Внутрипузырные инстилляции. От прошлого к настоящему

У сучасній урології процедура внутрішньоміхурового введення лікарських засобів для лікування широкого спектра захворювань нижніх сечових шляхів як у жінок, так і в чоловіків досить поширена. До сьогодні препаратів для такої інстиляції було небагато: димексид, гідрокортизон, протаргол, обліпихова олія. Проте останніми роками з’явилися нові препарати, призначені для введення в сечовий міхур. Вони діють шляхом високої концентрації активної речовини на поверхні уротелію. Чи сприяють інтравезикальні введення нових препаратів відновленню уротелію, ми вирішили дізнатися в лікаря-уролога з великим практичним досвідом лікування нижніх сечових шляхів, доктора медичних наук, головного лікаря «Grál Сlinic» (м. Київ), члена Української асоціації урологів, члена Спілки онкоурологів України, члена Європейської асоціації урологів Михайла Васильовича Криштопи.

— Михайле Васильовичу, як Ви вважаєте, чи існує необхідність внутрішньоміхурової інстиляції в сучасній урології?
— Історія внутрішньоміхурової інстиляції охоплює практично весь шлях урології – від минулого до сьогодення. Широкий спектр патологій, зокрема й запальні захворювання сечового міхура, лікувалися й лікуються інстиляціями. Їхнє застосування починалося з внутрішньоміхурового введення антибактеріальних препаратів (детергентів), які покращували лікувальний ефект, особливо у разі тривалих хронічних циститів, що супроводжуються змінами у стінці сечового міхура, й еволюціонувало вже до застосування сучасних препаратів.

Сьогодні доведено, що основною ланкою в патогенезі хронічного запалення сечового міхура є пошкодження глікозаміногліканового шару уротелію. Унаслідок цього епітеліальні клітини зазнають впливу токсичних компонентів сечі, що посилює деструктивний процес у слизовій оболонці. Тому наразі для лікування хронічних циститів дедалі активніше застосовують препарати, що містять у своєму складі глікозаміноглікани [1].

— Яким пацієнтам показані такі інстиляції?

— Це переважно пацієнти з циститами, перебіг яких набув хронічної форми або які спричинили пошкодження стінки сечового міхура, ерозії, з циститами, що клінічно супроводжуються гематурією, післязапальними змінами в сечовому міхурі за типом лейкоплакії. Внутрішньоміхурові інстиляції показані й у тому випадку, коли класична схема антибактеріальної терапії не дає результату: у пацієнта залишається дискомфорт і гіперактивність. Інтравезикальні інстиляції рекомендують і тим пацієнтам, у яких діагностовано прозапальне захворювання сечового міхура і необхідно робити корекцію гіперактивності за допомогою спеціальних препаратів для такого контролю. У цій ситуації внутрішньоміхурові інстиляції сприяють значно швидшому відновленню трофіки стінки сечового міхура.

— Чи можуть виникнути ускладнення після внутрішньоміхурової інстиляції?

— Внутрішньоміхурові інстиляції у разі запальних захворювань найчастіше проводять жінкам. Чоловікам їх застосовують набагато рідше, і всі ускладнення, які при цьому виникають, пов’язані з особливостями анатомії довжини уретри, розташуванням передміхурової залози й можливими травмами під час проникнення в сечовий міхур. Також на тлі запальних захворювань і хронічної затримки сечі може виникнути стоншення стінок сечового міхура.

У жінок будь-які ускладнення після внутрішньоміхурової інстиляції вкрай поодинокі й зазвичай спричинені погрішностями під час введення препарату: недотримання гігієнічних норм за інстиляції або некоректне застосування препаратів, недотримання інструкції. Існує певний зв’язок і з менструальним циклом, тому небажано проводити будь-які маніпуляції щодо сечового міхура в цей період. Крім того, може існувати індивідуальна чутливість у пацієнта до активних інгредієнтів препарату.

