Індукція овуляції при синдромі полікістозних яєчників у пацієнток з резистентністю до інсуліну за допомогою одного лише міо-інозітолу або його комбінації з цитратом кломіфену

*Гінекологічна ендокринологія
http://informahealthcare.com/gye
ISSN: 0951-3590 (print), 1473-0766 (electronic)
DOI: 10.3109/09513590.2014.964640

Здравко Каменов1, Георгі Коларов2, Антоанета Гатева1,  Джанфранко Карломанго3, Алессандро Д. Геназзані4

1Клініка ендокринології при медичному університеті Александровської, Софія, Болгарія;
2Клініка акушерства та гінекології «
Maichin Dom» при медичному університеті, Софія, Болгарія;
3Відділ досліджень та розробок, Lo.Li, Pharma s.r.l., Рим, Італія;
4Відділ акушерства та гінекології, Центр гінекологічної ендокринології, університет Модени та Редж-нель-Емілія, Модена, Італія

Передумови: Резистентність до інсуліну відіграє ключову роль у патогенезі синдрому полікістозних яєчників (СПКЯ). Застосування міо-інозитолу – це один з методів корекції резистентності до інсуліну. Мета даного дослідження полягає в тому, щоб оцінити ефективність дії одного лише міо-інозитолу або міо-інозитолу в поєднанні з цитратом кломіфену при (1) індукції овуляції та (2) успішних спробах завагітніти жінками, у яких спостерігається ановуляція, СПКЯ та які мають встановлену резистентність до інсуліну.

Пацієнти та методи: у даному дослідженні брали участь 50 жінок, що страждають від ановуляції на фоні СПКЯ та резистентності до інсуліну. Всі пацієнтки отримували міо-інозитол протягом трьох спонтанних менструальних циклів. У випадку якщо у пацієнток і надалі спостерігалася ановуляція та/або спроби завагітніти виявилися невдалими, то їм призначали лікування міо-інозитолом у поєднанні з цитратом кломіфену протягом наступних трьох менструальних циклів. При цьому фіксувалася кількість овуляцій, успішних спроб завагітніти, зміни показників індексу маси тіла (ІМТ), проводилася оцінка гомеостатичної моделі інсулінової резистентності (ГМІР) та частота виникнення побічних ефектів.

Результати: у результаті лікуванням одним лише міо-інозитолом овуляція була зафіксована у 29 жінок (61,7 %), у той час як у 18 жінок (38,3 %)  спостерігалася резистентність до препарату. Одинадцяти (37,9 %) жінкам, у яких виникла овуляція, вдалося завагітніти. Після додаткового лікування кломіфеном у 13 (72,2 %) з 18 жінок, які виявили резистентність до міо-інозитолу, почалася овуляція. Шістьом (42,6 %) з цих 13 жінок вдалося згодом завагітніти. Під час додаткових обстежень було виявлено, що в пацієнток знизився загальний індекс маси тіла та індекс ГМІР.

Висновок: лікування міо-інозитолом покращує резистентності до інсуліну та масу тіла, а також активує овуляційні процеси в пацієнток з СПКЯ.

Ключові слова: ановуляція, цитрат кломіфену, резистентність до інсуліну, міо-інозитол, СПКЯ.

Вступ

Синдром полікістозних яєчників (СПКЯ) – поширене захворювання, яке виникає приблизно у 6–10 % жінок репродуктивного віку [1; 2]. Воно є основною причиною порушення менструального циклу, виникнення гірсутизму та безпліддя внаслідок ановуляції. Результати сучасних досліджень доводять те, що інсулінорезистентність та компенсаторна гіперінсулінемія є основними ознаками СПКЯ [3]. Гіперінсулінемія відіграє важливу патогенну роль у виникненні гіпоандрогенізму та ановуляції як у жінок з СПКЯ, незалежно від того, чи мають вони нормальну вагу чи страждають  на ожиріння [4; 5]. Згідно з деякими дослідженнями, у пацієнток з СПКЯ є значний ризик розвитку цукрового діабету панкреатичного типу [3; 6], а також вони мають несприятливий профіль, що стосується ризику виникнення серцево-судинних захворювань: підвищена імовірності виникнення артеріальної гіпертензії [7 ; 8], дисліпідемії [9–12], субклінічного запалення та атеросклерозу [13–15], що також може бути пов’язане з інсулінорезистентністю.

