Медицина в датах та цифрах – Слово о здоровье! http://ozdorovie.com.ua Научно-практический журнал. Fri, 23 Nov 2018 10:09:10 +0000 uk hourly 1 https://wordpress.org/?v=4.9.8 «Майбутнє мотивує». Інтерв’ю з учасниками конкурсу «Нагорода Санофі» http://ozdorovie.com.ua/maybutnye-motivuye-interv-yu-z-uchasnikami-konkursu-nagoroda-sanofi/ Thu, 09 Aug 2018 22:10:18 +0000 http://ozdorovie.com.ua/?p=15432

15 травня 2018 року науково-практичний журнал «Слово о здоровье» був запрошений на церемонію нагородження переможців першого в Україні конкурсу «Нагорода Санофі молодим науковцям за дослідження в медицині», що проводиться «Санофі» у партнерстві з Національною академією медичних наук України.

Цим конкурсом компанія «Санофі» прагнула підтримати молодих талановитих вчених в Україні та надихнути їх на нові досягнення в медицині.

]]>

15 травня 2018 року науково-практичний журнал «Слово о здоровье» був запрошений на церемонію нагородження переможців першого в Україні конкурсу «Нагорода Санофі молодим науковцям за дослідження в медицині», що проводиться «Санофі» у партнерстві з Національною академією медичних наук України.

Цим конкурсом компанія «Санофі» прагнула підтримати молодих талановитих вчених в Україні та надихнути їх на нові досягнення в медицині. За чотири місяці на конкурс надійшло 101 наукове дослідження із 17 регіонів України, що доводить актуальність ініціативи та неабиякий ентузіазм вчених, чия щоденна праця присвячена пошуку шляхів поліпшення здоров’я людей.

До участі в цьогорічному конкурсі залучилися й молоді науковці, сферою наукових інтересів яких стало акушерство та гінекологія. Пропонуємо вашій увазі інтерв’ю з деякими з них.

 

На запитання інтерв’ю відповідають Бабенко Лідія Павлівна, канд. біолог. наук за спеціальністю «мікробіологія», наук. співроб. відділу проблем інтерферону та імуномодуляторів Інституту мікробіології і вірусології ім. Д. К. Заболотного Національної Академії. Назва, наукової роботи, представленої до участі у конкурсі: «ПРОФІЛАКТИЧНА ДІЯ ПРОБІОТИЧНИХ ШТАМІВ ЛАКТОБАЦИЛ ТА БІФІДОБАКТЕРІЙ ЗА ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНОГО БАКТЕРІАЛЬНОГО ВАГІНІТУ».

 

  • Лідіє Павлівно, що надихнуло Вас на участь у конкурсі? Яку Вимали мету?
  • На мою думку, у більшості випадків конкурси наукових робіт та й взагалі будь-які масові події, в яких бере участь наукова молодь (міжнародні або ті, що проводяться в Україні), – це в першу чергу можливість визначити своє місце в науковому суспільстві, порівняти рівень своїх досягнень з тим, що роблять колеги, знайти нових партнерів та колаборантів. Тому моєю основною метою участі в конкурсі стало бажання не перемогти, а, як кажуть, себе показати та на інших подивитись.
  • Якщо не перемогу, то що дала Вам участь у цьому конкурсі?
  • Зазвичай науковці працюють над одним напрямом декілька років, інколи десятки років, і протягом цього часу здебільшого спілкуються з колегами, які займаються схожою проблемою, читають вузькоспеціалізовані наукові публікації. Конкурси чи презентації роботи для ширшої аудиторії, для представників різних наукових напрямів дають змогу оцінити, наскільки цей науковий доробок є важливим у більш глобальному масштабі. Будь-який результат конкурсу може стати кроком вперед. Якщо роботу оцінили високо, то ви на вірному шляху, а якщо поважні експерти не вважають роботу достойною нагороди, то це привід зупинитись та подумати, які в роботі є недоліки, в який бік рухатись далі, що треба вдосконалювати. Інколи буває, що невдала участь у конкурсі дає більш потужний поштовх для науковця, ніж перемога. Тому я хотіла не лише презентувати результати своєї роботи, але й отримати зворотний зв’язок від тих, хто буде її оцінювати.
  • Чи вдалося?
  • Я у захваті від результатів конкурсу та від представлених робіт, які перемогли. Особливо вразила робота лікаря-нейрохірурга Олексія Нехлопочина, який посів друге місце. Його розробка механізму для лікування травм хребта – це не просто теоретичне дослідження, це запатентований пристрій, який рятує життя. Організатори конкурсу під час церемонії вручення нагороди декілька разів підкреслювали, що вражені і кількістю поданих робіт, і їхньою якістю та науковим рівнем. І це, на мою думку, – найголовніша перемога всіх молодих науковців, які брали участь у конкурсі. Ми разом показали, що попри всі перепони справжня наука в Україні є, науковці активно працюють та досягають таких результатів, якими варто пишатися.
  • Яку роботу Ви представили на конкурс?
  • Я представляла роботу: «Профілактична дія пробіотичних штамів лактобацил та біфідобактерій за експериментального бактеріального вагініту». Це частина великого проекту, яким я та мої колеги з відділу проблем інтерферону та імуномодуляторів Інституту мікробіології і вірусології ім. Д. К. Заболотного НАН України займаємось вже декілька років. Основна мета цієї роботи – створення першого вітчизняного імунобіотика для вагінального використання на основі лактобацил та біфідобактерій, який має одночасно антибактеріальні та імуномодулювальні властивості та може використовуватись як лікувальний агент при бактеріальних вагінітах у жінок. Ми вже завершили доклінічні випробування препарату, і він на стадії клінічних випробувань.
  • Лідіє Павлівно, у чому полягають основні аспекти вашого наукового дослідження?
  • У роботі, представленій на конкурсі, я показала перспективність вагінального використання підібраних комбінацій унікальних за своїми властивостями пробіотичних штамів лактобацил та біфідобактерій для профілактики бактеріального вагініту стафілококового ґенезу. На експериментальній моделі доведено, що профілактичне відновлення мікробіоти піхви за рахунок пробіотичних бактерій захищало дослідних тварин, яких після профілактичного введення пробіотичних композицій інфікували стафілококом, від розвитку бактеріального вагініту. При цьому в тварин, які профілактику не отримували, бактеріальний вагініт розвинувся та прогресував. Отже, запропоновані нами пробіотичні композиції для вагінального використання можуть застосовуватись не лише для лікування вже наявної патології, але й для профілактики інфекційно-запальних процесів урогенітального тракту, що надзвичайно важливо для жінки в період планування вагітності та виношування дитини, при гормональній терапії, у період менопаузи тощо.
  • На вашу думку, чого Вам не вистачило для перемоги?
  • Конкурс «Нагорода Санофі молодим науковцям за дослідження в медицині» передбачав обмеження щодо обсягу тексту статті, тому я вирішила представити невелику частину своєї роботи, а не весь комплекс досліджень та розроблений препарат. Через це на фоні тих робіт, які отримали премію, моя виглядала об’єктивно слабшою та незавершеною з точки зору повноцінної наукової розробки. Я це розумію і з рішенням поважних експертів повністю погоджуюсь. Наступного разу врахую отриманий досвід та представлю нову роботу зовсім інакше. Ще один чинник, який значно мене обмежував, – це вікові вимоги до співавторів: лише до 40 років. Комплексні медичні та біологічні розробки, як правило, робота всієї команди дослідників. Тому, на мою думку, навіть якщо молодий науковець виконав 99 % роботи, він не має права привласнювати собі результати та подавати їх на конкурс як власні, не зазначивши роль своїх колег та наукових керівників у дослідженні.
  • Чи будете брати участь наступного разу?
  • Якщо конкурс буде і в наступному році, обов’язково буду брати участь. Сподіваюсь, за рік про конкурс дізнається набагато більше людей і організатори отримують вже не сотні, а тисячі робіт. Молодим науковцям України є чим пишатися. Впевнена, що наступного року конкуренція буде ще жорсткішою, і це чудово!
  • Над якою темою плануєте працювати наступного разу?
  • «Модулювання мікробіому людини природними шляхами» – тема, над якою я працюю вже майже 10 років. Крім питань лікування інфекційних патологій урогенітального тракту, наш відділ і я особисто зараз інтенсивно працюємо над створенням комплексного синбіотичного препарату для корекції патологічних процесів, що відбуваються в організмі при метаболічному синдромі. Окрім збільшення ваги, це ще підвищення рівня холестерину, порушення функцій та структури печінки, негативні зміни в складі мікробіому кишечнику. Результати цих досліджень я планую представити наступного року.

Дякуємо Вам за інтерв’ю!

Бажаємо Вам успіху!

 

Ошуркевич Оксана Орестівна, лікар акушер-гінеколог 5-ї МКЛ м. Львів, лікар УЗД, випускниця ЛНМУ ім. Д. Галицького, магістр медицини, аспірант кафедри акушерства, гінекології та перинатології ФПДО ЛНМУ ім. Д. Галицького. Назва, наукової роботи, представленої до участі в конкурсі: «ПРАКТИКА ПОВОРОТУ ПЛОДА У ПІЗНІХ ТЕРМІНАХ ВАГІТНОСТІ ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ ОСТЕОПАТИЧНИХ МЕТОДИК».

 

 

  • Оксано Орестівно, а як Ви дізналися про конкурс і що надихнуло Вас на участь у ньому?
  • Інформація про конкурс потрапила на очі випадково і, як часто буває в житті, вчасно. На той момент у професійному арсеналі було кілька власних ефективних напрацювань – результат довгої кропіткої праці внаслідок отриманих знань на багатьох міжнародних семінарах та щоденної рутинної співпраці із спеціалістами різноманітних профілів. Тож поширення власних надбань і підштовхнуло мене взяти участь у конкурсі. При цьому основною моєю мрією стало обговорення підходів, викладених у моїй науковій роботі, з корифеями української медицини з метою усвідомлення деяких аспектів власної професійної реалізації.
  • Що прагнули довести своєю участю в конкурсі?
  • Хотіла показати, що за наявності такого суспільного явища, як недовіра українців до вітчизняної медицини, є молоді спеціалісти, які готові розвиватися, творити, удосконалюватися і пробувати знаходити нові рішення, а за потреби – повертатися до «забутих старих» в інтересах здоров’я пацієнта.
  • Що дала Вам участь у конкурсі?
  • Вдалося побувати в середовищі однодумців, натхненних власною справою, спраглих до руху вперед і саморозвитку, що, звичайно, дало безліч позитивних емоцій та надихнуло до нових звершень.
  • Яку роботу Ви представили на конкурс?
  • Тема наукової роботи, представленої на цьому конкурсі: «Практика повороту плода на пізніх термінах вагітності із застосуванням остеопатичних методик».
  • Оксано Орестівно, давайте зупинимося детальніше на основних аспектах вашого наукового дослідження?
  • Основним завданням була спроба дати шанс вагітній, у якої діагностовано тазове передлежання плода, народити фізіологічно в головному передлежанні. Кожна вагітна доклала максимум зусиль з достатньою кількістю спроб для того, щоб посприяти повороту: це і вправи, і «спілкування з плодом» з відповідними проханнями, достатня кількість відвідин остеопата та акушера-гінеколога. Визначальним і беззаперечним складником успіху цього дослідження стала мотивація вагітної жінки і усвідомлений підхід до питань материнства, достатня поінформованість у питаннях акушерських ускладнень. Дослідження було нелегким у психологічному аспекті, та все ж, вдалося.
  • Вже зараз, спираючись на ваш досвід участі у конкурсі, що б, на вашу думку, могло принести Вам перемогу?
  • На мій погляд, це особисте представлення роботи в режимі живої комунікації.
  • Чи будете брати участь наступного разу?
  • Сподіваюся, що так. Наразі обмірковую наступну наукову тему, яку б хотіла представити на конкурсі.

Дякуємо Вам за інтерв’ю!

Бажаємо успіху!

]]>
«Не роби нам нерви, жіноче здоров’я» (Огляд конференції) http://ozdorovie.com.ua/ne-robi-nam-nervi-zhinoche-zdorov-ya-oglyad-konferentsiyi/ Sat, 09 Jun 2018 22:00:48 +0000 http://ozdorovie.com.ua/?p=15028 12 травня 2018 року в Одесі проводилася конференція «НЕ РОБИ НАМ НЕРВИ, ЖІНОЧЕ ЗДОРОВ’Я», на якій було представлено доповіді на тему репродуктивного здоров’я.

Д. мед. наук, проф.,

]]>
12 травня 2018 року в Одесі проводилася конференція «НЕ РОБИ НАМ НЕРВИ, ЖІНОЧЕ ЗДОРОВ’Я», на якій було представлено доповіді на тему репродуктивного здоров’я.

Д. мед. наук, проф., завідуюча кафедрою акушерства, гінекології та медицини плода НМАПО ім. П. Л. Шупика С. І. Жук представила доповідь на вкрай важливу тему: «Прегравідарна підготовка». Прегравідарна підготовка (ПП) – комплекс профілактичних заходів, спрямованих на мінімізацію ризиків при реалізації репродуктивних функцій конкретної подружньої пари. ПП необхідна обом майбутнім батькам, оскільки і чоловік, і жінка рівною мірою забезпечують ембріон генетичним матеріалом і спільно несуть відповідальність за здоров’я дитини. Основним завданням прегравідарної підготовки є корекція існуючого порушення здоров’я батьків для того, щоб пара вступила в гестаційний період з найкращими показниками стану здоров’я і повною психологічною готовністю.

Значення прегравідарної підготовки вкрай велике, її ефективність оцінюється рядом важливих показників: зниження материнської смертності та захворюваності, зниження рівня перинатальної смертності і захворюваності, у тому числі недоношених новонароджених, зменшення кількості передчасних пологів, особливо на ранніх і особливо ранніх термінах, зниження поширеності вроджених вад розвитку, хромосомних аномалій (включаючи синдром Дауна) на тлі дефіциту фолатів і мікроелементів, зменшення кількості ускладнених вагітностей, які потребують госпіталізації, зниження самовільних абортів.

Прегравідарне обстеження і підготовка умовно здорових пар містить: прегравідарне консультування, первинне обстеження (анамнез, загальний огляд, оцінювання вагінального біоценозу, оцінювання обміну заліза, консультації суміжних фахівців). Модифікація способу життя, прегравідарна вакцинація, профілактика резус-конфлікту, дотація вітамінів і мікроелементів (фолати, препарати йоду, заліза, корекція вітаміну Д, дотація поліненасичених жирних кислот); корекція вагінального мікробіоценозу.

Додаткові заходи ПП у жінок обумовлені гінекологічними захворюваннями і обтяженим акушерським анамнезом (синдром полікістозних яєчників, запальні захворювання органів малого тазу, ендометріоз, кесарів розтин в анамнезі тощо). Украй важливими є  лікувально-профілактичні заходи у жінок з екстрагенітальними захворюваннями (гіперпролактинемія, захворювання щитоподібної залози, цукровий діабет, ожиріння, залізодефіцитна анемія, запальні захворювання нирок і сечовивідних шляхів, безсимптомна бактеріурія, захворювання серця, артеріальна гіпертензія, захворювання шлунково-кишкового тракту).

Окремо у доповіді було зроблено акцент на прегравідарній підготовці жінок зі звичним невиношуванням в анамнезі, а саме: генетичні обстеження, корекція анатомічних порушень у репродуктивній системі, корекція антифосфоліпідного синдрому, спадкових тромбофілій, елімінація інфекційного фактору, компенсація ендокринних чинників неплідності, лікування чоловічого безпліддя, корекція психоемоційних порушень. Рекомендований інтергенетичний інтервал після пологів  – 24+9 місяців. Це в першу чергу стосується жінок із вродженими вадами розвитку плода, смертю плода або новонародженого при передчасних пологах, народження дітей з низькою масою тіла, захворювання матері та новонародженого. Після кесаревого розтину оптимальним інтергенетичним інтервалом вважається 5 років для профілактики аномального прикріплення плаценти.

Наступний доповідач канд. мед. наук, старш. наук. співроб. відділення ендокринної гінекології ІПАГ О. О. Єфіменко представила не менше актуальну тему: «Якість життя жінки в різні вікові періоди».

Фактори, що впливають на якість життя жінки (дані ВООЗ) поділяються на основні: здоров’я і благополуччя своїх дітей і благополуччя сім’ї; досить важливі: щасливе майбутнє, упевненість у майбутньому, емоційні стосунки в сім’ї; істотно важливі: свій зовнішній вигляд, власні успіхи, наявність можливості для відпочинку.

