Гіперплазія ендометрію. Огляд сучасних даних

Є. М. Полякова,
лікар акушер-гінеколог ЗОЗ «Пологовий будинок № 3», м. Запоріжжя

Список скорочень:

ГЕ – гіперплазія ендометрію
ЕІН – ендометріальна епітеліальна неоплазія
КЕ – карцинома ендометрію

Подано огляд останніх даних щодо гіперплазії ендометрію (ГЕ). Досліджено епідеміологію та патогенез розвитку гіперпластичних процесів ендометрію. Описано основні положення міжнародних настанов щодо лікування і спостереження пацієнтів з гіперплазією ендометрію.

Ключові слова: гіперплазія ендометрію, ендометріальна інтраепітеліальна неоплазія, діагностика, лікування.

Гіперплазія ендометрію – поширене гінекологічне захворювання, часто попередник карциноми ендометрію, злоякісного новоутворення жіночої статевої системи, що поширене в розвинутих країнах [1; 2]. Треба зазначити, що частота утворення ГЕ постійно збільшується [3; 4]. Приблизно 80 % випадків карциноми ендометрію (I типу) розвивається з ГЕ, і кожен п’ятий випадок гіперплазії прогресуватиме в карциному, якщо її не лікувати [5].

ГЕ – передракова, нефізіологічна, неінвазійна проліферація ендометрію, що призводить до збільшення обсягу ендометріальної тканини зі змінами залозистої архітектури (форма й розмір) і співвідношенням ендометрію до строми більше ніж 1:1 [6].

Це захворювання має спектр морфологічних порушень у діапазоні від ледь виражених змін, що спостерігаються у пізній проліферативній фазі менструального циклу, до неправильних, гетерохроматичних уражень, схожих з карциноми ендометрію.

Епідеміологія

У розвинутих країнах кожного року діагностують майже 200 тис. нових випадків ГЕ [7]. Точні цифри отримати складно через різні чинники, зокрема через зміну діагностичних критеріїв, упередженість досліджень щодо оцінювання тільки жінок із симптомами (наприклад, з аномальними матковими кровотечами), тенденції постменопаузальної гормонотерапії.

Класифікація

Дотепер відсутня єдина уніфікована клініко-морфологічна класифікація ГЕ.

Діагноз доброякісної або передракової гіперплазії зазвичай ставлять у разі гістологічного дослідження [8]. Поширена класифікація ВООЗ 1994 р. була заснована як на складності залозистої архітектури, так і на наявності ядерної атипії. Вона складалася з чотирьох категорій:

  • проста гіперплазія;
  • комплексна гіперплазія;
  • проста гіперплазія з атипією;
  • комплексна гіперплазія з атипією.

«Ендометріальна інтраепітеліальна неоплазія» – альтернативна класифікація, яка була запропонована для подолання проблем, що виникають у системі ВООЗ, як-от низька відтворюваність і відсутність патогенетичної та молекулярної бази [9]. Ця класифікація поділяє гіперпластичні процеси ендометрію на доброякісну гіперплазію та на ендометріальну епітеліальну неоплазію (ЕІН) за допомогою комбінації морфологічних параметрів, що оцінюються об’єктивно або суб’єктивно.

Об’єктивні критерії ЕІН базуються на комп’ютеризованому морфометричному аналізі співвідношення залоз і строми, периметру залоз і діаметру ядер, обчислюючи прогностичний бал (D-score). Суб’єктивні критерії також включають співвідношення залоз до строми, цитологічні відмінності із сусіднім ендометрієм, розміри ураження, виключення метаплазії та раку [10]. По суті, ці критерії об’єднують те, що показує D-score. Однак їх може швидко виявити й патолог, використовуючи звичайну світлову мікроскопію [11]. Багатьма дослідниками класифікація ЕІН була визнана відтворюваною та рекомендованою для використання в стандартній практиці [12; 13].

Таблиця 1. Діагностичні критерії ЕІН у разі фарбування гематоксиліном й еозином

Критерії Коментарі
Архітектура Площа залоз перевищує площу строми (об’ємний відсоток строми < 55 %)
Цитологія Цитологічні відмінності залоз і нормального ендометрію (ендометріального фону)
Діаметр Максимальна лінійна довжина ураження перевищує 1 мм
Винятки Неускладнені стани: базальні, секреторні поліпи
Винятки У разі цитологічної картини заплутаних, звивистих залоз, солідних або кріброзних утворень – діагноз «карцинома»

Важливо пам’ятати, що для встановлення діагнозу ЕІН мають бути наявні всі критерії.