У моїй практиці жодних суттєвих проблем, пов’язаних з будь-якими інстиляціями препаратів на основі глікозаміногліканів, не було. Певні проблеми виникали, коли ми вводили в сечовий міхур детергенти й інші більш агресивні середовища, як-от протаргол або розведений димексид. Колись вони вважалися високоефективними препаратами, але, як показав досвід, вони можуть спричинити досить серйозний спектр ускладнень, частота виникнення яких іноді сягає 30–40 %.

— Чи існують протипоказання до проведення внутрішньоміхурової інстиляції?

— Протипоказаннями можуть бути гострі запальні захворювання сечових шляхів.

— Як Ви визначаєте ефективність проведеного лікування?

— Насамперед за зміною клінічного стану пацієнта та його суб’єктивною оцінкою власного стану. Ми оцінюємо, чи спостерігається поліпшення динаміки частоти сечовипускань, зменшення хворобливих відчуттів, чи залишаються скарги на дискомфорт.

Об’єктивно ефективність лікування визначається за динамікою збільшення обсягу сечовипускання і зменшення його частоти. Для цього зазвичай ведеться сечовий щоденник із показниками до і після проведеного лікування.

— Які препарати застосовують нині для інтравезикального введення під час лікування циститу?

— Більшість фахівців дійшли висновку, що при виборі ефективних безпечних засобів лікування хронічного запалення сечового міхура найоптимальнішою є інтравезикальна інстиляція препаратів, що сприяє відновленню уротелію. На підставі аналізу даних клінічних досліджень щодо ефективності й безпеки різних методів лікування циститу найбільш обґрунтованим є внутрішньоміхурове введення хондроїтину сульфату [2 – 5].

— Михайле Васильовичу, як Ви ставитися до внутрішньоміхурового застосування протарголу, обліпихової олії, гідрокортизону як окремо, так і в складі так званих «бовтанок» для лікування циститу?

— У своїй практиці я їх не використовую. Застосування цих препаратів зараз – це минулий час. Колись, звичайно, вони допомагали пацієнтам, та поява сучасних препаратів звела нанівець їхнє застосування у зв’язку з високим відсотком ускладнень.

— Яким препаратам, що призначені спеціально для внутрішньоміхурової терапії циститу, Ви надаєте перевагу і чому?

— Сучасним препаратам, розробленим спеціально для інтравезикального введення на основі глікозаміногліканів, через їхній сприятливий профіль безпеки, зручність введення та ефективність застосування у своїх пацієнтів. Нещодавно на ринку з’явився італійський препарат для внутрішньоміхурового введення, який вартий уваги, «Контроцист» (Controcyst): стерильний розчин у наповненому шприці по 50 мл (виробник Альфакжин, Італія). Завдяки двом активним компонентам (хондроїтину сульфату, колоструму) «Контроцист» (Controcyst) сприяє прискоренню процесу регенерації пошкоджених тканин уротелію, виявляє антимікробну й протизапальну дії за різних форм хронічного циститу.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Madersbacher et al. GAG layer replenishment therapy for chronic forms of cystitis with intravesical glycosaminoglycans– areview. Neurology and Urodynamics. 2013; 32: 9-18.
  2. Schwalenberg et al. Intravesical glycosaminoglycan replacement with chondroitin sulfate in patients with chronic radiotherapy– or chemotherapy – associated cystitis. Clin Drug Investig. 2015; 35: 505-512.
  3. Downey et al. Intravesical chondroitin sulphate for interstitial cystitis / painful bladder syndrome. Ulster Med J. 2015; 84 (3): 161-163.
  4. Gauruder-Burmester A, Wildt B, Tunn R. Treatment of overactive bladder with sodium chondroitin sulphate. Zentral Gynakol. 2006; 128 (6): 336-340.
  5. Nordling J et al. Intravesical GAG-replenishment with chondroitin sulphate in chronic forms of cystitis – A multi-national, multi-centre, prospective observational clinical trial. Arzneimittel-forschung. 2008; 58 (7): 328-335.

START TYPING AND PRESS ENTER TO SEARCH