Якість життя – відчуття індивідуумом його життєвої позиції в контексті тих культурних і ціннісних систем, в яких він живе, стосовно їх цілей, стандартів і турбот. Це поняття містить: фізичне здоров’я, психологічний статус, рівень незалежності, соціальні взаємини, стан навколишнього середовища, духовні потреби. У першу чергу на якість життя жінки впливають стресові події (кількість, інтенсивність). Однак і вкрай важливим є здатність долати стресові ситуації, психологічний тип особистості, соціальні умови, генетично обумовлені особливості функціонування стрес-реалізуючої і стрес-лімітуючої систем.

Сучасна жінка перебуває в стані хронічної активації системи відповіді на стрес, причиною тому урбанізація, робота в умовах дефіциту часу, висока конкуренція і пригнічення емоцій, гіподинамія, брак сну, неповноцінне харчування, вплив високого темпу розвитку нових технологій, екологія тощо). Проблеми з жіночим здоров’ям від менархе до менопаузи становлять: передчасне телархе, затримка становлення менструації, олігоменорея, передменструальний синдром, мастопатія, порушення менструального циклу, безпліддя, клімактеричний синдром як самостійна патологія, так і тло для розвитку серцево-судинних захворювань.

Взаємодія системи, що забезпечує реакцію організму на стрес, і репродуктивної системи у жінок пов’язані з пролактином. Надлишковий вміст пролактину забезпечує такі ефекти: пригнічення синтезу і вивільнення гонадотропін рилізинг-гормону (ГРГ) гіпоталамусом, зниження чутливості гіпоталамуса до естрогенів, зниження чутливості рецепторів гіпофізу до ГРГ, гальмування гонадотропін залежного синтезу стероїдів, зниження чутливості яєчників до екзогенних гонадотропінів, зниження секреції прогестерону жовтим тілом, індукція раннього лютеолізу. При визначенні рівня пролактину існує певний алгоритм: виключити медикаментозні і анамнестичні фактори, якщо причина не встановлена; повторити визначення рівня пролактину, визначити рівень тиреотропного гормону (ТТГ), ХГЛ, функцію нирок (азот сечовини, креатиніну). При підвищенні ТТГ –нормалізація функції щитоподібної залози 4–6 тижнів. Високий пролактин, нормальний рівень ТТГ зумовлюють проведення МРТ або КТ, відсутність органічної патології – визначення ЛГ, ФСГ, ІПФР-1, кортизолу в добовій сечі. Латентна гіперпролактинемія в більшості випадків є реакцією організму на хронічний стрес і негативно впливає на жіноче здоров’я.

Наступну доповідь представив д. мед. наук, проф., завідуючий кафедрою «Сестринська справа» Житомирського інституту медсестринства В. А. Заболотнов «Ефективне управління: від репродуктивного до менопаузального переходу».

 Під час доповіді розглядалися питання стадій репродуктивного здоров’я за STRAW (2001 р.), нова класифікація 10 фаз репродуктивного періоду жінок, етапи старіння репродуктивної системи. Проводився диференційний діагноз симптомів передменструального синдрому, менопаузальних і постменопаузальних симптомів. Перименопауза може тривати роками, а непередбачувані симптоми – від ПМС до приливів –можуть значно знизити якість життя жінки. У лікуванні перименопаузи існує три найбільш вивчених і найбільш ефективних природних методи лікування (Chaste Tree Berry, Maca, Mind/Body Therapies). Адаптоване використання менопаузальної терапії: більш низькі дози естрогенів, прогестини з найкращим профілем безпеки, вагінальні естрогени або SERM). Розроблення нових продуктів SERM + естрогени, негормональна терапія.

Д. М. Ниткін, д-р. мед. наук., доцент, завідуючий кафедрою урології і нефрології БелМАПО доповів про «Інфекції сечовивідних шляхів (ІСШ) і вагітність. Гестаційний пієлонефрит».

 Вагітність викликає в організмі жінки ряд складних анатомічних і функціональних змін, які часто межують з патологією або переходять у неї. На різних термінах вагітності включаються адаптаційно-компенсаторні механізми, що допомагають впоратися зі зростаючими навантаженнями. Фізіологічні зміни в сечостатевих шляхах при вагітності: зміна водно-сольового обміну, уродинаміки, тонусу гладкої мускулатури, кровообігу. Фізіологічна нормальна втрата білка з сечею становить не більше 150 мг на добу (у вагітних не більше 300 мг/добу). Вона включає мукопротеїн (білок Тамм-Хорсвалла – 70 мг, білок пов’язаний з групою крові – 35 мг, альбумін – 16 (до 30) мг, мукополісахариди –16 мг, імуноглобуліни – 6 мг.

 Типова зміна при вагітності – порушення уродинаміки верхніх сечових шляхів (починається в І триместрі. В основі насамперед лежать гормональний і механічний фактори). Гормони створюють гальмівну дію на сечоводи, знижують амплітуду і частоту скорочень, а також послаблюють м’язовий тонус. З 10–12 тижня знижується м’язовий тонус і скорочувальна активність сечоводів. У поодиноких випадках мають місце цистоїдні скорочення. Зміни слизової сечоводів: набряк, повнокров’я, варикозні зміни вен, повнокров’я кавернозоподібних сплетінь в інтрамуральному відділі.

Розширення чашечно-мискової системи і сечоводів починається в І триместрі і досягає максимуму на 5–8 місяці і залишається впродовж 12–14 тижнів після пологів. Уродинамічні зміни більш виражені у жінок, що народжують вперше, внаслідок більшої пружності черевної стінки. У розширеній чашечно-мисковій системі замість 3–5 мл накопичується до 150 мл і більше так званої «залишкової сечі». Необхідно відзначити, що незважаючи на різко виражений двосторонній уретерогідронефроз, суб’єктивні симптоми у більшості вагітних відсутні. При безсимптомній бактеріурії у 5–15 % вагітних справжня бактеріурія в 1 мл сечі визначається при не менше 100 000 мікробів (мінімум 2 посіви з інтервалом у 24 год).

При становленні на облік у жіночу консультацію вагітній необхідно здати посів сечі на мікрофлору. Пієлонефрит – найпоширеніше захворювання нирок у вагітних. Гострий пієлонефрит зустрічається у 12 % вагітних жінок, частіше при першій вагітності, як правило, у другій її половині (20–26 тиж.).

Актуальність проблеми значна, тому що пієлонефрит впливає на перебіг вагітності і стан плода. Невиношування вагітності у даної категорії вагітних відбувається за рахунок передчасних пологів. Новонароджені більш схильні до післяпологових гнійно-септичних захворювань. Є ризик розвитку уросепсиса. Необхідно пам’ятати, що пацієнтка може перейти з відносно безпечного стану (бактеріурії) до важкого сепсису у відносно короткі терміни.

]]>
Застосування клінічних протоколів. Погляд з Канади (Інтерв’ю) http://ozdorovie.com.ua/zastosuvannya-klinichnih-protokoliv-poglyad-z-kanadi-interv-yu/ Sat, 09 Jun 2018 20:07:25 +0000 http://ozdorovie.com.ua/?p=14928

На вопросы интервью отвечает Е. Березовская, врач-исследователь, акушер-гинеколог, Sinai Health System, Department of Obstetrics and Gynecology, Clinical Research Unit, Toronto, Canada. 

 

 

– В Украине разрешено использовать во врачебной практике зарубежные протоколы лечения.  Это вызывает определенные опасения и резонанс в медицинском сообществе: какие протоколы можно использовать,

]]>

На вопросы интервью отвечает Е. Березовская, врач-исследователь, акушер-гинеколог, Sinai Health System, Department of Obstetrics and Gynecology, Clinical Research Unit, Toronto, Canada. 

 

 

– В Украине разрешено использовать во врачебной практике зарубежные протоколы лечения.  Это вызывает определенные опасения и резонанс в медицинском сообществе: какие протоколы можно использовать, кто утверждает данные протоколы, применимы ли они для украинской медицины… Ваше мнение на этот счет?

– Прежде всего, нужно разграничить понятия. Во всем мире, в том числе и в Канаде, протоколы – это документы, утвержденные конкретными медицинскими учреждениями для использования их локально в данном конкретном медицинском учреждении. Такие протоколы основываются на рекомендациях мировых медицинский гайдлайнов, разработанных авторитетными профессиональными организациями. В Украине такие протоколы традиционно воспринимаются как приказы МЗ.   Раньше в Украине Министерство здравоохранения выдавало приказы, обязательные для выполнения врачами и медперсоналом.

Мировые же медицинские гайдлайны не разрабатываются и не навязываются МЗ или другими управленческими структурами и носят больше рекомендательный характер. Хочу отметить, что в  большинстве стран мира МЗ не участвует в разработке протоколов и рекомендаций по практической деятельности врачей, а занимается менеджментом системы здравоохранения, то есть создает оптимальные условия для функционирования медучреждений и работы врачей. А все рекомендации по лечению заболеваний основаны на деятельности и публикациях профессиональных сообществ врачей: акушеров-гинекологов, эндокринологов, гастроэнтерологов и т. д.

Кроме того, существует ряд специализированных организаций (например, научно-исследовательские раковые институты, диабетические общества, организации, изучающие специфические заболевания), которые на уровне доказательной медицины занимаются разработкой рекомендаций лечения и профилактики конкретных заболеваний. Также рекомендации по лечению могут согласовываться на специализированных конференциях и консилиумах с дальнейшей их публикацией в профессиональных изданиях. И каждый практикующий врач сам выбирает, каким рекомендациям ему следовать.

Елена Петровна, если врач не придерживается принятых рекомендаций, что это за собой влечет? Какой мировой опыт в этом вопросе?

 – Если врач действует не в резонанс с современными рекомендациями, с одной стороны, это может расцениваться как его ошибка, но с другой, – специалист имеет возможность и право обосновать свои действия, ссылаясь на результаты доказательной медицины, которыми он руководствовался. Но на практике врачи развитых стран редко так рискуют, и обычно не идут против общепринятых рекомендаций. Ведь с юридической точки зрения, если что-то случится с пациентом, врач будет нести ответственность.

В лечебных медучреждениях применяются протоколы, которые утверждены для медперсонала и зачастую касаются острых состояний. Исходя из них, медперсонал при поступлении пациента должен действовать по установленному алгоритму: произвести осмотр, взять анализы, в случае необходимости позвать на помощь коллег, поставить диагноз, назначить лечение. Такие протоколы находятся в открытом доступе для всех медработников, и они должны ими руководствоваться. Если медработник не следует протоколам, он должен аргументированно объяснить свои действия. Но, подписывая договор (контракт) с лечебным учреждением при приеме на работу, врач все же обязуется придерживаться правил оказания профессиональной помощи (policy).

– В медучреждениях действуют  свои локальные протоколы или  они одинаковы для всей страны?

– За рубежом в каждом медучреждении действуют свои протоколы. Но в то же время они могут в той или иной мере совпадать с общими рекомендациями для страны, просто быть более детализированными (относительно препаратов, которые каждое медучреждение закупает у разных производителей, набора анализов, дозировок лекарств и т. д.). Всё зависит от типа системы здравоохранения (государственная, частная, страховая медицина). В условиях доминантной государственной медицины протоколы, как и выбор медикаментов, почти не отличаются. Такие локальные протоколы выполняют функцию контроля, подсказки и напоминания для врачей. Кроме того, например, в Канаде врачи никогда не играют в игру «один в поле воин», а всегда прислушиваются к мнению коллег.  И это никогда не воспринимается как некомпетентность, а наоборот, приветствуется, поскольку такой подход помогает минимизировать риск врачебных ошибок. А в сложных случаях охотно прибегают к помощи независимых или кафедральных экспертов (когда медучреждение прикреплено к кафедре медицинского вуза), которые консультируют лично, по телефону или видеоканалу.

– Если лечебные протоколы не только разных стран, но и разных медучреждений отличаются, кто в стране отвечает за их внедрение и контроль?

– Группа экспертов, активно вовлеченных в доказательную медицину. Они составляют протоколы ведения, включающие не только общие рекомендации, но и возможные альтернативные решения, которые могут быть приняты в той или иной сложной врачебной ситуации. Они должны быть приняты руководством государственных медучреждений. В частных клиниках, в зависимости от руководства и уровня учреждения, могут вводиться свои протоколы, созвучные с общепринятыми рекомендациями. В небольших частных клиниках деятельность врачей строго не контролируется. Контроль осуществляется лицензионными учреждениями, но обычно при поступлении жалобы со стороны пациента.

– А как быть врачам частных клиник, если дело дойдет до суда по иску пациента, или в спорах со страховыми компаниями?

– А это уже полностью ответственность врачей и клиники – использовать в своей практике современные рекомендации доказательной медицины. И, по сути, страховые компании, имеющие своих медицинских экспертов, выполняют контролирующие функции по отношению к врачам и медучреждениям, проверяя, актуальными ли протоколами и достижениями современной медицины они пользуются. На практике страховщики контролируют деятельность врачей строже, чем государственные структуры. Исходя из этого, каждый врач, опасаясь потерять место в клинике или лицензию, заинтересован соблюдать предписания утвержденных протоколов.

В Украине же возникла большая проблема – разрешение пользоваться национальными и международными протоколами пускает деятельность врачей на самотек. Ведь многие украинские врачи не владеют иностранными языками и слишком привыкли работать в такой системе координат, где все строго подчиняется приказам, выданным Министерством здравоохранения. И сейчас непонятно, как защищаться пациентам от ошибок врача, а врачу – от судебных разбирательств в случае, если он, скажем, захочет руководствоваться протоколами Великобритании, США или Канады, которые несколько отличаются от отечественных рекомендаций. При этом во многих случаях достаточно рискованно переносить зарубежные протоколы в украинские реалии. Нужно всегда объективно оценивать ситуацию – компетентность конкретного врача и возможности конкретного медучреждения (его оснащенность современным оборудованием, препаратами, квалифицированными кадрами и т. д.).

Приведу простой пример: во всем мире гемолитическую болезнь плода лечат только внутриутробным переливанием крови, и практически ничем более. Но в Украине врачи назначают лечение, которое не вписывается ни в одни национальные или международные рекомендации, хотя в Киеве есть уже центр, где проводят внутриутробное переливание крови. Однако почти никто из акушеров-гинекологов об этом центре ничего не знает. Во всем мире около 30 перинатальных центров, где проводят фетальную терапию. В Торонто приезжают беременные женщины со всей Канады и других стран для подтверждения диагноза и лечения.

С одной стороны, каждый украинский акушер-гинеколог должен знать, как и где проводят лечение гемолитической болезни плода. С другой стороны, большинство врачей этим не интересуется, ожидая приказа «сверху», где будет «разжевана» детально вся информация. При этом можно сетовать, что в Украине нет условий для проведения такого лечения. Это не так. Проблема не в невозможности проведения лечения, а в разобщенности врачей и бездействии профессиональных обществ, которые должны объединять врачей и помогать им в получении необходимой информации.

 – Сегодня продвинутые украинские врачи, владеющие английским языком, могут ознакомиться с рекомендациями по диагностике и лечению в Интернете. Но что делать провинциальным врачам, далеким не только от английского языка, но и Интернета? 

– Проблема не только в этом. Даже продвинутые врачи должны черпать информацию из авторитетных ресурсов, где содержится гарантированно достоверная информация. Когда же речь идет о таких медицинских онлайн-порталах как PubMed или Medscape, уровень достоверности информации должен оценивать сам врач, а для этого он должен быть достаточно компетентным. Канадские врачи и я, в частности, используем эти ресурсы лишь для повышения общего уровня знаний, а в практической врачебной деятельности руководствуемся только рекомендациями профессиональных медицинских ассоциаций и обществ, причем лучше той страны, в которой работает врач.

Чтобы регулярно получать от таких обществ актуальную информацию, врач должен в них состоять и платить членские взносы. В связи с этим, на мой взгляд, в Украине нужно, прежде всего, поднять престиж таких профессиональных обществ и наладить их взаимодействие с независимыми экспертными медицинскими организациями. Именно эти сообщества и организации должны заниматься профессиональным переводом рекомендаций, полезных статей, результатов исследований с иностранных языков, чтобы они были доступны всем медработникам страны. Эти же сообщества, а не МЗ, должны составлять списки авторитетных интернет-ресурсов и печатных изданий по каждой медицинской специальности, которыми врачи могут спокойно пользоваться, не опасаясь за недостоверность изложенной информации. Таким образом, осуществляется защита врача (его действий, выбора тактики лечения и т. д.), пользующегося информацией, рекомендованной профессиональными сообществами.