Структурна одиниця ЕІН – моноклональна проліферація архітектурно і цитологічно змінених ендометріальних залоз, що здійснюють подальшу трансформацію у карциному ендометрію [14]

Дані клінічних досліджень показують, що у 40 % жінок з діагнозом ЕІН протягом 12 місяців буде діагностовано карциному. В інших ризик розвитку раку ендометрію у 45 разів вищий [14].

У 2014 р. ВООЗ опублікувала нове, четверте видання «Класифікації пухлин жіночої репродуктивної системи» [15]. У новій редакції ВООЗ визнає терміни «гіперплазія ендометрію з атипією» та «ЕІН» взаємозамінними. Нова класифікація ВООЗ включає:

  • гіперплазію без атипії;
  • атипову гіперплазію/ЕІН (обидва терміни є взаємозамінними);
  • карциному ендометрію.

Згідно з визначенням ВООЗ гіперплазія без атипії – це надлишкова проліферація залоз неправильної форми й розміру в поєднанні зі збільшенням коефіцієнта залози/строма без ознак цитологічної атипії. Вона розвивається в результаті тривалого впливу вільного естрогену і найчастіше виявляється симптомами аномальних нециклічних маткових кровотеч. У разі ГЕ без атипії виявляються низькі рівні соматичних мутацій у залозах. Жінки, які схильні до впливу вільного естрогену, мають у 3–4 рази вищий ризик розвитку карциноми ендометрію. Згодом, після десятирічного впливу, загроза малігнізації збільшується у 10 разів. У жінок з ГЕ без атипії прогресування у карциному ендометрію (КЕ) становить 1–3 %.

Атипова гіперплазія є цитологічною атипією в поєднанні з гіперплазією. Гістологічно вона виявляється цитологічно зміненими скупченими тубулярними або розгалуженими залозами. Площа залоз перевищує площу строми. Різниця між ГЕ без атипії та атиповою гіперплазією полягає в наявності ядерної атипії, яка виявляється збільшенням, поліморфізмом, втратою полярності ядер і наявністю ядерець. Ядерна атипія завжди супроводжується метапластичними процесами, які не впливають на клінічні результати, але ускладнюють встановлення діагнозу ядерної атипії. Відповідно діагноз ядерної атипії повинен встановлюватися після порівняння неметапластичного епітелію з нормальними залозами (якщо вони присутні) або з ділянками гіперплазії без метапластичних змін.

Клінічно атипова гіперплазія виявляється постменопаузальною кровотечею або аномальною матковою кровотечею. Атипову гіперплазію діагностують одночасно з карциномою у 25–40 % випадків.

Тривала естрогенна стимуляція призводить до прогресування ГЕ без атипії в атипову гіперплазію. При цьому спостерігаються схожі генетичні зміни, що й за карциноми: мікросателітна нестабільність, інактивація PAX2 і PTEN, KRAS і CTNNB1 (b-catenin) мутації [16].

Американський коледж акушерів і гінекологів (ACOG) у 2015 р. опублікував огляд, в якому детально висвітлена ЕІН [17]. У ньому описана нова класифікація ВООЗ-2014 і надані рекомендації щодо терапії. ACOG виступає за використання терміна «ЕІН», а не «атипової гіперплазії», що дає змогу визнати, що ці ураження є чітко неопластичними і мають потужний злоякісний потенціал.

Британський Королівський коледж акушерів і гінекологів (RCOG) у 2016 р. опублікував своє керівництво щодо гіперпластичних процесів ендометрію [18]. RCOG наполягає на використанні терміна «атипова гіперплазія» як передракового ураження, хоча й визнає, що ці терміни є взаємозамінними з «ЕІН».

Фактори ризику

Фактори ризику ГЕ схожі з факторами ризику карциноми ендометрію (див. табл. 2) [19] .