Відомо, що в активації кількох ферментів, залучених до метаболізму глюкози, беруть участь два різні фосфоглікани ізоліту (ФГІ), що містять міо-інозитол (МІ) або D-хіро-інозитол (ДХІ). Справді, обидва ФГІ діють як вторинний месенджер інсулінової сигналізації.

Зокрема, під час досліджень було показано, що MI-ФГ відповідають за всмоктування глюкози, тоді як ДХІ-ФГ відповідає за синтез глікогену. Вказані відмінності в молекулярних функціях впливають на функціонування тканин організму.

Справді, співвідношення між двома стереоізомерами (наприклад, МІ та ДХІ) становить близько 70:30 у тих тканинах, де зберігається глікоген (тобто печінці, м’язах та жирових тканинах) та до 99:1 у тканинах, що споживають глюкозу, такі як мозок та серце [16]. Деякі дослідження показують, що в пацієнток з СПКЯ спостерігаються порушення доступності тканин або зміни в метаболізмі ФГІ [17; 18]. Цілком імовірно, що ці порушення призводять до виникнення резистентності до інсуліну та метаболічних аномалій у жінок [18].

Мета даного дослідження полягає в тому, щоб оцінити ефективність використання лише міо-інозитолу або його поєднання з цитратом кломіфену для (1) індукції овуляції та (2) підвищення спроможності завагітніти жінкам з ановуляцією, СПКЯ та резистентністю до інсуліну.

Пацієнти та методи

Дане дослідження є відкритим та проспективним – у ньому взяло участь 50 жінок з ановуляцією та СПКЯ, а також діагностованою інсулінорезистентністю. Три жінки полишили дослідження на ранньому етапі через причини, які не пов’язані з дією ліків: переїхали в інше місто та/або країну.

Дослідження тривало протягом шести менструальних циклів, що були спонтанні або виникли внаслідок вживання прогестинових препаратів.  Пацієнтки були залучені до дослідження після менструального циклу, що був або спонтанним, або зумовлений вживанням дидрогестерону (Duphaston, Solvay Pharma, Аббот, Брюсель, Бельгія) у дозуванні 2*10 мг протягом 10 днів.

Планові біохімічні тести, опис яких міститься далі, проводилися на 3–5 день після початку менструальної кровотечі. Після цього всім пацієнткам був призначений препарат інозитолу (Inofolic, Lo.Li. Pharma, Рим, Італія), що містив 2 г міо-інозитолу та 0,2 мг фолієвої кислоти. Пацієнтки приймали по одному пакетику ліків два рази на день перед прийомом їжі.

Процес овуляції відстежувався за допомогою ультразвукових досліджень, які проводилися на 12, 14 та 20 день менструального циклу. Після додаткових обстежень пацієнткам, у яких спостерігалася овуляція, призначався додатковий курс міоінозитолу протягом шести циклів.  Якщо з’ясовувалося, що пацієнтка завагітніла, то вона проходила всі необхідні антропометричні та біохімічні тестування та припиняла участь у дослідженні. Надалі здійснювалося лише планове спостереження за перебігом вагітності.

Якщо протягом трьох циклів пацієнтка не вагітніла, то на п’ятий день наступного менструального циклу їй призначався цитрат кломіфену (Clostilbegyt, EGIS Pharmaceuticals Ltd., Угорщина) у кількості 50 мг, який вона мала приймати в поєднанні з міо-інозитолом протягом п’яти днів. У разі якщо вагітність не наставала, то дозування збільшувалося на 50 мг кожного циклу, що був викликаний прогестиновими препаратами, допоки добова доза не сягала 150 мг, після чого обстеження припинялися.

Менструальна кровотеча в пацієнток, цикл яких залишався ановулярним та/або які не змогли завагітніти протягом перших трьох місяців подальших досліджень, викликалася шляхом вживання препаратів дидрогестерону та кломіфену, які додавалися до міо-інозитолу за вищезазначеною схемою протягом наступних трьох циклів.

Критерії включення 

  • Вік 20–35 років.
  • СПКЯ, який був діагностований відповідно до висновків консенсусного семінару щодо СПКЯ, який проводився в Роттердамі під егідою ESHRE-ASMR. Розділ Hum Reprod, 2004.
  • Ановуляція та безпліддя протягом одного або більше років.
  • Готовність до зачаття (інформоване погодження на участь у дослідженні).
  • Інсулінорезистентність, діагностована шляхом оцінювання гомеостатичної моделі (HOMA-IR) – Венозна глюкоза плазми (ммоль /л) * Плазмовий інсулін (мкУ/мл)/22,5. Інсулінорезистентність підтверджена, якщо ГМІР є рівною або більшою 2,5.