 В Украине уже начали появляться независимые ресурсы информации по медицине с высоким уровнем достоверности, но как много врачей знает об этих ресурсах? Единицы. Кроме того, именно в ведении профессиональных сообществ должны находиться практические и теоретические курсы повышения квалификации врачей и медперсонала. Они могут проводиться и в формате конференций с приглашенными известными спикерами. Это залог личного профессионального роста врачей и качества медицины в стране. Такая система существует во многих развитых странах мира. При этом курсы повышения квалификации не могут спонсироваться фармацевтическими компаниями и распространять информацию коммерческого характера.

 – Обязательно ли для врачей Канады быть членом какой-либо профессионального сообщества?

– Конечно же, не обязательно. Это все на добровольных началах и зависит только от желания конкретного человека. Членство в таких сообществах не навязывается. Но, как я уже сказала, если врач прогрессивный, стремится к профессиональному росту, то членство в профессиональном сообществе или ассоциации дает ему возможность получать актуальную, достоверную информацию по своей специализации  из профессиональных источников. Эта достоверно выверенная информация, которая помогает врачу  избежать  возможных ошибок. Ну и не будем забывать о правовой защите  членов таких ассоциаций – если врач платит взносы, он вправе рассчитывать и на юридическую помощь со стороны ассоциации.

– Как в Канаде юридически защищены врачи, использующие локальные протоколы лечения? За это ответственны – медучреждения, в которых работает врач,  страховые компании, профессиональные ассоциации?

– Врач, придерживающийся рекомендаций, утвержденных медучреждением, в котором он работает, уже частично юридически защищен. Если врач совершает ошибку, в разбирательства чаще всего вмешиваются юристы, хотя рассмотрение случая может быть и на административном уровне тоже. Выбор юриста зависит от степени и сложности судебного разбирательства. МЗ отвечает за грамотно выстроенную политику работы каждого медучреждения – соблюдение условий оказания медицинской помощи. Что же касается практической деятельности врача – то тут вся ответственность лежит на медучреждении, в котором он работает, и на лицензирующей организации. И мы сейчас говорим не  о профилактических осмотрах, мы говорим о сложных и острых состояниях, при которых особенно важным является соблюдение протоколов, ведь от этого зависит жизнь человека.

– При работе согласно принятым протоколам имеет ли право талантливый опытный врач на «импровизацию»?

– Врач должен пользоваться протоколами, утвержденными в лечебном учреждении, где он работает. Любое изменение в диагностике и лечении заболевания (менеджмент больного или беременной женщины) должно быть утверждено администрацией учреждения. Если это новшество, отличающееся от обычной практики, или же совершенно новая процедура, новое лекарство, новый аппарат, требуется проведение клинического исследования, и даже не одного. Нередко медицинские центры разных стран объединяются для проведения международного научно-клинического исследования и получения более достоверных результатов.

В остальном же врач имеет право на свое видение, мнение и медицинскую «импровизацию». Главное, чтобы он мог аргументированно обосновать свои действия положениями доказательной медицины.

Спасибо Вам за интервью!

Беседовала Н. Автономова

]]> Міжнародні протоколи лікування. Використання в сучасних умовах http://ozdorovie.com.ua/mizhnarodni-protokoli-likuvannya-vikoristannya-v-suchasnih-umovah/ Sat, 09 Jun 2018 19:55:00 +0000 http://ozdorovie.com.ua/?p=14916 20 квітня 2018 року науково-практичний журнал «Слово о здоровье» взяв участь у спеціалізованому заході, присвяченому  юридичним питанням у сфері медицини  – ІІ Legal Medical Forum. Захід відбувся за підтримки Асоціації приватних медичних закладів України, організатором форуму виступило Адвокатське бюро Олени Бабич.

На форумі представники юридичних відділів медичних закладів та юристи, які практикують у сфері медичного права,

]]> 20 квітня 2018 року науково-практичний журнал «Слово о здоровье» взяв участь у спеціалізованому заході, присвяченому  юридичним питанням у сфері медицини  – ІІ Legal Medical Forum. Захід відбувся за підтримки Асоціації приватних медичних закладів України, організатором форуму виступило Адвокатське бюро Олени Бабич.

На форумі представники юридичних відділів медичних закладів та юристи, які практикують у сфері медичного права, розповідали про аспекти діяльності, з якими має справу кожна медична установа. У першій секції форуму «Медична реформа: що нового чекати приватним та державним медичним закладам?» серед іншого було заслухано доповідь заступника міністра охорони здоровя України О. Лінчевського: «МІЖНАРОДНІ ПРОТОКОЛИ ЛІКУВАННЯ: ВИКОРИСТАННЯ В СУЧАСНИХ УМОВАХ».

У своїй доповіді заступник міністра акцентував увагу присутніх на необхідності впровадження нових міжнародних протоколів у практичну діяльність лікаря з метою покращення якості лікування та надання медичних послуг. «Нові медичні протоколи – це один з інструментів, який хоч якимось чином може вплинути на якість надання медичної допомоги вже сьогодні», – заявив О. Лінчевський. Зокрема, при цьому він  зазначив, що якість надання медичної допомоги і, власне, результат всієї реформи залежить від того, наскільки лікар зможе обрати правильне, якісне лікування для пацієнта.

Заступник міністра МОЗ відзначив недоцільність примусового впровадження міжнародних протоколів Міністерством охорони здоров’я: «Ми були змушені відмовитися від впровадження цих протоколів як обов’язкових і дати їх поки що на відкуп лікарю та медичній установі. При цьому МОЗ надало перелік доказових протоколів і дозволило кожній лікарні самостійно їх перекладати і впроваджувати в себе. І ми це визнаємо. Ми впроваджуємо нові клінічні протоколи поки що добровільно. Однак при цьому ми як міністерство залишаємо за собою право в якихось серйозних випадках, як то епідемії, впроваджувати обов’язкові протоколи для всіх».

Сьогодні, щоб покращити якість української медицини, на думку заступника міністра охорони здоров’я, не можна обмежувати лікаря якимось одним протоколом. Сьогоднішні реалії вимагають  надання у користування лікаря якомога більше інформації. З цією метою МОЗ було затверджено сайт як джерело доказової професійної інформації. «Все, що є на цьому сайті, – за словами О. Лінчевського, – є істинним… Ми затвердили джерело протоколів, а не сам текст. І даємо можливість вам скачати інформацію з цього сайту і затвердити її у себе внутрішнім наказом». На думку заступника міністра, таке рішення в подальшому допоможе вітчизняній медицині отримувати найактуальнішу, найсучаснішу науково-доказову інформацію щодо лікування того чи іншого захворювання в найкоротші терміни; забезпечить безпеку лікувального процесу та свободу для лікаря у виборі лікування: «Міністерство не повинно вказувати лікарю, як лікувати. Лікар має лікувати так, як вважає за потрібне, бо міністерство йому  довіряє».

Щодо питання адаптації міжнародних медичних протоколів до українських реалій, О. Лінчевський зазначає, що весь світ сьогодні користується міжнародними протоколами і зміни в медичній науці є інтернаціональними і загальними для всіх: «Я не бачу, – заявив О. Лінчевський, – підстав, крім, можливо, економічних, у затвердженні українських національних протоколів. …  Якщо ми пишемо роботи, якщо ми публікуємося, якщо ми визнані у світі, то наші роботи будуть враховуватися при написанні загальних протоколів. Давайте на початку, у перші роки реформи, ми хоча б почнемо читати доказові медичні протоколи, бо це є перспективним для розвитку медичної науки».

Не залишилося поза увагою присутніх і питання щодо офіційного перекладу міжнародних медичних протоколів на українську мову. З приводу цього О. Лінчевський зазначив, що МОЗ має можливість перекласти і затвердити протоколи, однак це у кінцевому підсумку призведе до дискредитації самої ідеї застосування міжнародних протоколів, а саме: гальмування якості надання послуг лікарем і припинення розвитку української медичної науки: «МОЗ не бачить потреби в перекладі протоколів власними силами, оскільки це буде означати обов’язковість використання таких протоколів для всієї країни, а це дискредитує саму ідею застосування у Україні міжнародних медичних протоколів. Метою МОЗ є дати свободу лікувальним закладам перекласти і затвердити саме те, що підходить вам. Ми поки що залишили для всіх можливість обирати між існуючими уніфікованими протоколами і новими клінічними. І якщо якийсь лікувальний заклад не має можливості лікувати за новими клінічними протоколами, у нього сьогодні є можливість лікувати за затвердженими уніфікованими».

Оскільки тема застосування міжнародних медичних протоколів є сьогодні досить актуальною та затребуваною в практичному медичному середовищі і викликає більше запитань, ніж відповідей, ми вирішили надати можливість нашим читачам дізнатися думки провідних спеціалістів у галузі медичного юридичного права щодо впровадження, перекладу, вибору клінічних протоколів лікарем чи медичним закладом, юридичних та правових наслідків та відповідальності.

ОЛЕНА ХИТРОВА, АСОЦІЙОВАНА ПАРТНЕРКА, ЮРИДИЧНА КОМПАНІЯ ILF

 «Якщо Міністерство охорони здоров’я України затвердило новий клінічний протокол своїм наказом, тоді він є обов’язковим до застосування. У  наказі МОЗ № 751 наведений алгоритм дій, що робити, якщо неможливе застосування такого наказу через відсутність обладнання або лікарського засобу:

  • Лікар повідомляє пацієнтові, в якому іншому медичному закладі цей протокол може бути застосований у повному обсязі;
  • Лікар обирає для надання медичної допомоги інший аналогічний лікарський засіб або обладнання/технології, які є доступними та можливими для використання за попередньою інформованою згодою пацієнта. Тобто пацієнт підписує інформовану згоду, в якій зазначені наслідки застосування іншого лікарського засобу або обладнання. Пацієнт залучається до прийняття рішення про своє здоров’я. Тому якщо лікар дотримав процедуру залучення пацієнта, пояснив різницю та можливі наслідки, та пацієнт погодився на таку заміну, підписавши інформовану згоду, ризик притягнення лікаря до відповідальності мінімальний. Ризик може бути в тому, що відсутні критерії, за якими  має відбутися така заміна. До прикладу, які критерії заміни лікарського препарату – за діючою речовиною.
  • Лікар письмово повідомляє відповідне управління охорони здоров’я про неможливість повного дотримання нового клінічного протоколу. Форма такого повідомлення є довільною. Мета цього повідомлення – зібрати інформацію щодо необхідних дій для забезпечення повного дотримання нового клінічного протоколу.

Щодо питання юридичних та правових наслідків при виборі протоколів, то самому порядку дійсно визначено, що вибір робить лікар та повідомляє про це пацієнта. Вимог щодо форми такого повідомлення немає. Тому з метою захисту прав лікарів доцільно робити це у письмовій формі з зазначенням різниці між протоколами та чому саме цей протокол буде застосований. Дуже важливо залучити пацієнта до процесу прийняття рішення. У подальшому, пацієнт надає інформовану згоду на медичні втручання тим самим підтверджує згоду на застосування обраного протоколу лікування.

Щодо питання перекладу медичних протоколів.  МОЗ доручає їх вибір не лікарю, а медичному закладу. І це право, а не обов’язок. Фактично застосування нового протоколу може бути конкурентною перевагою. На мій погляд, до процесу перекладу нових клінічних протоколів мають долучитися професійні лікарські асоціації, які мають ресурс перекласти відповідні протоколи та поширити їх серед своїх членів. Я знаю, що декілька асоціацій це вже робить. Якщо лікарі зацікавлені в цьому, то вони мають порушувати це питання перед професійними асоціаціями, членами яких вони є».

ОЛЕНА БАБИЧ, АДВОКАТ, ЕКСПЕРТ У ГАЛУЗІ МЕДИЧНОГО ПРАВА, КЕРІВНИК АДВОКАТСЬКОГО БЮРО ОЛЕНИ БАБИЧ

 «Сама по собі ідея впровадження в практику міжнародних протолоколів лікування є не такою вже й  поганою. Однак питання в її реалізації. На сьогоднішній момент у медичної спільноти більше запитань, аніж відповідей щодо використання міжнародних протоколів у лікувальній практиці. Це  підтверджує й чимала кількість запитань від учасників Legal Medical Forum до заступника міністра Олександра Лінчевського під час його доповіді. І це й не дивно, адже юридичну відповідальність за лікування, а в тому числі і за вибір методів лікування за міжнародними протоколами в будь-якому випадку буде нести лікар.

Питання перекладів міжнародних протоколів, на мій погляд як практикуючого адвоката, є одним з найбільш проблемних. Давайте говорити відверто – не кожен лікар володіє таким досконалим рівнем знання англійської мови, щоб самостійно і коректно використовувати  першоджерело. МОЗ надав закладам охорони здоров’я право самостійно обирати та перекладати протоколи. Такі протоколи, затверджені внутрішнім наказом керівника ЗОЗ, дозволяється використовувати в роботі.  Отже, переклад міжнародних протоколів лікування покладається на керівника лікувального закладу, який у свою чергу для перекладу звернеться в одне з бюро перекладів. І тут постає питання:  а якщо переклад буде некоректним і за таким протоколом лікарем буде призначене лікування, яке призведе до негативних наслідків для пацієнта, хто буде нести відповідальність? Головний лікар, перекладач чи лікар? На ці запитання  представники МОЗ відповіді не дають.

На сьогодні якщо є кілька нових протоколів лікування з певного захворювання, то вибір одного з них здійснюється щодо конкретного пацієнта особисто лікарем. При цьому попередньо лікар повинен все пояснити пацієнтові і взяти згоду останнього. Як я вже зазначала раніше, відповідальність за лікування, вибір того чи іншого протоколу лікування несе лікар. Тому для лікарів практичні питання застосування нових протоколів лікування є дуже важливими.

На мій погляд, ситуація однозначно потребує офіційних роз’яснень з цього приводу від МОЗ. Не в останню чергу й для того, щоб їх можна було використовувати під час судових спорів, захищаючи інтереси лікаря та лікувального закладу у спорах з пацієнтами».

АНТОНІНА НИЖНИК, ЗАСНОВНИК ТА КЕРІВНИК ЮРИДИЧНОЇ КОМПАНІЇ «МЕДКОНСАЛТИНГ», ПРОВІДНИЙ ФАХІВЕЦЬ У ГАЛУЗІ МЕДИЧНОГО ПРАВА, АУДИТОР З СЕРТИФІКАЦІЇ СИСТЕМ УПРАВЛІННЯ ЯКІСТЮ ЗА СТАНДАРТОМ ISO СЕРІЇ 9001

«На мою думку, у питанні застосування міжнародних протоколів, позиція МОЗ  зводиться до того, що вся  відповідальність за вибір того чи іншого протоколу, його переклад, адаптацію, і т.п.  покладається на заклад охорони здоров’я чи приватно-практикуючого лікаря. При цьому у юристів виникає маса практичних питань юридичного характеру, оскільки саме юрист буде захищати лікаря чи заклад в суді в разі несприятливих наслідків  проведеного лікування.  На сьогодні не має чіткої регламентації процесу перекладу та подальшого застосування таких  протоколів. Як перевірити фаховість та правильність перекладу?  Хто буде відповідати за помилки в перекладі, якщо вони будуть? Можливо краще одразу засвідчувати правильність перекладу нотаріально? Але це значно збільшить вартість цього процесу, і, в кінцевому підсумку, аж ніяк не полегшує роботу лікаря.

Крім того, в питанні застосування міжнародних протоколів існує неузгодженість нормативних документів МОЗ України. Ми  знаємо, що локальні протоколи скасували, однак  наявність локальних протоколів і досі вимагається і ліцензійними умовами провадження господарської діяльності з медичної практики, і стандартами акредитації.  Як на мою думку, це питання повинно вирішуватися не в форматі «точки зору» десь на ФБ чи на конгресі, чи ще деінде. Повинно бути чітко висловлена позиція, можливо, на сайті МОЗ, що питаннями перекладу міжнародних клінічних протоколів медичні установи повинні займатися самостійно. Ця інформація повинна бути чітко донесена до головних лікарів медичних закладів та приватно-практикуючих лікарів. Крім того, не зайвим буде з боку МОЗ визначити критерії вибору протоколу лікування. Адже  протоколи не тільки різних країн відрізняються між собою, відрізняються й протоколи різних професійних медичних асоціацій».