Таблиця. Основні фактори ризику [19]

Фактори ризику Фактори, що індукують розвиток ГЕ
Менструальна та дітородна функції Постменопауза, жінки, що не народжували, пізня менопауза, раннє менархе, хронічна ановуляція
Хронічні захворювання Ожиріння, надлишкова маса тіла, високий ІМТ, цукровий діабет, безпліддя, артеріальна гіпертензія, СПКЯ, андроген-секретуючі пухлини, спадковий неполіпозний рак товстої кишки (синдром Лінча)
Гормональна терапія Тривала терапія екзогенним естрогеном, тамоксифеном, замісна терапія естрогенами
Генетичні чинники SNPs (CYP2D6, CYP17, COMT, APOE, HFE), PTEN, K-ras, β-catenin, PIK3CA мутації, делеція короткого плеча 8-ї хромосоми
Запальні маркери TNF-α, PCNA, EGF, Fas, TNF-R1, IGF-1, NF-κB, IL-22

Патогенез

Більшість вчених основну роль у патогенезі ГЕ віддають абсолютній або відносній гіперестрогенії [20].

Ендометрій (внутрішній залозистий шар матки) – динамічна тканина, яка проходить через зміни (проліферацію, секрецію і менструацію) під час менструального циклу в жінок репродуктивного віку. Цей цикл відбувається завдяки складній взаємодії між двома жіночими статевими гормонами: естрогеном і прогестероном. Естроген сприяє проліферації епітеліальних клітин, що призводить до потовщення ендометрію, у той час як прогестерон – диференціюванню епітеліальних клітин і секреторній фазі менструального циклу. Тонка рівновага між проліферацією ендометрію та апоптозом підтримується складним механізмом, який залежить від гормонального балансу, молекулярних процесів, середи, віку тощо. Відповідно він схильний до різних порушень, що призводить до аномальної проліферації ендометрію [19]. Більшість випадків ГЕ виникають внаслідок тривалої дії абсолютно або відносно підвищеного рівня естрогенів, який не відповідає рівню прогестерону [6].

До впровадження поняття «ЕІН» існувала загальноприйнята теорія про те, що вільний естроген спричиняє підвищену проліферацію ендометрію, за якої збільшуються явища атипії і надалі відбувається трансформація в карциному ендометрію.

Механізм розвитку ЕІН передбачає, що спочатку відбуваються генетичні зміни в ендометрії. Ці приховані генетично трансформовані клітини можуть бути в ендометрії протягом багатьох років. Через збільшення кількості генетичних уражень ці клітини починають проявляти себе фенотипічно, демонструючи архітектурні й цитологічні зміни, характерні для ЕІН. На противагу ЕІН, неускладнена ГЕ – це дифузне та поліклональне пошкодження, що відбувається через стимуляцію вільним естрогеном. Важливо, що ці ураження цитологічно мають відмінності між скупченими й нескупченими залозами. Їх виникнення в будь-який момент залежить лише від гормонального середовища.

Концепція ЕІН визнає важливість стимуляції вільним естрогеном, проте вона відокремлює розвиток мутованої клітини на тлі естрогенної стимуляції [11]. Ідея поділу цих двох груп не лише дає змогу застосовувати диференційований підхід, а й робить модель більш зрозумілою і схожою до описаних у багатьох інших типах тканин [21].

Існують й інші погляди на патогенез розвитку гіперпластичних процесів ендометрію. Ще у 1972 р. Я. В. Бохман розробив теорію існування двох патогенетично різних варіантів розвитку ГЕ та карциноми ендометрію. Перший варіант – гормонозалежний, другий – автономний. Гормонозалежний варіант розвивається у 60–70 % жінок і характеризується відносною або абсолютною хронічною гіперестрогенією, ендокринними й метаболічними порушеннями (жирового й вуглеводного обміну). Клінічно гормонозалежний варіант перебігу ГЕ виявляється аномальними матковими кровотечами, пізньою менопаузою, часто поєднанням ГЕ з міомою матки, аденоміозом, пухлинами яєчників, метаболічними порушеннями у вигляді ожиріння, цукрового діабету й гіперліпідемії.

Автономний варіант виявляється у 30–40 % жінок. При ньому характерна атрофія ендометрію, на тлі якої діагностується ГЕ, атипова ГЕ чи карцинома ендометрію, часто без клінічних проявів. Атрофія ендометрію часто поєднується з фіброзом строми яєчників. Ендокринні й метаболічні порушення слабко виражені або зовсім відсутні.