Критерії виключення

  • Інші захворювання, пов’язані з гіперандрогенізмом та ановуляцією (проблеми з наднирниками, гіпофізом, яєчниками тощо).
  • Безпліддя, спричинене іншими факторами (проблеми зі здоров’ям у чоловіка, захворювання маткових труб тощо).
  • Приймання гормональних або інших препаратів, які можуть вплинути на процес овуляції, ІР та масу тіла.

*Це дослідження було схвалене місцевим комітетом з питань етики.

На початкових етапах дослідження, після третього або шостого циклу та в разі припинення обстежень внаслідок настання вагітності, проводилися вимірювання таких параметрів: зріст (тільки на початковому етапі), вага, а також проводився стандартний оральний тест на толерантність до глюкози (ОГТТ) з використанням 75 г глюкози та наступним визначенням рівня імунореактивного інсуліну (ІРІ) (методом електрохемілюмінесценції (ECLIA, Elecsys 2010, діапазон вимірювань  – 0,2–1000 мкАд / мл) та глюкози в плазмі (методом глюкозо-оксидазо-пероксидази) (ГОК-ПАП); Roche Cobas Mira у кількості 0,60  протягом 120 хв.

Кожного місяця проводилися обстеження на наявність домінантного фолікула, овуляції та побічних ефектів. Результати вимірювань наведені в таблиці 1.

Таблиця 1. Вимірювання під час додаткових обстежень

Індикатор Період реєстрації (цикли)
Індукція овуляції 1-2-3-4-5-6
Вагітність 1-2-3-4-5-6
ІМТ 1-3-6
ГМІР 1-3-6
Побічні ефекти 1-2-3-4-5-6

Статистика

З усіх отриманих даних інтерпретувалися лише ті, що стосувалися жінок, які пройшли все дослідження та/або досягли кінцевого результату – вагітності.  Дані були оброблені за допомогою статистичного пакета SPSS 16,0 (Чикаго, Іллінойс). Застосовувалися такі статистичні методи: описовий аналіз, варіаційний аналіз, критерій узгодженості Колмогорова-Смирнова, t-тестування  за методом Ст’юдента двох незалежних зразків, непараметричне тестування Манна-Вітні двох незалежних зразків та Т-критерій Вілкоксона.

Дані подаються як середнє значення ± SD та N (%). Оскільки під час дослідження дедалі більше жінок вагітніло та полишало додаткові обстеження, кількість учасників поступово зменшувалася. Якщо вагітність наставала протягом перших трьох циклів монотерапії міо-інозитолом, то після третього циклу жінка проходила статистичне обстеження (парний t-тест).

На кінцевому етапі клінічного спостереження стан усіх пацієнток, які завагітніли під час комбінованого лікування міо-інозітолом та цитратом кломіфену,  ретельно аналізувався (непарний t-тест).

Результати

Характеристики учасників дослідження наведені в табл. 2. У 29 жінок (61,7 %) відбулася овуляція внаслідок лікування міо-інозитолом, у той час як у 18 (38,3 %) жінок менструальний цикл був ановуляційним. Із загальної кількості жінок, у яких спостерігалася овуляція, 11 вдалося завагітніти (37,9 % від кількості жінок, у яких відбулася овуляція, та 23,4 % від загальної кількості учасниць дослідження), а 18 (відповідно 62,1 % та 38,3 %) не завагітніли.

Таблиця 2. Початкові характеристики групи (n=47)

Вік (років) 28±4
Зріст (см) 164,2±5,6
Вага (кг) 80,0±19,5
ІМТ (кг/м2) 29,1±7,9
ГМІР 3,6 (2,7–5,2)

*Наведені дані є середнім показником + – SD та як середнє для ГМІР (25–75 перцентилів)

Жінки, яким не вдалося завагітніти, почали курс лікування цитратом кломіфену. У результаті, шість пацієнток [(33,3 %) з усіх тих, хто не завагітнів або 12,8 % від загальної кількості учасниць] завагітніли, а 12 (відповідно 66,7 % та 25,5 %) – ні.  З 18 пацієнток, у яких була виявлена резистентність до міо-інозитолу та призначено лікування кломіфеном, у 13  (72,2 % або 27,7 %) відбулася овуляція і п’ять (27,8 % або 10,6 %) її не досягли. Шестеро із 13 жінок, у яких сталася овуляція (42,6 % або 12,8 %), завагітніли, але сімом (53,8 % або 14,9 %) це не вдалося.