]]>
Медична реформа в Україні набирає обертів http://ozdorovie.com.ua/medichna-reforma-v-ukrayini-nabiraye-obertiv/ Sun, 11 Feb 2018 13:16:14 +0000 http://ozdorovie.com.ua/?p=14209

Ю. В.  Половинчак, канд. іст. наук, керівник Юридичної бібліотеки НБУВ

Медична реформа – одна з найрезонансніших в українському суспільстві, причому думки щодо неї часто діаметрально протилежні: критики стверджують, що її реалізація стане одним з чинників подальшого вимирання нації, оптимісти ж покладають на реалізацію медичної реформи надії на мінімізацію корупційної складової та загальне підвищення якості послуг лікарів.

]]>

Ю. В.  Половинчак, канд. іст. наук, керівник Юридичної бібліотеки НБУВ

Медична реформа – одна з найрезонансніших в українському суспільстві, причому думки щодо неї часто діаметрально протилежні: критики стверджують, що її реалізація стане одним з чинників подальшого вимирання нації, оптимісти ж покладають на реалізацію медичної реформи надії на мінімізацію корупційної складової та загальне підвищення якості послуг лікарів.

Тож які основні кроки реалізації  реформи та приєднання до неї медзакладів?

Створення Національної служби здоров’я  

 Згідно з постановою МОЗ «Про утворення Національної служби здоров’я України» протягом І кварталу 2018 р. буде створюватися Національна служба здоров’я України (НСЗУ) – центральний орган виконавчої влади, який буде єдиним національним замовником медичних послуг та лікарських засобів.

 Згідно з постановою, НСЗУ буде:

  • реалізовувати державну політику у сфері державних фінансових гарантій медичного обслуговування населення за програмою медичних гарантій;
  • проводити моніторинг, аналіз і прогнозування потреб населення в медичних послугах та лікарських засобах;
  • виступати замовником медичних послуг і лікарських засобів за програмою медичних гарантій;
  • розробляти проект програми медичних гарантій, вносити пропозиції з тарифів і коректуючих коефіцієнтів;
  • укладати, змінювати і припиняти договори на медичне обслуговування населення та договору про реімбурсацію у такий спосіб, який встановить Кабінет Міністрів;
  • забезпечувати функціонування електронної системи охорони здоров’я;
  • вживати заходів, що гарантують цільове та ефективне використання коштів за програмою медичних гарантій, у тому числі заходи щодо перевірки дотримання постачальниками медичних послуг, вимог, встановлених порядком використання коштів цієї програми і договорів про медичне обслуговування населення;
  • контролювати якість послуг, наданих пацієнту у медичному закладі відповідно до підписаного договору. Якщо йдеться про лікарську помилку, то тут контроль залишається за МОЗ.

У МОЗ раніше зазначали, що Національна служба здоров’я створюється для реалізації зміни принципу фінансування системи охорони здоров’я та буде підзвітна відразу Кабінету Міністрів.

Автономізація медзакладів

Ще одна задача на І півріччя 2018 р. – реорганізувати заклади первинної медичної допомоги (ПМД) з бюджетних установ на комунальні некомерційні підприємства. Іншими словами – автономізувати. Це обов’язкова умова, оскільки тільки медичні заклади у статусі комунальних некомерційних підприємств зможуть укласти договори з НСЗУ та отримувати пряме фінансування за надані послуги з Державного бюджету.

Комунальні некомерційні підприємства є неприбутковими, тобто метою їх діяльності є не отримання прибутку, а надання послуг з охорони здоров’я населенню. Як неприбуткові підприємства, заклади не будуть платниками податку на прибуток і зможуть самостійно розпоряджатися отриманими грошима. Зокрема, вільно встановлювати розмір заробітної плати для медичних та інших працівників.

Депутати ВРУ вирішили на перехідний період (2018–2019 рр.) залишити обидві системи фінансування – медичну субвенцію і прямі виплати за договорами з НСЗУ. Тому до початку прямих виплат із Державного бюджету за договорами з НСЗУ заклади первинної ланки (зокрема автономізовані) фінансуватимуться за рахунок медичної субвенції, як і раніше. Заклади, які не автономізуються та не укладуть договори з НСЗУ, будуть до кінця 2018 р. фінансуватися за рахунок медичної субвенції. Відповідно заробітні плати лікарів будуть прив’язані до тарифної сітки.

Медичні заклади зможуть приєднуватися до реформи тільки групами – тобто одразу весь район, місто або ОТГ. Це зумовлено тим, що субвенція виплачується на бюджет і, відповідно, не може бути скасована повністю для цього бюджету, а не окремого закладу. Приватні практики первинної допомоги (лікарі-ФОП і приватні заклади) можуть укласти договір і розпочати роботу з НСЗУ в будь-який момент із часу запуску роботи Служби.

Підключення до електронної системи охорони здоров’я eHealth

Для входження в реформу заклад первинної медичної допомоги має обрати медичну інформаційну систему (МІС) і підключитися до електронної системи охорони здоров’я eHealth, яка наразі працює в тестовому режимі. На початок 2018 р.  в системі зареєструвалися майже 700 медичних закладів.

Коли пацієнти укладатимуть декларації з обраними лікарями, вони реєструватимуть їх у системі. Таким чином, НСЗУ зможе оплачувати закладу, де працює цей лікар, ведення кожного пацієнта.

У майбутньому електронна система дасть можливість пацієнтам швидко отримати свою медичну інформацію, а лікарям – правильно ставити діагноз з урахуванням цілісної картини здоров’я пацієнта. Система замінить паперові медичні карти і довідки, лікарі будуть виписувати електронні рецепти, які неможливо підробити.

В Україні система складатиметься з центрального компонента, що відповідатиме за централізоване зберігання та оброблення інформації та медичних інформаційних систем (МІС).

Медичні заклади зможуть обирати будь-яку медичну інформаційну систему з-поміж тих, які пройшли перевірку і підключилися до центрального компонента електронної системи. При цьому комерційні МІСи гарантовано надають базовий пакет електронних сервісів.

Новий підхід у керуванні медзакладом

З початком реформи відбудеться зміна в керуванні медзакладами – розділення посад головного лікаря на директора лікарні та голову медичної практики. Планується дозволити працювати на позиції директора спеціалістам не тільки з медичною освітою, як роблять у всьому світі. Цей спеціаліст має займатися контрактами, логістикою, організацією роботи, фінансами тощо. Обиратимуть його на відкритому конкурсі за єдиною процедурою, затвердженою Кабінетом Міністрів. Головне завдання директора на наступний рік – запуск закладу як підприємства, запровадження eHealth, ремонт.

Друга позиція – голова медичної практики, який ухвалює рішення з усіх медичних питань. Його основне завдання на наступний рік – запровадження системи лікування за міжнародними настановами та європейської системи діагностики ICPC-2. На голову медичної практики покладено консультування, донавчання лікарів та професійний контроль. Він має обиратися на таємному голосуванні лікарів закладу.

Оплата лікарів та впровадження платних послуг

Зарплатня лікаря залежатиме від кількості пацієнтів у кожного з них, а не від фіксованої ставки. МОЗ зробило розрахунки – держава перераховуватиме в медзаклад  370 гривень на рік за одного пацієнта без урахування відповідних вікових коефіцієнтів. З 2019 р. цю суму планують збільшити до 450 грн щорічно. Тож лікарі та лікарні конкуруватимуть за пацієнтів і будуть зацікавлені підвищувати якість своїх послуг.

Як перспективна розглядається перекваліфікація вузьких спеціалістів на лікарів загальної практики. У такому випадку лікар зможе надавати і послуги первинної медичної допомоги (і мати гідний стабільний дохід) і, за наявності необхідного обладнання, надавати профільні послуги. Прогнозується, що сімейні лікарі з додатковою спеціалізацією будуть користуватися додатковим попитом з боку пацієнтів з відповідними хронічними захворюваннями. Особливо це стосується кардіологів, пульмонологів, гастроентерологів.

Конкуренція між лікарями і принцип «гроші йдуть за пацієнтами» може призвести до деяких змін. Існує ймовірність, що погано обладнані і малозавантажені заклади змінять свій профіль – наприклад, на реабілітаційні центри чи хоспіси.

Після впровадження медичної реформи значна частина медичних послуг має стати платною. Передбачається, що до безкоштовних послуг належатимуть невідкладна, первинна та паліативна медична допомога. Це означає, що усі звернення до сімейних лікарів, педіатрів та терапевтів, термінові операції, а також догляд і знеболювання для важко і смертельно хворих залишатимуться безкоштовними. У переліку буде спеціалізована та високоспеціалізована медична допомога, медична реабілітація, медична допомога дітям до 16-ти років, а також породіллям.

Утім, остаточного списку досі немає – так званий державний гарантований пакет щорічно формуватиметься урядом і затверджуватиметься парламентом. У МОЗ заявляють – перелік безкоштовних послуг буде єдиним по всій країні, і вони обраховуватимуться за єдиною тарифною сіткою, незалежно від місця надання послуги. Частина послуг, натомість, стане офіційно платною.

Спрощення відкриття медичної практики

Тепер для отримання ліцензії на власну медичну практику у сімейній медицині або педіатрії на процедуру в МОЗ потрібно буде витратити не 30, а всього 7 днів. Це перший крок, і найближчим часом ця процедура буде ще більше спрощена.  

Розширення програми «Доступні ліки» та запуск електронних рецептів

У програмі «Доступні ліки» наступного року збільшиться кількість безкоштовних ліків – щонайменше на 10 препаратів – і з’явиться 2 додаткові діючі речовини для лікування серцево-судинних захворювань та діабету ІІ типу. На 2018 р. у Державному бюджеті передбачено на 30 % більше фінансування програми – 1 млрд грн. У квітні в декількох регіонах має запрацювати електронний рецепт, який передусім дозволить пацієнтам отримувати ліки не лише у своєму місті, але й у інших населених пунктах. Також уряд ухвалив ряд технічних змін, які стосуються роботи та взаємодії аптек, виробників, дистриб’юторів і розпорядників бюджетних коштів: у наступному році буде запроваджено електронну звітність та надано можливість реалізовувати залишки лікарських засобів за цінами попереднього періоду протягом 30 днів після визначення нових.

Спрощення  процедури відправки українців на лікування за кордон

Нова постанова про направлення громадян України для лікування за кордон впроваджує кардинально нові принципи роботи Комісії МОЗ та чітко регламентує увесь порядок направлення хворих українців у закордонні клініки для лікування. Сьогодні, нарешті, врегульовані питання строків розгляду справ, вибору клініки, розмежування функцій органів місцевого самоврядування та ЦОВВ щодо направлення на лікування за кордон. Удосконалений механізм фінансування та передбачена можливість залучення коштів для оплати лікування з благодійних фондів, коштів місцевих бюджетів, інших незаборонених законодавством джерел.

Це дасть можливість не лише ефективно використовувати бюджетні кошти, але й не зволікати з процесом направлення на лікування за кордон. Відтепер, коли пацієнт потребує невідкладного лікування, він може виїжджати в клініку на лікування з того моменту, коли комісія поставила його на облік.

Сільська медицина

Що зміниться в сільській медицині? Передусім первинна медицина в селі мусить стати доступною та якісною. Тому медичні практики мають стати автономними і самокерованими (для цього вже ухвалено закон про автономізацію, він набрав чинності).

У селі пропонують створити медзаклад для надання первинної медичної допомоги – це може бути фельдшерсько-акушерський чи фельдшерський пункт, амбулаторія, медичний пункт, медичний кабінет, мобільний медичний кабінет чи аптечний пункт. Працювати в такому медзакладі має кваліфікований фахівець. Таких людей мають намір залучати до роботи в селах за допомогою створення комфорних умов. Їм планують надавати житло й автівку, забезпечити необхідним обладнанням робоче місце, створити якісний доступ до інтернету для можливості запровадження телемедицини і зв’язку з колегами.

У народі кажуть, що велике дерево росте поволі. Тож зрозуміло, що жодна велика справа одразу не робиться.  Великі структурні зміни не можуть відбутися в один день і навіть в один місяць. Що вже й говорити про медичну реформу, точніше, про втілення її в життя.  Реформа – це системний процес. Країна занадто довго чекала на медичну реформу, тож зараз наша спільна задача – у 2018 р. закласти міцний фундамент для змін і якісно запустити нову первинну допомогу [За матеріалами: офіційного сайту Верховної Ради України (rada.gov.ua), Урядового порталу (www.kmu.gov.ua), Офіційного сайту МОЗ (moz.gov.ua), сайту юридичної компанії LegalAlliance (www.legalalliance.com.ua); видань Український медичний часопис (www.umj.com.ua), Медсправа (www.medsprava.com.ua), Здоровінфо (zdorov-info.com.ua), ВВС (www.bbc.com), DW (www.dw.com), Аптека (www.apteka.ua), НВ (nv.ua)].

]]>
Пологові будинки сімейного типу. Руйнуємо стереотипи (Досвід США) http://ozdorovie.com.ua/pologovi-budinki-simeynogo-tipu-ruynuyemo-stereotipi-dosvid-ssha/ Sun, 10 Dec 2017 00:31:58 +0000 http://ozdorovie.com.ua/?p=13726

Интервью представлено при содействии компании SUNSHINEBABY  – первой украинской компании, профессионально занимающейся подготовкой, организацией и сопровождением родов в США (г. Майами).
Контакты: Киев,   ул. Воздвиженская 41,  оф. 220, БЦ «Artevilla»;
тел.: +380 50 562 43 76; +380 44 338 07 98

 

– Как устроена акушерско-гинекологическая служба в США?

]]>

Интервью представлено при содействии компании SUNSHINEBABY  – первой украинской компании, профессионально занимающейся подготовкой, организацией и сопровождением родов в США (г. Майами).
Контакты: Киев,   ул. Воздвиженская 41,  оф. 220, БЦ «Artevilla»;
тел.: +380 50 562 43 76; +380 44 338 07 98

 

– Как устроена акушерско-гинекологическая служба в США?

– Система здравоохранения, в части акушерства и гинекологии в США предусматривает два основных варианта родов: госпиталь (Hospital) или родильный дом (Birth Сenter). Госпитали – многопрофильные клиники, оснащенные новейшим оборудованием и квалифицированными специалистами. Тут имеется все, что может понадобиться как для естественных родов, так и для операционного вмешательства: отдельные палаты, неонатологическое отделение, анестезиологи, медперсонал, лекарства и т. д. При этом в госпитале нет штата докторов в нашем обычном понимании: здесь практикуют акушеры-гинекологи из разных частных клиник, которые аккредитованы в данном госпитале. Беременная заключает договор на ведение беременности и роды не с госпиталем, а с конкретным доктором, на приемы ходит в его частную клинику и счета впоследствии тоже оплачивает отдельно.

В отличие от госпиталей Birth Сenters – это клиники, где беременная наблюдается, стоит на учёте и рожает, но уже не у доктора, а у акушерки. Соответственно, за аренду родильной палаты и медикаменты тут платить уже не нужно, только за сами роды. Но при этом в Birth Сenters нет сложного оборудования, нет возможности делать кесарево сечение, не предусмотрено отделение реанимации и неонатологии и даже анестезию не делают, максимум могут предложить роженице надеть кислородную маску, чтоб продышаться. Штат в большинстве случаев состоит только из акушерок. В таких центрах заключают договор далеко не с каждой роженицей, а только с теми, у кого беременность проходит без всяких осложнений и кто точно собирается и имеет возможность рожать естественным путем. Если в процессе ведения беременности обнаружатся хоть малейшие риски, то в родах в таком центре пациентке откажут, предложив ближайший госпиталь. В тот же госпиталь ее и отвезут, если что-то пойдет не так уже в процессе родов, и тогда роженице придется оплатить госпиталь и машину «Скорой помощи» дополнительно.

Какие специалисты представлены в госпиталях и Birth Centers?

В американских госпиталях обычно аккредитованы квалифицированные акушеры-гинекологи, в то время как в Birth Centers только фельдшер-акушеры. Если пациентке в процессе родов понадобится кесарево сечение, ее незамедлительно нужно будет транспортировать в госпиталь, потому что в таком центре невозможно провести данную операцию.

Birth Centers. Их процент в общем числе родовспомогательных учреждений?

Процент родов в Birth Centers  варьируется от города к городу и может составлять от 3 до 8 %. Например, в Нью-Йорке находится  до 6–8 Birth Centers.

– Пользуются ли они популярностью в США, у наших соотечественников? Чем это обусловлено?