Найпоширенішими генетичними змінами у разі ЕІН і карциноми ендометрію є мікросателітна нестабільність (MSI), мутації: PTEN, K-ras [22], β-catenin і PIK3CA. PTEN бере участь у патогенезі уражень ендометрію і може передувати розвитку MSI. Імуногістохімічне дослідження показало важливу роль генів репарації помилково спарених нуклеотидів (hMLH1 і hMSH2) у розвитку MSI у разі карциноми ендометрію та ЕІН.

Дисрегуляція CTNNB1/β-catenin часто виявляється у разі ЕІН і карциноми ендометрію [23]. Мутантні алелі поліморфізмів rs1800716 CYP2D6 пов’язані зі збільшенням вірогідності товщини ендометрію (≥ 5 мм) у жінок у постменопаузі, які приймають тамоксифен [24]. Поліморфізм CYP17 має кореляцію з ЕІН і карциномою ендометрію. Значне збільшення A1/A1 і зниження частоти A1/A2 генотипів було визначено у пацієнток з ЕІН. Нещодавнє дослідження показало роль функціональних однонуклеотидних поліморфізмів (SNP) у генах катехол-O-метилтрансферази, аполіпопротеїну E та гемохроматози в разі ГЕ [19; 25].

Діагностика

У більшості жінок з діагнозом ГЕ є аномальні маткові кровотечі, у тому числі менорагія, міжменструальні кровотечі або кровотечі в постменопаузі. Проте мало в кого з пацієнток з аномальними матковими кровотечами згодом діагностують ГЕ. Частота ГЕ в жінок з аномальною матковою кровотечею оцінюється приблизно у 15 % [26]. Однак варто зазначити, що в деяких жінок ГЕ може бути безсимптомною.

У жінок з аномальними матковими кровотечами часто запідозрюють ГЕ. Та підтвердження діагнозу вимагає гістологічного аналізу зразків тканин ендометрію. Біопсія ендометрію також має велике значення для моніторингу регресії, персистенції або прогресування захворювання [18]. Трансвагінальна сонографія може бути проведена для оцінювання етіології аномальної маткової кровотечі або для оцінювання товщини ендометрію в жінок у постменопаузі. Наразі встановлено ультразвукові критерії раку ендометрію, але не ГЕ. Товщина ендометрію не є надійним тестом на неоплазію ендометрію в менопаузі [27].

Гістероскопія з додатковим оцінюванням ендометрію може бути необхідною, якщо аномальні кровотечі повторюються або якщо під час проведення трансвагінальної сонографії є підозри на внутрішньоматкові структурні порушення, як-от поліпи ендометрію. Невелике когортне дослідження показало, що до 10 % патології ендометрію можна упустити у разі біопсії ендометрію. Однак у жінок, які бажають зберегти фертильність, повторний кюретаж потрібно звести до мінімуму для зменшення частоти виникнення синдрому Ашермана [18].

Гістероскопія може бути застосована й для полегшення або доповнення біопсії ендометрію, особливо тоді, коли біопсія неможлива або недіагностична. Прицільну біопсію можна взяти за допомогою офісної гістероскопії.

Основні положення рекомендацій Королівського коледжу акушерів і гінекологів щодо лікування й спостереження пацієнток із ГЕ [18][1]

  • Слід повідомляти жінок, що ризик прогресування ГЕ без атипії в рак становить менш як 5 % протягом 20 років і більшість випадків ГЕ без атипії спонтанно регресують під час спостереження (В).
  • Фактори ризику, як-от ожиріння та застосування замісної гормональної терапії (ЗГТ), мають бути ідентифіковані та змінені, якщо це можливо (✓).
  • Можна розглядати вичікувальну тактику при ГЕ без атипії з подальшими біопсіями ендометрію для підтвердження регресії захворювання, особливо коли є чинники ризику, які можна змінити. Однак жінку треба поінформувати, що під час лікування прогестагенами відзначається вищий рівень регресії захворювання, порівнюючи з вичікувальною тактикою (С).
  • Лікування прогестагенами показано жінкам, в яких захворювання не регресує після вичікувальної тактики, і жінкам із симптоматичними аномальними матковими кровотечами (✓).