Загальна кількість вагітностей протягом дослідження склала 23 (48,9 %). Розподіл жінок показано на Рис.1.

Рис. 1. Схема дослідження. Цифри, наведені у прямокутниках відповідають N (%) від загальної кількості жінок. Цифри поза прямокутниками відповідають N (%) розподілу в попередній групі пацієнток.

У табл. 3 показано розподіл пацієнток відповідно до індексу маси тіла (ІМТ), у яких відбулася овуляція внаслідок лікування міо-інозитолом; завагітніли внаслідок лікування міо-інозитолом; не завагітніли внаслідок лікування міо-інозитолом або виявили резистентність до міо-інозитолу. Овулюючі пацієнтки мали нижчий початковий ІМТ порівняно з тими, у кого овуляція не спостерігалася. Більшість жінок, у яких була овуляція, або тих, які завагітніли внаслідок приймання міо-інозитолу, мали нормальну або надлишкову вагу, у той час як пацієнтки з резистентністю до міо-інозитолу страждали на ожиріння.

Таблиця 3. Розподіл жінок відповідно до ІМТ

Нормальна вага Надлишкова вага Ожиріння
Всі 47 жінок 15 (32 %) 12 (26 %) 20 (44 %)
Овулюючі з МІ 11 10 8
Вагітні з МІ 6 3 2
Не вагітні з МІ 9 9 8
Резистентні 1 0 4

Серед жінок з нормальною вагою у 73 % відбувалася овуляція, а 40 % завагітніли. Серед жінок з надлишковою вагою, відповідно, 83 % овулювали, а 40 % завагітніли, у той час як у жінок з ожирінням це співвідношення було 40 % до 10 %. Серед жінок, у яких не було ожиріння (нормальна або надлишкова вага), у 78 % відбувалася овуляція, а 33 % завагітніли.  Проаналізувавши ці показники, можна зробити висновок, що згідно з  цим медичним протоколом імовірність виникнення овуляції у жінки, яка страждає на ожиріння, є майже вдвічі меншою, ніж у жінки з нормальною вагою, а завагітніти – у чотири рази меншою.

У порівнянні з жінками, у яких вага є прийнятною, шанси на появу овуляції та вагітності у жінок з ожирінням є меншими відповідно на 50 % та на 30 %.

Під час проведення додаткових обстежень, ІМТ знижувався з 29,7 ± 7,3 кг/м2 на початковому етапі до 29,1 ± 7,1 кг/м2 (p<0,001) після третього циклу у всіх пацієнток; від 30,6 ± 7,6 на початковому етапі до 30,2 ± 7,2 на третьому циклі; І 29,9 ± 6,9 кг/м2 (p<0,001) на шостому циклі у пацієнток, які не завагітніли протягом перших трьох циклів (рис. 2).

Рис. 2. А та В. Зміна ІМТ під час лікування лише міо-інозитолом та в поєднанні з кломіфеном. С та D. Зміна середнього значення індексу ГМІР під час лікування з (А) лише міоінозитолом у всієї групи жінок у порівнянні з початковими показниками на третьому циклі (n = 47) та (В) у комбінації міо-інозитолу та кломефіну у невагітних жінок після того, як вони пройшли монотерапію в порівнянні з початковими показниками на третьому та шостому циклах (n = 36).

Під час лікування також спостерігалося зниження індексу ГМІР: від середнього значення 3,6 (2,7–5,2) на початковому рівні до 2,8 (2,1–3,6) (p<0,001) після третього циклу у всіх пацієнток та від 3,4 (2,8–5,3) на початковому рівні до 2,9 (2,5–3,9) (p<0,001) на третьому циклі та 2,8 (2,2–3,5) (НС, але p<0,001 у порівнянні з початковим рівнем) на шостому циклі у пацієнток, які не завагітніли протягом перших трьох циклів (рис. 2).

У таблиці 4 вказані відмінності в процесах виникнення овуляції у жінок, організм яких не реагує на міо-інозитол. Як правило, жінки з резистентністю до міо-інозитолу були того ж самого віку, що й пацієнтки, у яких відбувалася овуляція, проте вони мали вищу ступінь ожиріння та вищий індекс ГМІР на третьому циклі лікування.