– Birth Centers в последнее время пользуются большой популярностью у наших соотечественников. Это обусловлено как ценой (в родильных центрах роды в разы дешевле, чем в госпитале), так и новым направлением: «домашние» роды – естественные роды. В Birth Centers акцент делается именно на естественных родах, которые протекают абсолютно нормально, без осложнений. Основная особенность Birth Centers – это создание домашней обстановки. Основная цель – расслабить роженицу и дать ей спокойно естественно пройти все родовые этапы. В этом большое отличие от госпиталя, так как в госпитале в основном все время роженица проводит в положении лежа, особенно если ей поставили анестезию. В Birth Centers не ставят эпидуральную анестезию, но есть внутривенная анестезия, которую могут применить  при необходимости. Так же в Birth Centers есть всё необходимое для остановки кровотечений, зашивания разрывов и пр. Но при этом нужно учитывать, что в случае экстренной ситуации, например необходимости проведения экстренного кесарева сечения, в Birth Centers это сделать будет нельзя. Поэтому все Birth Centers, как правило, находятся недалеко от госпиталей и оперативно смогут доставить роженицу для оперативного вмешательства в госпиталь.

Итак, что нужно учитывать при выборе Birth Centers, как места родоразрешения:

  • в родильном центре, кроме акушерки, которая принимает роды, больше нет ни одного специалиста;
  • ведут беременность только с низким риском;
  • специального медицинского оборудования тоже нет;
  • наличие медицинских препаратов минимальное;
  • в некоторых штатах законом запрещено принимать роды в Birth Centers после кесарева сечения;
  • пребывание в Birth Centers ограничено 12 часами, но как правило, роженицу после родов отправляют домой с ребёнком уже через 4 часа (в то время как в госпитале мама и ребёнок находятся 48 часов после естественных родов и 72 часа после кесарева сечения);
  • в случае осложнений вызовут скорую помощь и отправят в госпиталь за дополнительную плату. Даже если госпиталь находится и совсем рядом, нужно помимо времени на дорогу заложить время на документальное оформление в госпитале, подготовку операционной и персонала и т. д. Соответственно, вложиться в 5 минут  не получится.

– Как проходят роды в американском госпитале?

–  В США в госпиталь на роды нужно ехать тогда, когда интервал между схватками 5 минут и меньше, не ранее. Если роженица приедете раньше, её проверят в дородовой палате (triage), и если нет раскрытия, не отошли воды и интервал между схватками  дольше чем 5 минут, то отправят обратно домой. Тех же, кто приехал со схватками с 5-минутным интервалом, сразу помещают в просторную  родовую палату. Как только врач говорит, что роженица готова к потугам, в палату незамедлительно является весь остальной медперсонал для «приёма» ребёнка, плаценты и каждый с собой привозит стерильный столик со всеми инструментами.

Если беременная перехаживает срок родов, врачи госпиталей могут предложит индукцию. Беременную в данном случае кладут в родильную палату, подключают к капельнице с гормоном, стимулирующим схватки, а также к монитору, на котором можно видеть данные о частоте и интенсивности схваток и сердцебиении ребёнка. Каждые 15–20 минут в палату приходит медсестра и снимает показания монитора, меряет давление, спрашивает всё ли в порядке.

В случае кесарева сечения мужу выдают набор одежды для операционной: халат, шапочка, бахилы, маска. Муж может оставаться в госпитале вместе с роженицей на протяжении всего времени нахождения ее там (до, во время, и после родов). В США принято рожать совместно, называют это партнерскими родами. Не рожают вместе только те, у кого мужья по тем или иным причинам не смогли быть рядом, а также по религиозным соображениям.  Это дополнительно не обговаривается, это здесь само собой разумеющееся. Чтобы присутствовать на родах не надо никаких справок и анализов от мужа. За это не нужно дополнительно доплачивать. Приехали вместе и пошли  на роды вместе. Также в госпиталях при родах разрешается находиться больше чем одному человеку (например, дуле, матери, подруге).

Очень много внимания в госпиталях США уделяется  комфорту и безопасности матери и ребёнка.  Например, существует так называемый Birth Plan, где по пунктикам будет написано, что хочет роженица получить во время родов, а что нет: кто перерезает пуповину, делать ли эпидуральную анестезию, ставить ли прививку от Гепатита В и т. д.

Также особое внимание уделяется в госпиталях мерам безопасности: помимо бумажных браслетов на руке на ножку новорожденного надевают браслет с чипом, который снимают только в момент выписки ребёнка сами родители. Если кто-то попытается вынести ребёнка из отделения или снять этот чип, последний подаёт сигнал и в госпитале срабатывает сигнализация. Все двери госпиталя автоматически блокируются, и никто не может ни выйти, ни зайти в госпиталь.

Итак, что нужно учитывать при выборе госпиталя, как места родоразрешения:

  • помимо врача акушера-гинеколога в госпитале представлены специалисты разного уровня;
  • в госпитале проводят роды с любым уровнем риска;
  • имеются отделения неонатальной интенсивной терапии II–III уровня (Perinatal Intensive Care), где есть все ресурсы для оказания незамедлительной помощи на месте. Уход за ослабленными детьми ведут опытные медсестры, неонатологи и педиатры.
  • персонал профессионально подготовлен и доступен 24 часа в сутки, 7 дней в неделю;
  • наличие различного медицинского оборудования и медикаментов для проведения манипуляций любого уровня сложности;
  • если роженица родила естественным путём, то  она находится в госпитале 48 часов после родов, если же было кесарево сечение, – то 72 часа (это если без осложнений);
  • высокий уровень безопасного и комфортного пребывания как матери, так и ребенка.

Легализованы ли домашние роды в США? Безопасны ли он?

– Рождение ребенка дома легализовано в США, но почти никто из докторов не предоставляет свои услуги на дому, т. е. роды принимают не  акушеры-гинекологи, а бабки-повитухи или акушерки. Рожать дома абсолютно небезопасно. Лучшей альтернативой будет обустроить палату в госпитале на подобие домашней, что реально выполнимо.

– Как часто беременные посещают врача акушера-гинеколога? Количество плановых визитов в течение всей беременности?

– Беременная встречается со своим доктором раз в месяц в І  и ІІ триместре беременности и каждую неделю в ІІІ триместре. Перед родами возможны визиты 2 раза в неделю. В офисе доктора берут все необходимые анализы, делают УЗИ, КТГ.

В Birth Centers сначала знакомятся с историей здоровья беременной и только после того как убедились, что со здоровьем все хорошо, ставят её на учет и разрешают рожать в Birth Centers. На осмотрах её будет осматривать акушерка.

Направлена ли политика госпиталей на увеличение процента физиологических родов?

Большинство госпиталей поощряют роды естественным путем.

– Применяют ли как рутинный метод эпидуральную анестезию?

– Эпидуральная анестезия  – необязательная процедура. Главный повод ее применить – запрос пациента. И необязательно по показаниям.  Этот метод совершенно безопасный как для матери, так и для ребенка. Число осложнений после эпидуральной анестезии в США минимально и зависит от опыта анестезиолога. Как правило, в США анестезиологи проводят от 5 до 15 операций в день, поэтому они достаточно квалифицированны. Я стараюсь не назначать эпидуральную анестезию очень рано в родах, поскольку с этим связано замедление родовой деятельности и риск возникновения кесарева сечения.

Введение окситоцина  в качестве профилактики кровотечения? Применяют ли?

Окситоцин – безопасный препарат и применяется регулярно для предотвращения послеродового кровотечения. Поэтому уровень потери крови после родов в США очень низкий (менее 3 %).

Роды в воде? Может ли вода замедлять течение родов?

Роды в воде практикуются по запросам клиентов. Но нет никаких доказательств того, что погружение в воду на первом этапе родов  улучшает перинатальные исходы. Безопасность и эффективность погружения в воду на втором этапе родов не установлены, и погружение в воду во время второго этапа родов не связано с документально подтвержденной материнской или плодовой выгодой. Учитывая эти факты, необходимо четко следовать протоколам на первом этапе родов: оценить состояние здоровья матери и плода, обслуживания и очистки ванн и погружных бассейнов, процедур инфекционного контроля, мониторинга матери и плода с соответствующими интервалами при погружении, а также немедленного и безопасного перемещения матери из ванны, если проблемы, связанные с плохим самочувствием матери или плода, развиваются.

Какие инструментальные методы родоразрешения наиболее часто используемые?

– Если есть показания, осуществляется кесарево сечение, производится  родоразрешение методом вакуум-экстракции и даже используются щипцы, но  очень редко.

– Частота послеродовых осложнений?

Частота осложнений после родов в хороших условиях очень низкая (меньше 3 %).

Как ведут женщин после ВРТ? Есть ли какие-то особенности  родоразрешения?

Пациентки, которые забеременели в результате использования ВРТ, относятся к группе с высоким риском. Но большинство из них рожают естественным путем.

Спасибо Вам за интервью!

]]>
Пологові будинки сімейного типу. Руйнуємо стереотипи (Досвід Грузії) http://ozdorovie.com.ua/pologovi-budinki-simeynogo-tipu-ruynuyemo-stereotipi-dosvid-gruziyi/ Sun, 10 Dec 2017 00:26:27 +0000 http://ozdorovie.com.ua/?p=13722 В Грузии открылся первый роддом домашнего типа, который предлагает новую концепцию проведения родов. PINEO Luxury создан на базе четвертого роддома Тбилиси. В нем родовые палаты больше напоминают домашнюю комнату, чем больницу, ведь именно дома женщина чувствует себя защищённой. Вместо гинекологических кресел – кровати, всё медицинское оборудование спрятано за ширму или шторку, чтобы не напоминать женщине о том,

]]>
В Грузии открылся первый роддом домашнего типа, который предлагает новую концепцию проведения родов. PINEO Luxury создан на базе четвертого роддома Тбилиси. В нем родовые палаты больше напоминают домашнюю комнату, чем больницу, ведь именно дома женщина чувствует себя защищённой. Вместо гинекологических кресел – кровати, всё медицинское оборудование спрятано за ширму или шторку, чтобы не напоминать женщине о том, что она в медучреждении. В палатах домашнего типа можно слушать музыку во время родов, принимать душ и ванну (туалет, ванна и душ находятся непосредственно в палате. – Ред.). Можно вести себя так, как будто находишься дома.

Принимает роды акушерка. Врач пассивно наблюдает за родами и не находится в палате всё время, но он незамедлительно явится в палату по первому вызову акушерки. Всё организовано так, чтобы никак не потревожить и не обидеть рожающую женщину. По словам директора медицинского учреждения Зазы Синауридзе,  «концепция данного роддома включает в себя три основных направления: безопасность, заботу и комфорт… Эта концепция очень важна для того, чтобы не было ощущения больницы, восприятие должно быть таким, что ты рожаешь в защищённом доме».

В роддоме, который соответствует современным стандартам, размещены отделения неврологии, хирургии, кардиологии, а также реанимационные блоки, как для младенцев, так и для матерей, оснащенные самым новейшим оборудованием.  За месяц роддом может принять около 100, за год – около 1 тыс. рожениц. Роддом такой концепции является первым в регионе. Он включен в государственную программу всеобщего страхования, согласно которой государство компенсирует роженице при кесаревом сечении (если есть на, то показания. – Ред.) 343 долл., а при физиологических родах 214 долл.

– Вы директор первого частного родильного дома домашнего типа. Расскажите, пожалуйста, как возникла идея создания роддома такого типа? Что этому способствовало?

– Этому послужило несколько причин. Во-первых, во всем мире уже лет 20 применяют практику партнерских родов, которая постепенно стала перерастать в практику домашних родов. Этот опыт впервые внедрили у себя Скандинавские страны, потом переняли США… Нам такая концепция показалась достаточно близкой и интересной, и мы решили внедрить у себя что-то похожее. Роды на дому – это всегда существующий высокий риск материнской и перинатальной смертности. Кроме того, как мы знаем, существует большой процент (около 15 % от всех родов. – Авт.) родов через кесарево сечение, которые требуют определенного вмешательства медперсонала, определенной материальной и технической базы, и «роды на дому» не могут это все обеспечить, а роддома домашнего типа, в которых обеспечивается безопасность, забота и в первую очередь психоэмоциональный комфорт женщины, это могут реализовать.

Во-вторых, начиная с 2000 года, акушерство в Грузии, впрочем, как и вся медицина, развивается очень быстро. Но если развитие всей медицины Грузии направлено на агрессивное в хорошем понимании этого слова внедрение передового технического и технологического опыта в лечении, применение в лечении передовых технологий и разработок, то акушерство в своем развитии, при таком же внедрении передовых технологий в свою повседневную практику, выбрало тактику минимального вмешательства в процесс родов. То есть золотой принцип врачевания, применяемый нами на сегодняшний день в акушерстве, – «не навреди», а «не навреди» – это просто значит контролировать процесс, не вмешиваться, если в этом нет необходимости. Главный момент для родов – это создание комфортной психоэмоциональной обстановки, чтобы женщина не чувствовала себя дискомфортно. Поэтому идея создания роддома домашнего типа, когда женщина в родильном зале будет чувствовать себя как дома, но при этом, если возникает критическая ситуация, в считанные минуты мы можем «развернуть» операционную или реанимационную бригаду, провести необходимые медицинские мероприятия, стала как нельзя актуальной.

– В чем заключается ваша концепция проведения родов?

– Концепция проведения родов очень простая. Наша задача – мониторить процесс, не вмешиваться, если в этом нет необходимости. Я вам расскажу очень интересную вещь. Всемирная организация здравоохранения провела статистический срез материнской смертности в ХХ веке (анализируемые страны Америка, Англия и Нидерланды). И оказалось, что самый высокий процент материнской смертности был в Америке, на втором месте была Англия и третье место занимали НидерландыПочему так распределились показатели… (Авт.) В Нидерландах обычные физиологические роды принимает акушерка и процент ее действий по вмешательству в родовой процесс минимальный. В Америке же роды принимает врач и его вмешательство в процесс родовспоможения прямо пропорционален его знаниям, то есть ведение родов врачом носит более «агрессивный» характер…

Мы сознательно выбрали концепцию «невмешательства» в родовую деятельность. Это не значит, что женщина один на один остается со своей проблемой. Рядом с роженицей постоянно находится врач и акушерка и кто-то из близкого окружения роженицы, если она этого хочет. Весь родовой процесс мониторится с помощью самой современной аппаратуры.

– Роды – это достаточно болезненный процесс. Применяете ли вы эпидуральную анестезию при физиологических родах как рутинный метод? Как обезболивают роды у вас?

– Конечно, роды – это процесс болезненный. Практически у всех женщин в момент родов происходит определенный настрой на боль…, но при этом ни одна женщина еще не умерла от травматического шока во время родов. Здесь больше играет роль эмоциональное восприятие женщиной всего процесса родов. Главное – правильный психологический настрой женщины со стороны медицинского персонала.  Как проходит психологический настрой женщины у нас в роддоме, вы можете увидеть сами. Например, у нас есть джакузи. Мы его активно используем как для расслабления, так и для самого процесса родов. Также мы предлагаем женщине массаж, холодные пеленки. Она может слушать музыку, принимать душ…. Таким образом, мы её настраиваем на позитивное восприятие родов, минимизируя ее страх. Конечно, мы предлагаем эпидуральную анестезию пока идет процесс раскрытия матки…

Сами роды у нас могут проходить в воде. И это очень востребовано среди женщин. Ведь десять лунных месяцев ребенок находится в околоплодных водах. И во время родов в воде женщина принимает такие положения, которые не получаются «на суше». Это естественное обезболивание. То есть роды в воде физиологичнее. Хочу отметить, что за прошлый год у нас рожало большое число украинских женщин, которых привлекает как раз наша политика естественных родов и минимального вмешательства. Выписываем мы женщину, при условии, что всё прошло хорошо, через 48 часов.

– Направлена ли политика вашего роддома на увеличение количества физиологических родов?

– Естественно. Ведь физиологические роды имеют примерно в 10 раз меньше осложнений, чем кесарево сечение. Кроме всего прочего, они дешевле в экономическом плане. Потому что при кесаревом сечение нам нужно привлечь анестезиолога, спецбригаду, операционные системы и прочий медперсонал. В условиях, когда это финансируется, мне как менеджеру выгодно проводить физиологические роды, поскольку мои расходы минимизированы, чем подключать операционные системы и спецбригаду как при кесаревом сечении. Если врач думающий, он всегда будет за то, чтобы процент физиологических родов был всегда выше.

– По данным различных исследований  контроля качества здоровья, число физиологических родов ежегодно уменьшается, а число патологических – увеличивается, оказывает ли ваш роддом услуги женщинам с патологическими родами?

– Патологические роды – это всегда опасно. Опасно как для матери, так и для ребенка. И нужно обладать хорошей клинической базой, чтобы проводить патологические роды. В нашем роддоме эта база есть.