Перша лінія терапії ГЕ без атипії:

  • Прогестагени, як безперервна пероральна форма, так і місцева внутрішньоматкова система (внутрішньоматкова система з левоноргестрелом, LNG-IUS), ефективні для досягнення регресії у пацієнток з ГЕ без атипії (А).
  • LNG-IUS має застосовуватися як перша лінія терапії, оскільки порівняно з пероральними прогестагенами вона має вищу швидкість регресії хвороби з більш сприятливим профілем кровотечі. І це пов’язано з меншою кількістю побічних ефектів (А).
  • Жінкам, які відмовляються від LNG-IUS, рекомендують безперервне використання прогестагенів (медроксипрогестерон 10–20 мг на день або норетистерон 10–15 мг на день) (B).
  • Не слід застосовувати циклічні схеми прогестагенів, оскільки вони менш ефективні для регресії ГЕ без атипії, порівнюючи з безперервним використанням або LNG-IUS (А).

Тривалість лікування та спостереження:

  • Лікування пероральними прогестагенами або LNG-IUS має тривати як мінімум протягом шести місяців, щоб викликати гістологічну регресію ГЕ без атипії (В).
  • Якщо немає виражених побічних ефектів і жінка не має наміру вагітніти, слід заохочувати пацієнток до збереження LNG-IUS до 5 років, оскільки це знижує ризик рецидиву, особливо якщо це полегшує симптоми аномальних маткових кровотеч (✓).
  • Рекомендовано амбулаторне спостереження з біопсією ендометрію (С).
  • Огляд з біопсією ендометрію слід проводити як мінімум кожні шість місяців, хоча графік повинен бути індивідуалізованим і відповідати змінам клінічного стану жінки. Принаймні дві (кожні шість місяців) негативні біопсії поспіль є підставою для припинення спостереження (D).
  • Якщо після завершення лікування вагінальна кровотеча повториться, жінці рекомендують знову звернутися до лікаря, оскільки це може бути рецидивом захворювання (✓).
  • Жінкам з підвищеним ризиком рецидиву, наприклад тим, в яких ІМТ ≥ 35, або тим, що отримують пероральні прогестагени, рекомендується робити біопсію ендометрію кожні шість місяців. Після того, як були отримані дві негативні біопсії ендометрію поспіль, рекомендовано довгострокове спостереження зі щорічними біопсіями ендометрію (D).

Хірургічні методи лікування ГЕ без атипії:

  • Гістеректомію не слід розглядати як терапію першої лінії у разі ГЕ без атипії, оскільки терапія прогестероном викликає гістологічну та симптоматичну ремісію у більшості жінок й запобігає захворюваності, пов’язаної з оперативним втручанням (С).
  • Гістеректомія показана жінкам, які не бажають зберегти фертильність (С), коли:
  • під час спостереження відбулося прогресування до атипової гіперплазії (І);
  • гістологічна регресія захворювання не відбулася після 12 місяців лікування (ІІ);
  • спостерігається рецидиви гіперплазії ендометрію після завершення лікування гестагенами (ІІІ);
  • є персистенція симптомів кровотечі (ІV);
  • жінка відмовляється проходити огляд або дотримуватися медикаментозного лікування (V).
  • Жінкам у постменопаузі, які потребують хірургічного лікування у разі ГЕ без атипії, слід запропонувати двобічну сальпінгоофоректомію з тотальною гістеректомією (✓).
  • Для жінок, у яких не настала менопауза, рішення про видалення яєчників повинно бути індивідуалізованим. Однак слід обговорити можливість двобічної сальпінгектомії, оскільки це може зменшити ризик майбутнього злоякісного новоутворення яєчників (D).
  • Лапароскопічна гістеректомія краща за абдомінальну, бо потребує меншого перебування пацієнтки в стаціонарі, пов’язана з меншим післяопераційним болем і швидшим одужанням (В).
  • Абляцію ендометрію не рекомендується застосовувати для лікування ГЕ, оскільки неможливо забезпечити повне й постійне руйнування ендометрію, а формування внутрішньоматкових сінехій може перешкодити майбутньому гістологічному спостереженню за ендометрієм (D).