Таблиця 4. Різниця у показниках овулюючих та неовулюючих жінок

Неовулюючі

n=18

Овулюючі

n=29

Pізниця між овулюючими та неовулюючими жінками
Вік 28,2±4,2 27,9±4,0 НС
Зріст 163,9±7,3 164,4±4,5 НС
ГМІР 0 4,0 (2,8 – 7,0) 3,2 (2,7-4,8) НС
ГМІР 3 3,5 (2,7-5,2)* 2,7 (2,0-3,0)** <0,05
ІМТ 0 33,2±9,08 27,5±5,09 <0,05
ІМТ 3 32,6±8,51 26,8±5,03* <0,05

Наведені дані є середнім показником + – SD, окрім середніх для ГМІР (25–75 перцентилів).

*p<0,05; **p<0,001 первинні дані у порівнянні з даними через три місяці.

З іншого боку, пацієнтки, які завагітніли під час проходження монотерапії міоінозитолом (ј=11), мали нижчий ІМТ на початковій стадії (26,8 ± 5,8 проти 30,6 ± 7,6 кг/м2, НС) і на третьому циклі (25,4 ± 5,7 проти 30,2 ± 7,2 кг/м2, P<0,01) та нижній індекс ГМІР (4,0 ± 1,7 проти 4,5 ± 2,6, НС) та третього циклу (2,3 ± 0,8 проти 3,6 ± 2,1, p<0,05), ніж ті пацієнтки, яким не вдалося завагітніти.

Що стосується безпечності лікування міо-інозитолом, то відповідне оцінювання показало, що побічні дії препарату (розлад шлунково-кишкового тракту) спостерігалися лише у двох жінок (4,3 %), що не призвело до припинення лікування.

Результати та їх обговорення

Синдром полікістозних яєчників – одне з найбільш поширених захворювань ендокринної системи в жінок репродуктивного віку. Вже давно встановлено зв’язок між СПКЯ та резистентністю до інсуліну, що робить використання препаратів, що підвищують чутливість до інсуліну, однією з найбільш успішних лікувальних стратегій.

Багато досліджень [30; 31] демонструють сприятливий вплив метформіну та тіазолідиндіонів при лікуванні метаболічних та репродуктивних розладів у таких пацієнток. Нещодавно було встановлено, що D-хіро-інозитол бере участь у пострецепторній інсуліновій сигналізації [32; 33].   Тепер у нас є дані про те, що застосування міо-інозитолу пацієнтками з СПКЯ мало позитивний вплив на овуляцію, якість ооцитів, гіперінсулінемію, метаболічні параметри та гіперандрогенність. Це стало новим засобом для покращення спонтанної овуляції [34] або індукції овуляції [20; 21; 35].

Доведено, що фолікули, які містять доброякісні ооцити, мають вищу концентрацію міо-інозитолу у фолікулярній рідині [19]. Деякі дослідження довели, що лікування міо-інозитолом пацієнток з СПКЯ сприяло покращенню функції яєчників та фертильності [20–22], зменшило інтенсивність вугрових висипів та гірсутизму [23], знизило ІМТ [24], покращило чутливість до інсуліну, знизило рівень сироваткового тестостерону, тригліцеридів у плазмі, систолічний та діастолічний артеріальний тиск [25] та підвищило рівень ліпопротеїнів високої щільності (ЛВЩ) – холестерину [26]. Проте деякі з цих позитивних ефектів не спостерігалися в пацієнтів з ожирінням (ІМТ > 37 кг/м2). Описувався зворотній зв’язок між ІМТ та ефективністю лікування [26], у той час як інші показники вказують на те, що використання міо-інозитолу є більш ефективним для пацієнток з ожирінням та з високим рівнем інсуліну в плазмі крові, яку жінки здавали натще [27].

Комбіноване лікування міо-інозитолом та комбінованими контрацептивними пігулками виявилося більш ефективним при здійсненні контролю над ендокринним, метаболічним та клінічним профілем хворих на СПКЯ, ніж лікування одними лише оральними контрацептивами [28]. Міо-інозитол також може відігравати певну роль у первинній профілактиці гестаційного діабету в пацієнтів з СПКЯ [29].

У даному дослідженні аналізується ефект комбінованого лікування міо-інозитолом та кломіфеном пацієнток з ановуляторним СПКЯ. Внаслідок цього дослідження була отримана корисна інформація про те, що пацієнтки, у яких відсутня овуляція, або які не можуть завагітніти, можуть досягти овуляції/вагітності після лікування міо-інозитолом з наступним додаванням цитрату кломіфену. Це дослідження підтверджує гіпотезу про те, що міо-інозитол ефективний не тільки при індукції овуляції, але також при лікуванні метаболічних порушень у пацієнтів з СПКЯ, а також має хороші показники безпечності.

