лише одна з найстаріших психіатричних лікарень Європи, а й одна з найбільших: 30 її відділень  займають площу 42 га і можуть розмістити 1600 пацієнтів.

Кирилівська лікарня – комплекс пам’яток архітектури. Історія  лікарні розпочинається 1786 р., коли за наказом Катерини ІІ було ліквідовано Кирилівський  монастир, а його споруди передано притулку для військових  інвалідів. У Кирилівській лікарні для душевнохворих закінчилося життя композитора Артемія Веделя; тут помер будівничий деяких корпусів закладу, архітектор та інженер-винахідник Федір Гешвенд, який 1887 р. запропонував конструкцію реактивного літака з паровим двигуном.

У 1803 р. на півдні садиби монастиря було побудовано одноповерхові цегляні корпуси (зберігся один з них), де розмістилася лікарня для душевнохворих. Пізніше було переплановано та добудовано ряд корпусів, у 1891 р. збудовано двоповерховий цегляний корпус терапевтичного відділення. Поряд з ним у 1897 р. зведено велику цегляну будівлю для хірургічного та гінекологічного відділень. Біля схилу на півночі садиби зведено каплицю з приміщенням для моргу. У 1907 р. у південній частині території влаштовано нові цегляні службові приміщення (пекарню, кухню, пральню, електростанцію). У 1912–1913 рр. навпроти західного фасаду Кирилівської церкви було побудовано корпус акушерської клініки Жіночого медичного інституту (медичного відділення Вищих жіночих курсів), що зберігся до наших днів. Поза межами садиби Кирилівського монастиря при лікарні діяли амбулаторія та акушерсько-фельдшерська школа. У 1895 р. письменник Олександр Купрін виклав свої враження від лікарні у нарисі «Київський Бедлам».

У радянський час заклад був повністю перепрофільований на психоневрологічну лікарню. У 1920–1930  рр. вона носила ім’я Т. Шевченка, з 1936 р. – академіка І. Павлова (на території лікарні встановлено погруддя вченого). У цей період тут працювали видатні фахівці-психіатри: засновник патофізіологічної школи в радянській психіатрії академік В. Протопопов, академік Б. Маньківський, професори В. Гаккебуш, Є. Копистинський, Я. Фрумкін та ін. До 1935 р. при лікарні діяв Психіатричний технікум.

У роки Другої світової війни лікарняні споруди зазнали значних пошкоджень. Втрачено всі будівлі 1870  року та значну частину старої забудови південної ділянки. У 1960 р. було побудовано нові великі корпуси стаціонарних відділень, консультаційного та реабілітаційного центрів, що тепер займають південну та західну частину садиби.

Тепер комплекс належить Першому лікувально-діагностичному та науково-педагогічному психіатричному центру ім. І. Павлова, частину приміщень займає кафедра психіатрії Київського державного інституту удосконалення лікарів.

Свою давню  історію має і Київська обласна клінічна лікарня. Нині лікарня має назву Комунальний заклад Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня», а починалося все в 1862 р. з 12 ліжок для хворих, одного лікаря і одного фельдшера.  Створено її було, як і всі лікувальні заклади ХІХ ст. в м. Киъв, за громадські кошти. Лікарня мала велику популярність серед мешканців міста, і тому в 1871 р. розширила свої штати і зайняла нове приміщення, в якому було вже 20 ліжок, а в 1876 р. додалося шысть акушерсько-гінекологічних ліжок. З 1885 р. лікарня переїздить у приміщення, які займає й понині. До 1912 р. вона перетворилася на багатопрофільний заклад на 250 ліжок, у якому медичну допомогу мешканцям міста надавало вже 40 лікарів.

На базі лікарні працювали провідні науковці медичного факультету Університету Святого Володимира: професори Володимир Караваєв, Олександр Шимановський, Микола Скліфосовський, Фрідріх Мерінг та багато інших, завдяки чому вона отримала статус навчального центру.

Переживши катаклізми революції і громадянської війни, лікарня, отримавши назву «Перша радянська лікарня» дуже швидко знову посідає провідне місце серед лікувальних закладів м. Киъв та області. У 1931 р. на базі лікарні відкривається комплекс «Лікарня-внз» з підготовки лікарів із фельдшерів і медичних сестер, які мають практичну підготовку і навчаються без відриву від виробництва. У 1936 р. цей навчальний комплекс реорганізується в 2-й Київський державний медичний інститут. Будуються нові корпуси, відкриваються лабораторії, рентген-кабінети, поповнюється медичне устаткування, інструментарій. На базі відділень відкриваються клініки, в яких працюють видатні вчені, науковці. Лікарня збільшилася до 580 ліжок.

Під час Другої світової війни на базі лікарні було розгорнуто військовий шпиталь. З 1946 р. почалося відновлення лікарні. У цей час вона стає базою для кафедр Інституту удосконалення лікарів. Завдяки зусиллям учених і лікарів-практиків лікарня незмінно залишається одним з провідних медичних закладів України.

Далі буде…

START TYPING AND PRESS ENTER TO SEARCH