Тактика лікування пацієнток з атиповою гіперплазією:

  • Жінкам з атиповою гіперплазією рекомендується проведення тотальної гістеректомії через ризик супутньої карциноми ендометрію або прогресування у КЕ (B).
  • Лапароскопічна гістеректомія краща за абдомінальну, оскільки потребує меншого перебування пацієнтки в стаціонарі, пов’язана з меншим післяопераційним болем і швидшим одужанням (В).
  • Інтраопераційний аналіз ендометрію або рутинна лімфаденектомія не має переваг (С).
  • Жінкам у постменопаузі з атиповою гіперплазією слід запропонувати двобічну сальпінгоофоректомію разом з тотальною гістеректомією (✓).
  • Рішення про видалення яєчників у жінок, в яких ще не настала менопауза, має бути індивідуалізованим. Однак слід обговорити можливість двобічної сальпінгектомії, бо це може зменшити ризик майбутнього злоякісного новоутворення яєчників (D).
  • Абляцію ендометрію не рекомендується застосовувати для лікування ГЕ, оскільки неможливо забезпечити повне й постійне руйнування ендометрію, а формування внутрішньоматкових сінехій може перешкодити майбутньому гістологічному спостереженню за ендометрієм (D).

Лікування жінок з атиповою ГЕ, які бажають зберегти фертильність чи які мають протипоказання до хірургічного лікування:

  • Жінки, які бажають зберегти фертильність, мають бути поінформовані щодо ризиків супутньої злоякісності та подальшого прогресування у КЕ (✓).
  • Перед лікуванням потрібно провести дослідження для виключення інвазійного раку ендометрію або супутнього раку яєчників (✓).
  • Результати гістології, візуалізації та пухлинних маркерів повинні бути розглянуті на міждисциплінарному засіданні і сформульовано план лікування й постійного спостереження за ендометрієм (✓).
  • LNG-IUS повинна бути рекомендована як терапія першої лінії, прогестагени – як альтернатива другої лінії (В).
  • Якщо ж фертильність жінці більше не потрібна, слід запропонувати гістеректомію з огляду на високий ризик рецидиву захворювання (В).

Спостереження за жінками з атиповою ГЕ:

  • Рутинне спостереження має включати біопсію ендометрію. Спостереження повинне бути індивідуалізованим і відповідати змінам клінічного стану жінки. Біопсію ендометрію треба проводити кожні три місяці, доки не будуть отримані дві негативні біопсії поспіль (D).
  • Жінкам без симптомів, але з доказами гістологічної регресії захворювання, заснованих як мінімум на двох негативних біопсіях ендометрію поспіль, рекомендується тривалий період спостереження з біопсією ендометрію кожні 6–12 місяців до проведення гістеректомії (✓).

Тактика спостереження за жінками з атиповою ГЕ, які бажають завагітніти:

  • Регресія захворювання повинна бути підтверджена принаймні в одному зразку біопсії ендометрію до того, як жінка намагатиметься завагітніти (✓).
  • Жінкам з ГЕ, які бажають завагітніти, слід звернутися до фахівця з репродуктології, щоб обговорити варіанти зачаття, подальшу тактику та відповідне лікування (В).
  • Можуть розглядатися допоміжні репродуктивні технології, оскільки рівень живонароджуваності вищий, і це може запобігти рецидиву порівняно з жінками, які намагаються завагітніти природним шляхом (С).
  • До використання допоміжних репродуктивних технологій слід досягти регресії ГЕ, оскільки це пов’язано з вищими показниками імплантації та клінічної вагітності (В).

Замісна гормональна терапія та ГЕ:

  • Системна ЗГТ тільки естрогеном не повинна застосовуватися для жінок з маткою (А).
  • Усі жінки, які приймають ЗГТ, повинні негайно повідомляти про будь-які незаплановані вагінальні кровотечі (✓).
  • Жінкам з ГЕ, які приймають ЗГТ та які хочуть продовжувати ЗГТ, слід рекомендувати переходити до безперервного приймання прогестагенів за допомогою LNG-IUS або безперервних комбінованих препаратів. Подальша тактика спостереження така сама, як описано вище (В).
  • Жінки з ГЕ, що безперервно приймають комбінований препарат та які хочуть продовжувати ЗГТ, повинні переглянути необхідність приймання ЗГТ. Слід обговорити обмеження наявних доказів щодо оптимального режиму прогестагенів у цьому контексті. Розглянути використання LNG-IUS як джерела прогестерону. Подальша тактика спостереження така сама, як описано вище (✓).