Однією з основних характеристик цього дослідження є те, що в ньому брали участь лише жінки з доведеною резистентністю до інсуліну, які в цілому є складною терапевтичною мішенню в довгостроковій перспективі.

Наші результати

Відновлення овуляції у 29 жінок (61,7 %) і вагітність у 11 (23,4 %) після лікування міо-інозитолом, що є дещо нижчим показником, але все ж співвідносним з тими, що продемонстрували Папалео та інші [20], досягши овуляції у 72 % та вагітності у 40 %. Раффоне [22] у своєму порівняльному дослідженні щодо індукції овуляції міо-інозитолом та метформіном показав, що міо-інозитол індукував овуляцію у 65 % та сприяв настанню вагітності у 30 % пацієнток.

Серед пацієнток нашої групи спостерігалося помірне, але статистично значуще зниження ІМТ після шести місяців лікування (p<0,001), як вже повідомлялося раніше [27]. Необхідно зазначити, що в більшості досліджень, які були зосереджені на лікуванні міо-інозитолом пацієнток з СПКЯ, не спостерігалося значного зниження ІМТ, коли гіперінсулінемічна реакція на завантаження глюкозою не була критерієм відбору.

Дійсно, дослідження, проведені Геназзані [34], показали незначну зміну ІМТ – від 29 ± 1,6 до 28,3 ± 1,3 після трьох місяців монотерапії міо-інозитолом. Міноцці [28] також не виявив значної різниці в ІМТ – від 26,7±2,7 до 27 ± 2,4 після 12 місяців лікування комбінацією міо-інозитолу та комбінованого орального контрацептива.

На підставі цього можна стверджувати, що наші дані чітко підтверджують актуальність тестування чутливості до інсуліну за допомогою навантаження глюкозою. Справді, наявність гіперінсулінемічної реакції на оральний тест на толерантність до глюкози, здається, є релевантним для реакції на інтегративне лікування міо-інозитолом. Оскільки наше дослідження мало відкритий характер, ми не можемо виключити можливості того, що зниження ваги могло стати результатом зміни способу життя, який регулярно рекомендується пацієнткам з зайвою вагою та ожирінням.

Більш виражене зниженням резистентності до інсуліну та втрата ваги є прогностичними маркерами вищої ймовірності зачаття.

Зменшення індексу ГМІР після трьох та шести місяців відповідає іншим позитивним ефектам від лікування міо-інозитолом резистентності до інсуліну. Зачче [23] продемонстрував зниження індексу ГМІР з 2,9 ± 0,8 до 1,4 ± 0,5 (p<0,01) у хворих на СПКЯ через три місяці лікування міо-інозитолом, у той час як Геназзані [34] отримав такий самий ефект у жінок з надмірною масою тіла та СПКЯ: зниження HOMA з 2,8 ± 0,6 до 1,4 ± 0,3 (p<0,01). А от Міноззі [28] спостерігав зменшення від 2,9 ± 0,9 до 1,8 ± 1,0 (p<0,05) після 12 місяців лікування комбінацією міо-інозитолу та комбінованого орального контрацептиву.

Всі ці дані, а також наші звіти є доказом більш широкого спектра та ефективності інших механізмів, які відрізняються від інсуліносенсибілізуючого ефекту міо-інозитолу при індукції овуляції. Цьому відповідають також дані, отримані нещодавно Артіні [36], що вказують на відповідний ефект від застосування міо-інозитолу, який проявляється в поліпшенні не тільки процесу індукції овуляції, але й також якості ооцитів.

Фактично, застосування міо-інозитолу зменшує кількість гонадотропінів, які використовуються для індукції овуляції, подвоює кількість «оптимальних» ооцитів та підвищує загальну частоту народження дітей. Крім того, наші дані підтверджують висновки Нордіо, які вказують на те, що терапія на основі міо-інозитолу є справді ефективною для жінок з надмірною вагою, хоча для досягнення значних клінічних результатів потрібно більше часу в порівнянні з лікуванням комбінацією стереоізомерами, міо-інозитолом та D-хіро-інозитолом, при співвідношенні фізіологічної плазми 40:1 [37].