– Ведете ли вы беременных женщин после ДРТ?

– Конечно. Такие роды мы проводим по обычной рутинной практике. В международных гайдлайнах пишут о том, что такие пациентки при родовспоможении ничем не отличаются от обычных пациенток. Мы придерживаемся в своей практике международных гайдлайнов… Основная особенность родоразрешения таких женщин проявляется лишь в том, что они больше нервничают.  А так данные роды ничем не отличаются от обычных родов…

– Какие еще направления планируете развивать в рамках домашнего роддома?

– Роды – процесс, к которому женщины всегда относились со вполне понятным страхом. Но если женщина будет подготовлена к каждому этапу, то сможет управлять родами, то есть из пассивно страдающей пациентки превратиться в активную участницу трудной, но радостной работы. К сожалению, медицинская культура наших пациенток в отношении беременности и родовспоможения не на достаточно высоком уровне: не все будущие родители понимают, чтобы роды прошли успешно,  к процессу подготовки к родам нужно подходить со всей ответственностью, нужно заранее психологически и физически подготовится к ним, и в особенности, если речь идет о совместных родах. Подготовленный в психоэмоциональном и теоретическом плане пациент – это, если хотите, ваш первый помощник. Все вышесказанное сформировало идею о создании у нас при роддоме «Школы материнства», где будет проводиться комплексная подготовка родителей к процессу рождения ребенка. Наши врачи смогут рассказать о психологии беременности, о родах и о первых днях жизни ребенка ну и так далее…

– Пожелание для украинских коллег?

– У Украины все еще впереди в плане реформирования медицины. И пройти этот путь она может гораздо проще и легче, если будет опираться на опыт стран, завершивших этот процесс…Но я верю, что у Украины и у моих украинских коллег все получиться, и, конечно, я желаю им удачи…

Спасибо Вам за интервью

Беседовала Елена К.

]]>
Пологові будинки сімейного типу. Руйнуємо стереотипи (Вітчизняний досвід) http://ozdorovie.com.ua/pologovi-budinki-simeynogo-tipu-ruynuyemo-stereotipi-vitchiznyaniy-dosvid/ Sun, 10 Dec 2017 00:20:43 +0000 http://ozdorovie.com.ua/?p=13718 Уважаемые коллеги!

Предлагаем вашему вниманию серию интервью под общим названием «РОДДОМА СЕМЕЙНОГО ТИПА. ЛОМАЕМ СТЕРЕОТИПЫ».  В данной серии мы собрали интервью  с ведущими специалистами, главными врачами частных родильных домов семейного типа. Этот материал призван осветить основные особенности организации и функционирования  частных семейных роддомов, провести сравнительный анализ отечественного и зарубежного опыта, определить особенности частной медицины,

]]>
Уважаемые коллеги!

Предлагаем вашему вниманию серию интервью под общим названием «РОДДОМА СЕМЕЙНОГО ТИПА. ЛОМАЕМ СТЕРЕОТИПЫ».  В данной серии мы собрали интервью  с ведущими специалистами, главными врачами частных родильных домов семейного типа. Этот материал призван осветить основные особенности организации и функционирования  частных семейных роддомов, провести сравнительный анализ отечественного и зарубежного опыта, определить особенности частной медицины, ознакомиться с основными концепциями ведения родов в роддомах семейного типа и дать вам возможность сделать самостоятельные выводы. Тема семейных роддомов, частной медицины и естественных родов становится сегодня  мейнстримом – она не сходит со страниц отечественных и зарубежных СМИ, звучит в докладах ведущих специалистов, является топовой в дискуссиях. Позвольте начать данную серию интервью с цитаты Мишеля Одена: «Мы почти во всем достигли предела доминирования над природой. Процент женщин, которые рожают детей и плаценту на своем собственном коктейле любви – стремится к нулю. Мы можем повернуть это движение вспять, если глубже поймем законы природы, начнем защищать женщину в родах от внешних воздействий, а не вести роды…».

ОТЕЧЕСТВЕННЫЙ ОПЫТ

Интервью с врачом акушером-гинекологом высшей категории, заведующим акушерским стационаром ADONIS А. А. Корбой.

–  Алексей Алексеевич, на сегодняшний день рынок частных роддомов развивается стремительными темпами и имеет достаточно высокую конкуренцию. Что подтолкнуло ADONIS к созданию собственного роддома?

– Понимание современных тенденций  акушерства и гинекологии,  развития частной медицины – того, что она развивается во всех направлениях и становится на сегодняшний день достаточно  востребованным сектором на рынке медицинских  услуг – совпало с развитием самой структуры медицинских  компании ADONIS, где  помимо прочих сегменов, отвечающих за полный цикл услуг женского здоровья (репродукция, оперативная гинекология, ведение беременности. – Ред.),  именно сегмента родовспоможения и не хватало.  То есть потребности  рынка совпали с потребностями самой компании.  Открытие на сегодняшний день других частных роддомов только подтверждает мнение, что мы выбрали правильный стратегический путь развития и находимся, так сказать, в тренде общих тенденций.

Вы позиционируете себя как роддом семейного типа…

Совершенно верно. Это как раз та задумка, которая была воплощена изначально,  была развита и реализуется на сегодняшний день.  Существует несколько параметров, определяющих нас как роддом семейного типа. Первый и самый главный для нас –  это партнерские роды. За прошлый год партнерские роды составили 98 % от общего числа.  К нам приходят именно за партнерскими родами. При этом очень важно, что хочу отметить, объем обследований  у нас для партнера не расширяется. То есть  как в Приказе МОЗ № 234, который регламентировал семейные роды 10 лет тому,  был определен один параметр  – флюорография – так мы его  и придерживаемся.

Второй параметр –  это «Школа будущих родителей».  На базе нашего роддома мы проводим как для наших беременных, так и для всех желающих занятия, на которых будущие родители обучаются, получают мотивацию и т. д. У  нас есть еще два филиала таких школ – на Жилянской и на Осокорках…. Такие встречи – это не лекции, а интерактивы в режиме «вопрос-ответ». Ведут их всегда практикующие врачи родзала (акушер-гинеколог, неонатолог, анестезиолог  и  другие специалисты). Это дает возможность женщинам  не только задать интересующие вопросы, но также познакомиться с нашими практикующими врачами, выбрать врача, определить для себя степень комфорта в общении и пребывании у нас в роддоме. Ну а для нас такие встречи дают возможность  мотивировать женщину рожать у нас и избежать в будущем (если женщина решила рожать у нас) проблем типа «несоответствие ожиданиям роженицы».  Занятия «Школы» распланированы на год, темы занятий есть в расписании на сайте, вход для всех свободный.

Следующий  параметр роддома семейно типа  – свободное круглосуточное посещение роженицы как родственниками, так и детьми. Никто никого не ограничивает в доступе… При этом очень важным является тот момент, что организация нашей работы позволяет не проводить дискриминацию посещения родственниками в части кесарева сечения и физиологических родов. В больших роддомах это является серьезным камнем преткновения: трудно в виду ограниченности территории выполнить требования приказа по санитарному контролю.  То есть естественные роды понятно: поступили, вместе родили и обратно вернулись, а в случае кесарева сечения ситуация гораздо сложнее  в большом роддоме, когда после тактильного контакта родителя и ребенка разделяют по отдельным палатам. У нас же семья не разобщается: у папы есть возможность наблюдать за процессом операции, получить тактильный контакт с ребенком и после завершения операции семья вместе возвращается в палату. Важно отметить, организационно у нас устроено так, что нет дородовой и послеродовой палаты. После родов семья возвращается в свою палату, куда была определена изначально. Это во многом способствует четкой организации процесса нашей работы и комфорта для роженицы. Такая практика применяется во многих европейских роддомах, и мы ее активно поддерживаем.

Еще хочу отметить одну из семейно ориентированных технологий, которые применяются в нашем роддоме. Мы проводим  ежедневный обход психолога, причем акцентирую внимание, для каждой роженицы. И  хочу сказать, что это прекрасно зарекомендовавшая себя практика. Потому что существует множество проблем как дородовых, так и послеродовых: кто-то из женщин долго лежит на сохранении, кто-то имеет скрытую психическую патологию, и выявление  таких проблем пока женщина находится под нашим контролем дает возможность  вовремя ей помочь. Кроме штатного психолога наш роддом может похвалиться наличием штатного лактолога. Штатный психолог и штатный лактолог – это две серьезные позиции, которые мало где есть в других роддомах. У нас есть возможность обеспечить  полноценный обход пациенток акушером-гинекологом 2 раза в сутки, неонатологом 2 раза в сутки, лактологом и психологом обязательно 1 раз в сутки, то есть ситуация находится все время под контролем.  Кроме того, и лактолог, и психолог принимают активное участие в работе «Школы будущих родителей» здесь на базе роддома, а также в наших других филиалах.  И все это в комплексе дает хороший позитивный эффект.

В чем заключается ваша концепция проведения родов?

Мы сторонники преимущественно выжидательной тактики. То есть лучшие роды по прогнозированности ожидаемых результатов – это те роды, которые наступают естественно. Мы проводим тщательный мониторинг, госпитализацию на 3–5 дней, если нужно, но при этом применяем минимальное вмешательство с точки зрения индукции родов. Она применяется исключительно тогда, когда есть тенденция к перенашиванию (41 неделя), и мы должны определиться: готовить ли шейку, как-то индуцировать. Но при этом, если состояние женщины «не заставляет», никто себя «агрессивно» не ведет в отношении родового процесса. Поэтому тактика выжидательная, тщательный мониторинг и контроль… Еще следует отметить, что с роженицей и ее партнером постоянно ведется консультация, информирование о течении родового процесса, всё это в целом обеспечивает правильный юридический подход в дальнейшем.

Сам процесс родовспоможения проходит с активным участием и врача, и акушерки. Кроме того, присутствуют и анестезиолог, и неонаталог  – вся бригада. Сегодня  у нас работает три акушерки, три врача  акушера-гинеколога и один старший врач-ординатор. Все наши врачи имеют высшую аккредитацию, большой опыт работы и обладают большими практическими знаниями. На сегодняшний день у нас сплоченный коллектив и если кто-то из врачей уходит, на его место приходит врач с такой же квалификацией, то есть начинающие врачи у нас не практикуют.

Применяете ли вы эпидуральную анестезию при физиологических родах как рутинный метод, как это, например, делают во Франции? Как обезболивают роды у вас в роддоме?

Рутинное применение эпидуральной анестезии всем мы не практикуем. Я думаю, во всех медицинских культурах ситуация примерно одинаковая. Медицинская статистика иногда творит чудеса. Вот, например, посчитано, сколько женщин может рожать без анестезии. Это 15 %. Эту цифру мало кто знает, но она просчитана и  примерно одинакова для всех социумов. Поэтому вот эти 15 % мы учитываем и всегда подходим к процессу обезболивания разборчиво. Всегда учитываются пожелания и самой женщины: если женщина  будет настаивать, то, конечно же, мы пойдем ей навстречу. Другое дело, – когда возникает вопрос о времени подключения анестезии. Если мы имеет полное открытие, то уже поздно что-то применять, и тогда проводится беседа всем медицинским коллективом  и это, как правило, всегда дает эффект. Но зачастую такие вопросы мы оговариваем до подписания договора, когда есть возможность решить все в спокойной обстановке. И по болевым ощущениям, и по медицинским показаниям, когда есть, например, дистоция шейки матки, нет динамики открытия (из-за чего, собственно, и  возникают боли), лучший способ добиться хорошего открытия шейки матки – это применение эпидуральной анестезии. Мы делаем первый период родов ясным: видим  как идет процессов родов, не затягиваем их… Но опять же, повторюсь, никто никому ничего жестко не навязывает…

– Политика вашего роддома направлена на увеличение количества физиологических родов?

Абсолютно верно. Но самое главное – это здоровье матери и ребенка. И в  этом отношении какие-то проценты имеют относительную ценность. И в каждой конкретной ситуации мы эти риски должны тщательнейшим образом оценивать и учитывать. И вот как раз роддома семейного типа, когда семья имеет возможность принимать решение, – это удивительно позитивно работающий инструмент, который помогает избежать проблем  в будущем, а они как правило вдогонку и  возникают.

–  Сколько времени после родов у вас  находится родившая женщина?

–  После физиологических родов 3 суток, после кесарева сечения – 5 суток. Это оправдано и всеми  клиническими аспектами, и здравым смыслом (наблюдением за состоянием здоровья матери, и за состоянием здоровья ребенка), и у нас появляется возможность выписать ребенка и маму более подготовленными…

–  Расскажите, пожалуйста, о структуре роддома?

 Само здание роддома было перетрансформировано на базе хирургического стационара, который существовал тут ранее. У нас достаточно большой филиал: женская консультация, 3 родзала, лаборатория, реанимационная, отделение неонатологии, «Школа будущих родителей», 24 палаты [Палаты «стандарт» и «стандарт плюс» отличаются наличием санузла в палате или блоке, во всех   по 2 кровати (одна для роженицы, другая  для родственника или близкого человека), телевизор, кнопка вызова медсестры. – Ред.]. У нас отсутствует момент «пересечения» пациентов: нет общих буфетов, санитарных комнат и пр., еда развозится индивидуально по палатам 6 раз в сутки, полноценный обход специалистами осуществляется согласно графику  2 раза в сутки: утром и вечером. Причем акцентирую ваше внимание на том, что это полноценный обход. Проживание родственников (муж или другой близкий человек. – Ред.) входит в пакетную стоимость услуг, дополнительно оплачивается только питание.  Всё направленно на комфортное пребывание семьи. Мы стараемся сделать так, чтобы женщина чувствовала себя безопасно, комфортно и максимально приближенно к семейным условиям.

– Какой аппаратурой оснащен роддом?

 У нас представлена практически вся аппаратура, которая есть сегодня на рынке. Но необходимо отметить, что это  самые последние образцы, которых нет сегодня в большинстве государственных, да и частных учреждений. Например, электроэнцефалографа OLYMPIC (CША) такой конфигурации нет даже в ОХМАТДЕТ. Допустим аппараты ИВЛ-AVEA (Германия) или ИВЛ eVentMebical (США) являются одними из лучших на сегодняшний день. И они у нас есть.

Сколько рожениц может принять роддом в месяц/сутки?

Мы можем принять и до 8 родов в сутки. Но  в целом количество родов определяется количеством договоров. Например, у нас в этом месяце 84 договора на роды,  это значит, что в дальнейшем  у нас будет примерно  3 родов в сутки. Но при этом есть еще и беременные, которых мы госпитализируем… Это могут быть беременные, за  которых мы несем юридическую ответственность, могут быть беременные, которые госпитализируются для проведения сохраняющей терапии (наложение шва на шейку матки, установка пессариев. ­– Ред.),  и мы в них заинтересованы,  и мы с ними работаем,  и  это нас выводит на  цифру  5  родов  в сутки. Но тогда возникает другая проблема, мы не можем госпитализировать беременных, нуждающихся в наших дополнительных услугах. Например, беременные с экстрагенитальной патологией, с которыми у нас подписан договор на предоставление комплексных услуг на ведение беременности. Отказывая им в «сохраняющем» койко-месте, мы некачественно будем проводить свои услуги. Поэтому для  нас назрела абсолютная необходимость для расширения. На сегодняшний день утверждено  строительство еще одного корпуса, в котором разместятся: лаборатория, отделение генетики, эмбриологии, хирургии, большая женская консультация с приемом смежных специалистов, административные службы …. Можно будет говорить о «медгородке ADONIS»…

Одним из ваших планов на будущее есть расширение. Какие еще направления планируете развивать?

–  Мы сейчас активно обсуждаем развитие направления медицинского туризма. У нас достаточно сильное отделение репродукции, и число иностранных пациентов растет. Причем медицинский туризм мы рассматриваем  во всех направлениях – от проведения ЭКО до ведения беременности и родовспоможения. Потому что когда женщина получает позитивный результат в ЭКО, а мы понимаем, что это достаточно затратная  задача и в финансовом, и в моральном плане, то у нее сразу возникает вопрос: «Кому можно доверить вести эту беременность, кто будет принимать роды?» Репродуктологи могут контролировать данную беременность до 12 недель, а дальше… Дальше мы сталкиваемся с ситуацией, при которой  ни сами пациенты, ни государственные амбулаторно-поликлинические учреждения не знают как себя вести в той или иной ситуации с беременностью после ЭКО.  Возьмем пример, если осматривать женщину после стимуляции, то возникает впечатление, что у нее рак яичника, и у врача может возникнуть резкое желание прооперировать данную женщину. Нужно хорошо знать все тонкости процесса ЭКО, чтобы вести данную беременность. То же самое касается и процесса родовспоможения. Беременность после ЭКО – это беременность высоких определенных рисков… И наши специалисты на всех этапах могут вести такую беременность. Образно говоря, у нас есть преемственность специалистов в ведении беременности от клеточки до здорового ребенка, понимая особенности, показания, риски и главное  умение их прогнозировать. Роддом ADONIS имеет очень высокий  процент принятия родов после ЭКО.