Тактика лікування ГЕ у поєднанні з поліпом ендометрію:

  • Рекомендується повне видалення поліпу (ів) ендометрію, і біопсія ендометрію для отримання зразка фонового ендометрію (D).
  • Подальше лікування проводиться згідно з гістологічною класифікацією ГЕ (✓).

Ye. Poliakova, obstetrician-gynecologist, GP «Maternity hospital № 3» (Zaporozhye, Ukraine)

HYPERPLASIA OF ENDOMETRIUM. CURRENT DATA REVIEW

An overview of current data on endometrial hyperplasia is presented. The epidemiology and pathogenesis of the development of hyperplastic processes of endometrium have been studied. The main provisions of the international guidelines for the treatment and monitoring of patients with endometrial hyperplasia are described.

Key words: endometrial hyperplasia, endometrial intraepithelial neoplasia, diagnosis, treatment.

Е. М. Полякова, врач  акушер-гинеколог УЗ «Родильный дом № 3», г. Запорожье, Украина

ГИПЕРПЛАЗИЯ ЭНДОМЕТРИЯ. ОБЗОР СОВРЕМЕННЫХ ДАННЫХ

Представлен обзор последних данных о гиперплазии эндометрия. Исследована эпидемиология и патогенез развития гиперпластических процессов эндометрия. Описаны основные положения международных рекомендаций относительно лечения и наблюдения пациенток с гиперплазией эндометрия.

Ключевые слова: гиперплазия эндометрия, эндометриальная интраэпителиальная неоплазия, диагностика, лечение.