Висновки

  1. Лікування міо-інозитолом є ефективним та непоганим способом індукції овуляції та вагітності у жінок з СПКЯ та резистентністю до інсуліну.
  2. Індукція овуляції та настання вагітності внаслідок лікування є менш імовірною в жінок з вищим ступенем резистентності до інсуліну.
  3. Більш значне зниження резистентності до інсуліну та втрата ваги є прогностичними маркерами вищої ймовірність зачаття.
  4. Поєднання з цитратом кломіфену ще більше підвищує шанси на виникнення овуляції та вагітності.

ЛІТЕРАТУРА/REFERENCES

  1. Asuncion M., Calvo R. M, San Millan J. L., et al. A prospective study of the prevalence of the polycystic ovary syndrome in unselected Caucasian women from Spain. J Clin Endocrinol Metab 2000;85:2434-8.
  2. Knochenhauer E. S, Key T. J, Kahsar-Miller M., et al. Prevalence of the polycystic ovary syndrome in unselected black and white women of the southeastern United States: a prospective study. J Clin Endocrinol Metab 1998; 83:3078-82.
  3. Legro R. S., Kunselman A. R. , Dodson W. C., Dunaif A. Prevalence and predictors of risk for type 2 diabetes mellitus and impaired glucose tolerance in polycystic ovary syndrome: a prospective, controlled study in 254 affected women. J Clin Endocrinol Metab 1999; 84:165-9.
  4. Nestler J. E., Jakubowicz D. J. Decreases in ovarian cytochrome P450c17 alpha activity and serum free testosterone after reduction of insulin secretion in polycystic ovary syndrome. N Engl J Med.1996; 335:617-23.
  5. Nestler J. E., Jakubowicz D. J. Lean women with polycystic ovary syndrome respond to insulin reduction with decreases in ovarian P450c17 alpha activity and serum androgens. J. Clin Endocrinol Metab 1997; 82:4075-9.
  6. Ehrmann D. A., Barnes R. B., Rosenfield R. L., et al. Prevalence of impaired glucose tolerance and diabetes in women with polycystic ovary syndrome. Diabetes Care 1999; 22:141-6.
  7. Bjorntorp P. The android woman – a risky condition. J. Intern Med. 1996; 239:105-10.
  8. Vrbikova J., Cı´fkova´ R, Jirkovska´ A, et al. Cardiovascular risk factors in young Czech females with polycystic ovary syndrome. Hum Reprod 2003; 18:980-4.
  9. Talbott E., Clerici A., Berga S. L., et al. Adverse lipid and coronary heart disease risk profiles in young women with polycystic ovary syndrome: results of a case-control study. J. Clin Epidemiol (England) 1998; 51:415-22.
  10. Talbott E., Guzick D., Clerici A., et al. Coronary heart disease risk factors in women with polycystic ovary syndrome. Arterioscler Thromb Vasc Biol 1995; 15:821-6.
  11. Wild R. A., Alaupovic P., Parker I. J. Lipid and apolipoprotein abnormalities in hirsute women: the association with insulin resistance. Am J Obstet Gynecol 1992; 166:119-6.
  12. Wild R. A. Obesity, lipids, cardiovascular risk, and androgen excess. Am J Med 1995; 98:27S-32S.
  13. Paradisi G., Steinberg H. O., Hempfling A., et al. Polycystic ovary syndrome is associated with endothelial dysfunction. Circulation 2001; 103:1410-15.
  14. Lakhani K., Constantinovici N., Purcell W. M., et al. Internal carotidartery response to 5% carbon dioxide in women with polycystic ovaries. Lancet 2000; 356:1166-7.
  15. Kelly C. J., Speirs A., Gould G. W., et al. Altered vascular function in young women with polycystic ovary syndrome. J Clin Endocrinol Metab 2002; 87:742-6.
  16. Larner J. Multiple pathways in insulin signaling – fitting the covalent and allosteric puzzle pieces together. Endocr J 1994; 2:167-71.
  17. Baillargeon J. P., Diamanti-Kandarakis E., Ostlund Jr. R. E., et al. Altered D-chiro-inositol urinary clearance in women with polycystic ovarian syndrome. Diabetes Care 2006; 29:300-5.
  18. Iuorno M. J., Jakubowicz D. J., Baillargeon J. P., et al. Effect of D-chiroinositol in lean women with the polycystic ovarian syndrome Endocr Pract 2002; 8:417-23.
  19. Chiu T. T., Rogers M. S., Law E. L., et al. Follicular fluid and serum concentrations of myo-inositol in patients undergoing IVF: relationship with oocyte quality. Hum Reprod 2002; 17:1591-6.