Кроме того, мы планируем открыть отделение по ведению деток, которые родились в нашем роддоме. Зная особенности течения  беременности, особенности рождения каждого нашего ребенка, имея возможность наблюдать  за его развитием в первые часы жизни, зная его семейный анамнез, мы во многом  сможем правильно проконсультировать родителей относительно той или иной ситуации, связанной с его  здоровьем. Особенно это касается ведения деток после ЭКО. У нас в этом  отношении огромный практический и клинический опыт.

Спасибо Вам за интервью!

Подготовила Н. Автономова

]]>
E-health в Украине: шагаем ли в будущее? http://ozdorovie.com.ua/e-health-v-ukraine-shagaem-li-v-budushhee/ Sun, 08 Oct 2017 05:07:53 +0000 http://ozdorovie.com.ua/?p=13263

По словам и. о. министра здравоохранения Украины Ульяна Супрун, электронная медицинская система – только база для проведения ряда других реформ в этой области. С 1 апреля 2018 года она будет обязательной для использования и пациентами, и врачами.

Что такое E-health, и что она может дать медикам?

Одно из следствий развития технологий – возможность сбора,

]]>

По словам и. о. министра здравоохранения Украины Ульяна Супрун, электронная медицинская система – только база для проведения ряда других реформ в этой области. С 1 апреля 2018 года она будет обязательной для использования и пациентами, и врачами.

Что такое E-health, и что она может дать медикам?

Одно из следствий развития технологий – возможность сбора, обработки и анализа гигантского массива данных. В медицине скапливаются именно такие объемы информации, поэтому только машинам под силу сделать здравоохранение по-настоящему более удобным, системным и наглядным.

Вадим Терентюк, специалист по охране здоровья, кандидат медицинских наук: «В профессиональной деятельности врачей появляются специальные информационные технологии и программные продукты. Министерство здравоохранения получает возможность полноценно управлять процессом».

(http://www.mcmed.ua/ua/Реформа%20здравоохранения)

В идеале E-health – это система электронного учета, которая избавляет врачей от заполнения тонн макулатуры и открывает доступ к анализу множества данных. Также она будет содержать информацию о врачах: образование, квалификацию, отзывы пациентов. Ведь как мы помним, украинская реформа здравоохранения основывается на принципах  «Деньги идут за пациентом» и «Пациент может сам выбирать врача». Так что E-health будет содержать информацию обо всех сторонах процесса.

  • Для врачей система удобна отсутствием бумажной волокиты, а также тем, что вся информация о пациенте хранится в единой базе: карточка, назначенные процедуры, выписанные рецепты и т. д.
  • Все процессы, сейчас отображаемые на бумаге, переносятся в электронный вид и связываются при помощи облачных технологий. Таким образом, информация будет доступна всем участникам процесса, которые имеют соответствующие компетенции.
  • Также E-health позволяет легко определять, какому медучреждению государство должно заплатить деньги за услуги, которые оно оказало пациентам, и сколько именно.
  • В системе E-health компонуются данные по заболеваниям и разным случаям, благодаря чему можно отслеживать эффективные модели лечения, формировать на их основе новые стандарты медицины и новый подход к терапии разных заболеваний.
  • Также врачи смогут пройти обучение онлайн по вопросам, связанным с диагностикой и лечением определенных патологий.
  • Пациенты при помощи мобильных или компьютерных приложений смогут записываться на прием, а также получать в электронном виде консультации и рецепты – это опять же сэкономит врачам уйму времени.
  • Минздрав уверяет, что в 2018 году система уже будет достаточно эффективной, чтобы и планировать расходы на здравоохранение и предоставлять бонусы врачам – чем больше электронных деклараций, тем выше зарплата. И что работа в целом станет значительно менее нервной и более эффективной, потому что врачи перестанут тратить время на возню с бумагами и начнут уделять больше внимания пациентам.
  • Информация об анализах и диагнозах каждого пациента будет зафиксирована в единой системе, а не в карточках, которые так «любят» теряться.
  • Роль врачей общей практики увеличится – об этом свидетельствует европейский опыт внедрения E-health.

Есть еще один очень важный для врачей момент. Когда информация о заболеваниях накапливается, систематизируется и анализируется, постепенно происходит смещение акцентов в самой задаче системы здравоохранения. От лечения она начинает переходить к профилактике, охране здоровья, предупреждению заболеваний. В немалой степени этому смогут помочь фитнес-трекеры, браслеты, кольца и «умная» одежда. Системы дистанционных консультаций уже существуют, и данные гаджетов могут вывести их на совершенно новый уровень. На очереди – перспективы систем графического и голосового ввода, визуализации данных, совершенствование систем работы с информацией. Все это в сочетании с единой базой данных о пациентах может отлично развить диагностическую и превентивную медицину, повысить ее эффективность многократно, а не на считанные проценты, за которые сейчас идет борьба.

Вот такие перспективы сулит нам будущее. Сейчас же система E-health находится на  стадии тестирования, регистрация в проекте – добровольная, присоединиться к нему может любое медицинское учреждение.

Ульяна Супрун, и.о. министра здравоохранения, уверена: «В течение нескольких лет мы перейдем и на электронные медицинские карты, и на электронные рецепты».

(http://www.segodnya.ua/life/health/minzdrav-zapustil-ehealth-chto-pomenyaetsya-v-bolnicah-1032553.html)

Мировой опыт

Ряд стран начали внедрение таких систем 15 и более лет назад. Это очень мало, чтобы говорить о каком-либо сформировавшемся опыте или эффективности определенной модели. Все эти системы в той или иной степени находятся на стадии становления, обкатки, совершенствования.

Первая страна в мире, полностью перешедшая на систему электронных медкарт, – Эстония. Сейчас данные о 98% населения есть в электронной системе, и такой же процент от всех рецептов выписывают в электронном виде. Работает система электронной скорой помощи и виртуального медицинского осмотра. E-health-медицина тут начала внедряться в 2007–2008 годах, т. е. весь путь занял менее десяти лет. Однако нужно учитывать, что население страны – всего 1,3 миллиона человек.

А вот Хорватия (население 4+ миллиона человек) реализует переход на E-health с 2002 года, на данный момент потратив около 20 миллионов евро, и все еще не считает процесс завершенным. Хотя промежуточные результаты определенно впечатляют.

Сейчас в мире есть три варианта системы электронной медицины:

  1. Централизованная, созданная и подконтрольная министерству здравоохранения. Для всех учреждений действует одна медицинская информационная система (МИС), которую выбирает государство. Система неплохо показывает себя в небольших странах, где общее количество медучреждений невелико, и охватить их относительно просто. Для Украины этот вариант не подходит.
  2. Система внедряется без инициативы сверху. Медучреждения вольны вводить или не вводить E-health, государство никак не вмешивается в этот процесс, каждая больница по своему усмотрению выбирает ПО и способы обмена данными.
  3. Смешанная система, которая работает в большинстве стран и внедряется в Украине. Государство создает классификаторы и реестры, больницы выбирают МИС.

В Европе после внедрения электронной системы здравоохранения административные издержки сократились более чем в два раза. Великобритания сэкономила около миллиарда фунтов за десять лет работы программы E-health. Хорваты заявляют, что благодаря электронной медицине победили коррупцию в здравоохранении.

Западный опыт введения систем E-health демонстрирует, что задача эта – очень непростая и затратная. Даже в такой технически продвинутой и состоятельной стране, как США, это вызвало множество сложностей, и спустя несколько десятков лет еще далеко не все медицинские учреждения перешли на электронные медицинские карты. Впрочем, опять же учитываем количество населения – в США живет более 300 миллионов человек.

Украина планирует пройти путь перехода на E-health за два с небольшим года. Более того, и.о. министра здравоохранения Ульяна Супрун заявляет, что пример Украины сможет еще кое-чему научить западные страны. А ее заместитель Павел Ковтонюк говорит, что конечной целью введения E-health является полное устранение бумажного документооборота из сферы медицины.

Реализация программы в Украине на 2017 год

Технический меморандум о работе над сервисом подписан Минздравом, представителями IT-сферы и общественными организациями.

Что нужно, чтобы E-health в Украине заработала?Спонсоры: Глобальный фонд, посольство Канады в Украине, Агентство США по международному развитию.

Технически система готова, теперь нужно наполнить её данными, которыми она будет оперировать: это информация о врачах, медицинских учреждениях, пациентах. В итоге,  должны сформироваться списки:

  • пациентов, которые пользуются медицинскими услугами;
  • врачей, которые эти услуги предоставляют;
  • медицинских учреждений, где пациенты могут получить услуги в рамках пакетов, гарантированных государством.

Есть и другая информация, которой будет оперировать система, но перечисленная является базовой.

От мысли заполнять реестры искусственно, поднимая, к примеру, базы избирателей, Минздрав отказался. Предпочтение отдали релевантным спискам, которые будут создаваться по мере того, как пациенты обращаются за услугами.

В начале работы системы эти списки заполняли главврачи, затем доступ открыли семейным врачам, терапевтам, педиатрам.

Андрей Заяц, член координационного совета Министерства здравоохранения Украины: «Примерно пять лет потребуется, чтобы реестры стали действительно полными».

(http://itc.ua/news/ekspert-rasskazal-ob-osobennostyah-i-stoimosti-vnedreniya-e-health-v-ukraine/)

Регистрация была открыта в конце июня 2017 года. Сейчас в базе – несколько десятков учреждений и несколько тысяч врачей. Первыми подключились столичные амбулатории, а через систему электронной записи на прием попали уже тысячи пациентов. В Черкассах все центры первой помощи и поликлиники объединились в базе единой медицинской системы, пациенты записываются на прием через Интернет, активно используются электронные карточки.

Государственные медицинские учреждения бесплатно получают лицензию на использование электронного врачебного кабинета, карт пациентов, системы онлайн-записи и возможность передавать информацию в Минздрав.

Каковы сроки внедрения E-health?

Вопрос о полном переходе на электронные карты пока не урегулирован. В переходный период старые бумажные карты будут просто дублироваться в электронном виде. Нормативных документов пока тоже нет, каждое учреждение само решает, вести ли ему электронные карты.

О том, чтобы упразднять регистратуры, речи еще не идет, однако в клиниках, где переход на E-health уже произошел, утверждают, что нагрузка на регистратуру уменьшилась вдвое. К чему это приведет в результате – к возросшему качеству предоставления услуг или к потере рабочих мест – эксперты пока осторожничают с прогнозами. Вполне возможно, что будут работать оба варианта, как, например, в США, где уживаются и электронная форма ведения учета, и бумажная.

Артур Верба, руководитель проекта «Поликлиника без очередей»: «Врачу будет удобно регулировать поток пациентов – без лишних “окон” и недостаточной загрузки».

(http://www.segodnya.ua/life/health/minzdrav-zapustil-ehealth-chto-pomenyaetsya-v-bolnicah-1032553.html)

Готовы ли медучреждения технически?

Система E-health была запущена в Киеве, потому что столица традиционно является флагманом инноваций. Ведь чтобы внести информацию в электронную систему, нужно как минимум иметь компьютер или планшет с выходом в Сеть. А как с этим обстоят дела в сельских медучреждениях? Снабжены ли они компьютерами, есть ли у них Интернет, имеются ли планшеты у врачей, которые работают без привязки к конкретному кабинету? Имеются ли в штате поликлиник и больниц IT-специалисты, системные администраторы? Есть ли там люди, которые установят программное обеспечение и зарегистрируют поликлинику в системе? Сколько тысяч гривен нужно потратить на то, чтобы снабдить недостающей техникой каждого специалиста?

Павел Ковтонюк, замминистра здравоохранения: «Мы много слышим про бедную отечественную медицину, но даже на периферии обязательно есть компьютеры. Может быть, не в больнице, а на почте или в сельсовете. Сельсовету так трудно найти 5 тысяч гривен на компьютер для главного врача? Тогда пусть врач вносит данные из сельсовета, ведь это их обязанность – заботиться об оборудовании для врачей».

(http://farmmafia.com.ua/news/3177-kovtonyuk-mestnye-vlasti-dolzhny-sami-bespokoitsya-ob-oborudovanii-dlya-sistemy-ehealth.html)

Мало иметь компьютер, нужно установить МИС – медицинскую информационную систему, которая объединит информацию обо всех административно-технически-медицинских процессах в медучреждении. Это очень удобно, потому что в одной базе находится информация обо всех аспектах работы учреждения – от взаимоотношений врача с пациентами до складского учета. В Украине работает более десятка систем МИС.

Юрий Бугай, менеджер проектного офиса Е-health: «Мы нарочно не делали единой системы, потому что конкуренция между разработчиками – залог улучшения сервиса и снижения стоимости услуг в будущем».

(http://24tv.ua/ru/jelektronnaja_medicina_kak_jeto_budet_rabotat_i_kogda_n804702)

Сейчас в стране почти 100% частных клиник работают с МИС, но государственные только начали подтягиваться, и пока охвачены только некоторые больницы в столице и областных центрах. А что с этим делать государственным медучреждениям, не оснащенным компьютерами? И где им брать $400 на покупку ПО?

Чтобы система действовала в масштабах страны, каждая лаборатория, диагностический центр, врач должны иметь планшеты или компьютеры с системой сбора-передачи данных, и уметь ими пользоваться. И тут есть проблема.

Как Минздрав решает вопросы технического обеспечения медучреждений?

и ПО. Декларация о наличии компьютеров, планшетов, выхода в Интернет и технически продвинутых медиков – это, конечно, прекрасно. Наверняка и сами врачи, и пациенты в теории согласны, что подобное техническое оснащение «должно входить в стандартный набор коммуникаций наряду с освещением и теплоснабжением». Но что делать, если в местном бюджете не хватает средств не то что на планшеты, а на бинты и покраску стен?

Ульяна Супрун, и.о. министра здравоохранения, советует: «Поищите деньги в городских бюджетах, добейтесь решения местного совета на закупку техники».

http://www.segodnya.ua/life/health/minzdrav-zapustil-ehealth-chto-pomenyaetsya-v-bolnicah-1032553.html)

А что делать, если денег в бюджете не найдется? А как внедрить E-health в медучреждении, где большинство работников первичного звена – люди в возрасте, являющиеся очень неуверенными пользователями ПК или вообще не имеющие такого опыта?

Минздрав оперирует доводами «в целом»: такие-то суммы выделяются из бюджета, а распределение средств наверняка непрозрачное; больницы должны иметь возможность изыскать недостающее, а если у них не получается – это вопрос эффективности работы самой больницы.

Минздрав обтекаемо заявляет: «В 2018 году мы заложим некоторые дополнительные средства на инвестиции в бюджет. Регионы и отдельные медучреждения смогут подать заявку на закупку нужной техники».

Андрей Заяц: «Если больница не эффективна, то она должна быть упразднена или оптимизирована. Если же больница находится в таком месте, где мало населения, она не может быть эффективной».

(http://dengi.ua/business/298684-Vse-chto-vy-hoteli-by-znat-ob-elektronnoj-medicine-mnenie-eksperta)

Юрий Бугай: «Нужна только воля региональных медучреждений. Чтобы они поняли необходимость системы и начали активно ее наполнять».

(https://24tv.ua/ru/jelektronnaja_medicina_kak_jeto_budet_rabotat_i_kogda_n804702/amp)

Сейчас звучит тезис о том, что врачи из «неэффективных» учреждений должны переходить в эффективные, потому что в целом по стране медиков не хватает. Возможно, внедрение E-health подстегнет этот процесс, оставив население «неэффективных» населенных пунктов вообще без врачебной помощи.

Как решать вопрос технического обучения медиков, тоже не вполне понятно. Сейчас напрашивается вариант о посредниках, которые будут переводить накопленные данные в электронный вид. Но это, опять же, встает вопрос расходов, которые, судя по всему, так или иначе лягут на пациентов, хотя сам доступ к E-health для граждан бесплатный.

Ольга Богомолец, председатель комитета Верховной Рады по вопросам здравоохранения: «Бессмысленно внедрять эту систему как часть реформ, не разработав алгоритмов, по которым будет рассчитываться стоимость лечения».