ЛІТЕРАТУРА/REFERENCES

  1. Jones A. Role of dna methylation and epigenetic silencing of hand2 in endometrial cancer development / A. Jones, A. E. Teschendorff, Q. Li[et al.] // PLoS Medicine. – – Vol. 10, No. 11. – P. e1001551.
  2. Ferlay J. Cancer incidence and mortality worldwide: sources, methods and major patterns in globocan 2012 / J. Ferlay, I. Soerjomataram, R. Dikshit[et al.] // International Journal of Cancer. – – Vol. 136, No. 5. – P. E359–E386.
  3. Rodriguez A. M. Lack of improvement in survival rates for women under 50 with endometrial cancer, 2000–2011 / A. M. Rodriguez, K. M. Schmeler, Y.-F. Kuo // Journal of Cancer Research and Clinical Oncology. – – Vol. 142, No. 4. – P. 783–793.
  4. Gressel G. M. Management options and fertility-preserving therapy for premenopausal endometrial hyperplasia and early-stage endometrial cancer / G. M. Gressel, V. Parkash, L. Pal // International Journal of Gynecology and Obstetrics. – – Vol. 131, No. 3. – P. 234–239.
  5. Sletten E. T. Prediction of relapse after therapy withdrawal in women with endometrial hyperplasia: a long-term follow-up study / E. T. Sletten, M. Arnes, L. M. Lysa[et al.] // Anticancer Research. – – Vol. 37, No. 5. – P. 2529–2536.
  6. Daud S. Endometrial hyperplasia – the dilemma of management remains: a retrospective observational study of 280 women / S. Daud, S. S. A. Jalil, M. Griffin, A. A. A. Ewies // European Journal of Obstetrics & Gynecology and Reproductive Biology. – м Vol. 159, No. 1. – P. 172–175.
  7. Ozdegirmenci O. Comparison of the efficacy of three progestins in the treatment of simple endometrial hyperplasia without atypia / O. Ozdegirmenci, F. Kayikcioglu, U. Bozkurt[et al.] // Gynecol Obstet Invest. – – Vol. 72. – P. 10–14.
  8. Sanderson P. A. New concepts for an old problem: the diagnosis of endometrial hyperplasia / P. A. Sanderson, H. O. D. D. Critchley, A. R. W. W. Williams[et al.] // Human Reproduction Update. – – Vol. 23, No. 2. – P. 232–254.
  9. Raffone A. Endometrial hyperplasia and progression to cancer: which classification system stratifies the risk better? a systematic review and meta-analysis / A. Raffone, A. Travaglino, G. Saccone[et al.] // Archives of Gynecology and Obstetrics. – – Vol. 299, No. 5. – P. 1233–1242.
  10. Travaglino A. Endometrial hyperplasia and the risk of coexistent cancer: who versus ein criteria / A. Travaglino, A. Raffone, G. Saccone[et al.] // Histopathology. – – Vol. 74, No. 5. – P. 676–687.
  11. Owings R. A. Endometrial intraepithelial neoplasia / R. A. Owings, M. Quick // Archives of Pathology & Laboratory Medicine. – 2014. – Vol. 138, No. 4. – P. 484–491.
  12. Kane S. E. Endometrial intraepithelial neoplasia terminology in practice: 4-year experience at a single institution / S. E. Kane, J. L. Hecht // International Journal of Gynecological Pathology. – – Vol. 31, No. 2. – P. 160–165.
  13. Usubutun A. Reproducibility of endometrial intraepithelial neoplasia diagnosis is good, but influenced by the diagnostic style of pathologists /             Usubutun, G. L. Mutter, A. Saglam[et al.] // Modern Pathology. – 2012. – Vol. 25, No. 6. – P. 877–884.
  14. Sanderson P. A. New concepts for an old problem: the diagnosis of endometrial hyperplasia / P. A. Sanderson, H. O. D. Critchley, A. R. W. Williams[et al.] // Human Reproduction Update. – – Vol. 23, No. 2. – P. 232–254.
  15. Kurman R. J. World health organization classi fi cation of tumours this book and all other volumes of the series can be purchased : / R. J. Kurman,   A. for R. on Cancer, W. H. Organization.
  16. Monte N. M. Joint loss of pax2 and pten expression in endometrial precancers and cancer / N. M. Monte, K. A. Webster, D. Neuberg[et al.] // Cancer Research. – – Vol. 70, No. 15. –P. 6225–6232.
  17. Committee on Gynecologic Practice, Society of Gynecologic Oncology Committee opinion no. 631 / Committee on Gynecologic Practice, Society of Gynecologic Oncology // Obstetrics & Gynecology. – – Vol. 125, No. 5. – P. 1272–1278.
  18. Gültekin M. Management of endometrial hyperplasia / M. Gültekin, U. Dogan, G. Aksan[et al.]. – 2016.
  19. Chandra V. Therapeutic options for management of endometrial hyperplasia / V. Chandra, J. J. Kim, D. M. Benbrook[et al.] // Journal of gynecologic oncology. – – Vol. 27, No. 1. – P. e8.
  20. Trimble C. L. Management of endometrial precancers. / C. L. Trimble, Method, M. Leitao[et al.] // Obstetrics and gynecology. – 2012. –Vol. 120, No. 5. – P. 1160–75.
  21. Vineis P. Models of carcinogenesis: an overview / P. Vineis, A. Schatzkin, J. D. Potter // Carcinogenesis. – – Vol. 31, No. 10. – P. 1703–1709.
  22. Dobrzycka B. Mutations of the kras oncogene in endometrial hyperplasia and carcinoma / B. Dobrzycka, S. Terlikowski, A. Mazurek[et al.] // Folia Histochem Cytobiol. – – Vol. 47. – P. 65–68.
  23. O’Hara A. The genomics and genetics of endometrial cancer / A. O’Hara, Bell // Adv Genomics Genet. – 2012. – Vol. 2012. – P. 33–47.
  24. Dieudonné A. The rs1800716 variant in cyp2d6 is associated with an increased double endometrial thickness in postmenopausal women on tamoxifen / A. Dieudonné, D. Lambrechts, D. Smeets[et al.] // Ann Oncol. – – Vol. 25. – P. 90–95.
  25. Ivanova T. Association of the apolipoprotein e 2 allele with concurrent occurrence of endometrial hyperplasia and endometrial carcinoma / Ivanova, L. Krikunova, N. Ryabchenko[et al.] // Oxid Med Cell Longev. – 2015. – Vol. 2015. – P. 593658.
  26. Moore E. Endometrial hyperplasia / E. Moore, M. Shafi // Obstetrics, Gynaecology & Reproductive Medicine. – Vol. 23, No. 3. – P. 88–93.
  27. Reed S. D. Classification and diagnosis of endometrial hyperplasia / D. Reed, R. R. Urban. – 2019.

1 Далі в дужках зазначено клас рекомендацій відповідно до принципів доказової медицини

START TYPING AND PRESS ENTER TO SEARCH