  20. Papaleo E., Unfer V., Baillargeon J. P., et al. Myo-inositol in patients with polycystic ovarian syndrome: a novel method for ovulation induction. Gynecol Endocrinol 2007; 23:700-3.
  21. Papaleo E., Unfer V., Baillargeon J. P., et al. Myo-inositol may improve oocyte quality in intracytoplasmic sperm injection cycles. A prospective, controlled, randomized trial. Fertil Steril 2009; 91:1750-4.
  22. Raffone E., Rizzo P, Benedetto V. Insulin sensitizer agents alone and in co-treatment with r-FSH for ovulation induction in PCOS women. Gynecol Endocrinol 2010;26:275-80.
  23. Zacche` M. M., Caputo L., Filippis S., et al. Efficacy of myo-inositol in the treatment of cutaneous disorders in young women with polycystic ovary syndrome. Gynecol Endocrinol 2009; 25:508-13.
  24. Venturella R. Assesment of the modification of the clinical, endocrinal and metabolical profile of patients with PCOS syndrome treated with myo-inositol. Minerva Ginecol 2010; 64:239-43.
  25. Costantino D., Minozzi G., Minozzi E., Guaraldi C. Metabolic and hormonal effects of myoinositol in women with polycystic ovarian syndrome: a double-blind trial. Eur Rev Med Pharmacol Sci 2009; 13:105-10.
  26. Gerli S., Papaleo E., Ferrari A., Di Renzo G. C. Randomized, double blind placebo-controlled trial: effects of myo-inositol on ovarian function and metabolic factors in women with PCOS. Eur Rev Med Pharmacol Sci 2007; 11:347-56.
  27. Genazzani A. D., Prati A., Santagni S., et al. Differential insulin response to myo-inositol administration in obese polycystic ovarian syndrome patients. Gynecol Endocrinol 2012; 28:969-73.
  28. Minozzi M., Costantino D., Guaraldi C., Unfer V. The effect of a combination therapy with myo-inositol and combined oral contraceptive pill versus a combined oral contraceptive pill alone on metabolic, endocrine and clinical parameterd in polycystic ovarian syndrome. Gynecol Endocrinol 2011; 27:920-4.
  29. D’Anna R., Di Benedetto V., Rizzo P., et al. Myo-inositol may prevent gestational diabetes in PCOS women. Gynecol Endocrinol 2012; 28 : 440-2.
  30. Velazquez E. M., Mendoza S., Hamer T., et al. Methformin therapy in polycystic ovary syndrome reduces hyperinsulinemia, insulin resistance, hyperandrogenemia and systolic blood pressure, while facilitating normal menses and pregnancy. Metabolism 1994; 43:647-54.
  31. Azziz R., Ehrmann D., Legro R. S., et al; PCOS/Troglitazone Study Group. Troglitazone improves ovulation and hirsutism in the polycystic ovary syndrome: a multicenter, double blind, placebocontrolled trial. J Clin Endocrinol Metab 2001; 86:162-32.
  32. Nestler J. E., Jakubowicz D. J., Iuorno M. J. Role of inositolphosphoglycan mediators of insulin action in polycystic ovary syndrome. J Ped Endocrinol 2000; 13:1295-8.
  33. Iuorno M. J., Nestler J. E. Insulin-lowering drugs in polycystic ovary syndrome. Obstet Gynecol Clin N Am 2001; 28:153-64.
  34. Genazzani A. D., Lanzoni C., Ricchieri F., Jasonni V. M. Myo-inositol administration positively affects hyperinsulinemia and hormonal parameters in overweight patients with polycystic ovary syndrome. Gynecol Endocrinol 2008; 24:139-44.
  35. Minozzi M., D’Andrea G., Unfer V. Treatment of hirsutism with myoinositol: a prospective clinical study. Reprod Biomed Online 2008; 17 : 579-82.
  36. Artini P. G., Di Berardino O. M., Papini F., et al. Endocrine and clinical effects of myo-inositol administration in polycystic ovary syndrome. A randomized study. Gynecol Endocrinol 2013; 29:37-9.
  37. Minozzi M., Nordio M., Pajalich R. The Combined therapy myoinositol plus D-Chiro-inositol, in a physiological ratio, reduces the cardiovascular risk by improving the lipid profile in PCOS patients. Eur Rev Med Pharmacol Sci 2013; 17:537-40.

Заява про наявність/відсутність зацікавленості

Жоден з авторів даної статті не має конфлікту інтересів, окрім Джанфранко Карламанго, який є співробітником Lo.Li. Pharma.

START TYPING AND PRESS ENTER TO SEARCH