(https://ru.hromadske.ua/posts/personalnyj_vrach_reforma_zdravooxraneniya)

Зарубежный подход к обучению медиков

Примеров привести можно много, вот лишь некоторые из них:

  • В Нидерландах обучение медиков проводят на базе центра сбора-обработки медицинских данных.
  • В Великобритании интерфейсы ПО специально разработаны так, чтобы снизить вероятность ошибок и ускорить процесс ввода информации.
  • В Канаде в рамках программы InfoWay не только проводили обучение, но и выделяли субсидии медучреждениям на покупку оборудования.

Но этот опыт Украина пока перенимать не спешит, и здесь явно будут большие проблемы.

И все же Минздрав планирует, что к 2020 году E-health станет базой медкарт всех жителей страны и системой полноценного взаимодействия между врачами, пациентами и государством.

]]>
Феномен «професійного вигорання» у лікарів http://ozdorovie.com.ua/fenomen-profesiynogo-vigorannya-u-likariv/ Wed, 07 Jun 2017 15:46:37 +0000 http://ozdorovie.com.ua/?p=12308

І. С. Майдан,
ДУ «Інститут педіатрії,
акушерства і гінекології НАМН України»

Резюме. У статті наведено огляд сучасних даних щодо феномену «професійного вигорання». Висвітлено фактори формування, прояви та профілактичні заходи, що запобігають цьому феномену.

Ключові слова: «професійне вигорання», фактори формування, прояви, профілактичні заходи.

«Світячи іншим згораю сам».

]]>

І. С. Майдан,
ДУ «Інститут педіатрії,
акушерства і гінекології НАМН України»

Резюме. У статті наведено огляд сучасних даних щодо феномену «професійного вигорання». Висвітлено фактори формування, прояви та профілактичні заходи, що запобігають цьому феномену.

Ключові слова: «професійне вигорання», фактори формування, прояви, профілактичні заходи.

«Світячи іншим згораю сам». Цей відомий вислів приписують голландському лікарю  ХVII ст. Ніколасу ван Тюльпу, який запропонував зробити його девізом лікарів, а символом – палаючу свічку.

Професія лікаря вимагає від професіонала не лише майстерності, а й великої емоційної самовідданості, що призводить до емоційного вигорання.

Вважається, що термін «професійне вигорання» у науковий обіг увів американський психіатр Х. Дж. Фрейденбергер [1] для позначення психічного стану здорових людей, які постійно перебувають в емоційно перенавантаженій атмосфері у зв’язку з тим, що їхня професійна діяльність вимагає інтенсивного спілкування з людьми. Цей стан він назвав «burnout» (вигорання).

Подальші дослідження цього феномену стосувалися професійної діяльності медичного персоналу та працівників соціальної сфери. Цю проблематику досліджували зарубіжні та вітчизняні психологи, а саме: М. Буриш, Г. Діон,               К. Маслач, С. Джексон, Г. Сельє, В. Бойко, Н. Водоп’янова, Г. Ложкін, Н. Левицька, Л. Карамушка, Т. Зайчикова, В. Орел, Т. Форманюк, С. Максименко [2–8].

За визначенням Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), «синдром вигорання» – це фізичне, емоційне чи мотиваційне виснаження, що характеризується порушенням продуктивності в роботі, утомою, безсонням, підвищеною схильністю до соматичних захворювань, зловживанням алкоголем та іншими психоактивними речовинами,  суїцидальною поведінкою.

У Міжнародній класифікації хвороб та поведінкових розладів 10-го перегляду (МКХ-10) «синдром вигорання» віднесено до діагностичного таксону
Z 73 – Проблеми, пов’язані з труднощами в управлінні своїм життям, під шифром Z 73.0 – «вигорання» (burnout).

Наукове обґрунтування досліджень емоційного вигорання пов’язують з ім’ям американського психолога Х. Маслач. Модель професійного вигорання розглядається з позиції трьох складових:

  • емоційне виснаження;
  • деперсоналізація;
  • редукція особистісних досягнень

Емоційне виснаження проявляється психічною втомою, емоційним спустошенням, симптомами депресії. Спочатку спостерігається емоційне перенасичення, що супроводжується емоційними зривами, агресивними реакціями, спалахами гніву. Потім розвивається емоційне виснаження, втрачається інтерес  до навколишньої реальності.

Деперсоналізація – знецінення (дегуманізація) міжособистісних стосунків, негативізм, цинічне ставлення до почуттів та переживань інших людей. Починають проявлятися негативні установки, зростає знеособленість та формальність контактів, виникають спалахи роздратування та конфліктні ситуації. Для всіх характеристик деперсоналізації важлива втрата емоційного компонента психічних процесів (втрата почуттів до близьких людей, зниження емпатії – чуйності, співпереживання).

Редукція особистісних досягнень характеризується зниженням професійної ефективності працівника, що може  проявлятися в негативізмі щодо службових можливостей, в обмеженні обов’язків до соціального оточення, у зниженні відчуття значущості діяльності, що виконується. Яскраво виражене почуття власної неспроможності і некомпетентності.

Наявність цих складових спричинює професійну деформацію особистості, зниження якості життя і втрату сенсу існування.

У зв’язку з цим синдром емоційного вигорання розглядається деякими авторами як «професійне вигорання», що зумовлює вивчення цього феномену в аспекті професійної діяльності. Вважається, що такий синдром найбільш характерний для представників соціальних або комунікативних професій системи «людина-людина»: соціальні та медичні працівники, вчителі, менеджери, психологи, психотерапевти, психіатри, представники сервісних професій [9].

В. В. Бойко розглядає розвиток професійного вигорання за фазами напруження, резистенції та виснаження, що співзвучні з фазами загального адаптаційного синдрому (стресу). Під професійним вигоранням розуміють вироблений особистістю механізм психологічних захистів у вигляді  повного або часткового виключення емоцій (зниження їх енергетичної насиченості) у відповідь на певні психотравматичні впливи [10].

Фактори, що провокують професійне вигорання (за Бойко В. В.) [10]:

1) зовнішні фактори – хронічно напружена емоційна діяльність, дестабілізуюча організація діяльності, підвищена відповідальність за виконання професійних функцій, неблагополучна психологічна атмосфера професійної діяльності, психологічно складний контингент, з яким працює професіонал;

2) внутрішні фактори – схильність до емоційної ригідності, інтенсивна інтериорізація (сприйняття та переживання) обставин професійної діяльності, слабка мотивація емоційної віддачі в професійній діяльності, моральні дефекти та дезорганізація особистості.

У розвитку професійного вигорання важлива роль належить особистісним, ситуативним та професійним факторам.

Фактори ризику формування професійного вигорання (за Кузьміною Ю.М.) [11]:

Особистісні фактори Переживання несправедливості

Хронічне переживання самотності

Переживання соціальної незахищеності

Переживання соціально-економічної нестабільності

Переживання соціальної та міжособистісної ізоляції

Неконструктивні моделі стрес-подолання поведінки

Висока мотивація влади, висока афіліація

Трудоголізм, поведінка типу «А» (з високим ризиком розвитку серцево-судинних розладів)

Слабка «Я-концепція», низька самооцінка

Низька емпатія (співпереживання) та соціальний інтелект

Низька професійна мотивація, мотивація уникнення невдач

Емоційна нестійкість, нереалістичні очікування

Ситуативні вимоги

Соціальне порівняння та оцінки оточуючих

Несправедливість, нерівність стосунків

Негативні або «холодні» взаємовідносини з колегами та підлеглими

«Важкі» пацієнти, учні, партнери

Відсутність згуртованості у колективі, низький рівень організаційної культури

Конфлікти в організації та міжособистісні конфлікти

Рольові конфлікти, рольова невизначеність

Дефіцит адміністративної, дружньої, соціальної, професійної та інших видів підтримки

Перенавантаження

Недовантаження

Професійні вимоги

Когнітивно важкі комунікації

Емоційно насичене ділове спілкування

Необхідність постійного саморозвитку та підвищення професійної компетенції

Адаптація до нових людей, професійних ситуацій, що змінюються

Пошук нових рішень

Високий рівень відповідальності за справу та за «інших»

Самоконтроль та вольові рішення

Нецікава робота

Бюрократизм і «паперова» робота

Відсутність готових рішень, необхідність творчого пошуку

Прояви професійного вигорання (за П. І. Сидоровим, А. Г. Соловйовим та І. А. Новіковим, 2007 р.):

1) Психофізіологічні:

  • відчуття постійної втоми, що не зникає навіть уранці після сну (симптом хронічної втоми);
  • відчуття емоційного та фізичного виснаження;
  • частий головний біль, що виникає без причини;
  • постійні розлади діяльності шлунково-кишкового тракту;
  • зниження сприйнятливості та реактивності щодо зміни зовнішнього середовища (відсутність реакції зацікавлення на факт новизни та реакції страху на небезпечну ситуацію);
  • загальна астенізація (слабкість, зниження активності й енергійності, погіршення біохімічних показників крові та гормональних показників);
  • різка втрата або різке збільшення ваги;
  • повне або часткове безсоння (швидке засинання і відсутність сну рано вранці, починаючи з четвертої години ранку чи, навпаки, неможливість заснути до другої-третьої години ночі і тяжке пробудження вранці);
  • постійний загальмований, сонливий стан та бажання спати протягом дня;
  • задишка або порушення дихання при фізичному чи емоційному навантаженні;
  • помітне зниження зовнішньої або внутрішньої сенсорної чутливості (погіршення зору, слуху, нюху та дотику, втрата внутрішніх, тілесних відчуттів);

2) соціально-психологічні:

  • байдужість, нудьга, пасивність та депресія (знижений емоційний тонус, відчуття пригніченості);
  • підвищена дратівливість у відповідь на незначні дрібні події;
  • часті нервові зриви (спалахи немотивованого гніву чи відмова від спілкування, занурення в себе);
  • постійне переживання негативних емоцій, для яких у зовнішній ситуації причини відсутні (почуття провини, сорому, підозрілості, образи, скутості);
  • відчуття неспокою та підвищеної тривожності («щось не так, як треба»);
  • гіпервідповідальність і постійний страх («не вийде» та «не справлюсь»);
  • загальна негативна установка щодо життєвих та професійних перспектив (за типом «як не старайся, все одно не вийде»).

3) поведінкові:

  • відчуття, що робота стає дедал складнішою, а її виконання – важчим;
  • працівник суттєво міняє свій режим дня (рано приходить на роботу та пізно йде з роботи);
  • незалежно від об’єктивної потреби працівник постійно бере роботу додому, але вдома її не виконує;
  • керівник відмовляється від прийняття рішень, формулюючи різні причини для себе і оточуючих;
  • відчуття даремності, зневіра, зниження ентузіазму у ставленні до роботи, байдужість до її результатів;
  • невиконання важливих, пріоритетних завдань та зосередження на дрібних деталях;
  • витрачання більшої частини робочого часу на виконання автоматичних та елементарних дій, що не усвідомлюється або мало усвідомлюється;
  • дистанціювання від співробітників, пацієнтів, підвищення неадекватної критичності;
  • зловживання алкоголем.

Обговорюючи професійний аспект факторів синдрому емоційного вигорання лікарів, треба зауважити, що лікар перебуває в одній ситуації з пацієнтом – у кризовій. Через це можна припустити, що лікар опосередковано піддається вторинному психологічному травмуванню. Емоційне вигорання – це процес, у якому лікар сам бере активну участь і в разі виявлення ознак професійного вигорання на початку процесу у нього  з’являється можливість внести  зміни у свої стосунки та своє життя.

Профілактичні заходи, що упереджують професійне емоційне вигорання,  передбачають особистісно-орієнтовані підходи, спрямовані на покращення здатності особистості протидіяти стресу через зміну своєї поведінки, стосунків. Зокрема, це постійна внутрішня робота над собою, переосмислення поведінки, рефлексія емоційних станів, активний відпочинок, опанування методів саморегуляції. Також важливі заходи, спрямовані  на зміну робочого оточення: просвітницька робота щодо сутності  та наслідків професійної деформації, створення сприятливого психологічного клімату в колективі, проведення групових тренінгів, реалізація антистресових програм, участь у супервізійних та балінтовських групах [12].

Концепція поведінкових профілактичних заходів фокусується на первинній профілактиці. Нею передбачено такі заходи:

  • засвоєння навичок боротьби зі стресом;
  • навчання технікам релаксації (прогресивна м’язова релаксація, аутогенне тренування, самонавіювання, медитація);
  • вміння розділити з пацієнтом відповідальність за результат, вміння сказати «ні».

Таким чином, можна говорити про те, що проведення комплексу заходів, спрямованих на профілактику, а за необхідності – й на боротьбу з проявами синдрому професійного вигорання, може бути корисним не лише для підвищення ефективності професійної діяльності медичних працівників, а й для гармонізації їхньої особистості та, як наслідок, забезпечення сприятливої атмосфери у лікарнях та інших медичних закладах.

ЛИТЕРАТУРА /REFERENCES

  1. Freudenberger, H. J. (1974). Staff burn-out. of Social Sciences. Vol. 30, no. 1, pp. 159–165.
  2. Бойко В. В. Энергия эмоций в общении: взгляд на себя и на других / В. В. Бойко. – Москва : Наука, 1996. – 154 с.
  3. Boyko, V. V. (1996). The energy of emotions in communication: a view of oneself and others. Moscow, 154 p.
  4. Водопьянова Н. Е. Синдром выгорания: диагностика и профилактика / Н. Е.Водопьянова. – Санкт-Петербург : Питер, 2008. – 336 с.
  5. Vodopyanova, N. E. (2008). Burnout Syndrome: Diagnosis and Prevention. Petersburg, 336 p.
  6. Знакова Т. А. Професійне «вигорання» керівників / Т. А. Занкова, А. С. Огнев // Управління персоналом. – 2003. – № 11. – С. 64–75.
  7. Znakova, T. A., Ohnev, A. (2003). Professional «burnout» leaders. Personnel Management, 11, pp. 64–75.
  8. Малец Л. Внимание: выгорание / Л. Малец // Персонал. – 2000. – № 5. – С. 99–102.
  9. Malets, L. (2000). Attention: burnout.  Personnel, 5, pp. 99–102.
  10. Маслач К. Професійне вигоряння: як люди справляються [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.top-personal.ru.
  11. Maslach, Professional burnout: how people cope. Access: http://www.top-personal.ru.
  12. Орел В. Е. Феномен «выгорания» в зарубежной психологии. Эмпирические исследования / В. Е.Орел // Психологический журнал. – 2001. – № 1. – С. 16–22.
  13. Orel, V. E. (2001). The phenomenon of «burnout» in foreign psychology. Empirical research. Psychological journal, 1, pp. 16–22.
  14. Трунов Д. Г. «Синдром згоряння»: позитивний підхід до проблеми / Д. Г. Трунов // Журнал практичного психолога. – 1998. – № 5. – С. 29–37.
  15. Trunov, D. G. (1998). «Combustion syndrome»: a positive approach to problem. Of practical psychologist magazine, 5, pp. 29–37.
  16. Додонов Б. И. Эмоции как ценность. Москва, 2008.
  17. Dodonov, I. (2008). Emotion as a value. Moscow.
  18. Бойко В. В. Энергия эмоций в обращении : взгляд на себя и других / В. В. Бойко. – Москва : Филин, 1996. – 470 с.
  19. Boyko, V. V. (1996). The energy of emotions in circulation: a look at yourself and others. Moscow, 470 p.
  20. Кузьмина Ю. М. Эмоциональное выгорание в профессиональной
    деятельности специалистов социальной работы : проявление и профилактика : монография / Ю. М. Кузьмина ; Казан. гос. технологич. ун-т. – Казань : КГТУ, 2007. – 154 с.
  21. Kuzmina, Yu. M. (2007). Emotional burnout in a professionalActivity of specialists in social work: manifestation and prevention: monograph. Kazan, 154
  22. Юрьева Л. Н. Профессиональное выгорание у медицинских работников: формирование, профилактика, коррекция. –Москва : Сфера, 2004. –272 с.
  23. Yurieva, L. N. (2004). Professional burnout of medical workers: formation, prevention, correction. Moscow, 272 p.

 

I. S. Maidan,

State Institution «Institute of Pediatrics,

Obstetrics and Gynecology of the National

Academy of Medical Sciences of Ukraine»

The phenomenon of «professional burnout» in doctors

The article gives an overview of current data on the phenomenon of «professional burnout». Factors of formation, manifestations and preventive measures that prevent this phenomenon are highlighted.

Key words: «professional burnout», factors of formation, manifestations, preventive measures.

]]>