Стресорне навантаження на організм жінок фертильного віку, що перенесли артифіційний аборт

1Вл. В. Подольський, 1,2 В. В. Подольський
1ДУ «Інститут педіатрії, акушерства і гінекології ім. акад. О. М. Лук’янової НАМН України»
2Національна медична академія післядипломної освіти ім. П. Л. Шупика

Список скорочень:

  • АА – артифіційний аборт
  • ВГ – вегетативний гомеостаз
  • ЖФВ – жінки фертильного віку
  • ЗРЗ – зміни репродуктивного здоров’я
  • ПВГ – порушення вегетативного гомеостазу
  • РЗ – репродуктивне здоров’я
  • СВД – синдром вегетативної дисфункції
  • СДВНС – соматоформна дисфункція вегетативної нервової системи

Наведено результати дослідження стресорного навантаження на організм жінок фертильного віку, що перенесли артифіційний аборт. Сучасні методи визначення психоемоційного стану дали змогу з’ясувати, що в цій категорії жінок спостерігається високий рівень психоемоційного стресу, зокрема, збільшуються ситуативна й особистісна тривожність, розвивається психологічна дизадаптація.

Ключові слова: жінки фертильного віку, що перенесли артифіційний аборт, рівень стресорного навантаження, психоемоційний стрес, ситуативна й особистісна тривожність, дизадаптація.

Через зниження народжуваності в Україні проблема абортів наразі є дуже актуальною [1; 2]. Треба зазначити, що штучне переривання вагітності залишається поширеним методом планування сім’ї не лише в нашій державі, а й в країнах СНД. Проте після такої операції спостерігається значна кількість ускладнень, що призводять до погіршення загального стану здоров’я жінки та репродуктивного зокрема [3; 4]. Аборт є однією з частих причин гінекологічних захворювань (більше ніж у 10 %, а за іншими даними – 21,7 % жінок), майже у половини з тих, хто переніс цю операцію, загострюються хронічні запальні процеси статевої сфери [1; 5; 6].

Найбільшу небезпеку становить інфікований аборт. У разі поширення септичної інфекції можуть розвинутися сальпінгоофорит (у 3,5–5,7 % випадків), метроендометрит (1,7–3 %), параметрит (1,34 %), а також метрит, тазовий перитоніт, тромбофлебіт вен матки й інші післяабортні інфекційні захворювання. Частота запальних ускладнень становить 8,5–20 % [7].

Крім того, досить поширеними ускладненнями після аборту є затримка частин плодового яйця (у 1,27–5,7 % жінок), істміко-цервікальна недостатність (0,13 %), порушення менструального циклу (11,4 %). За спостереженнями деяких авторів [6; 7] ендометрит ускладнював перебіг післяабортного періоду в 1,58 % жінок, та інколи частота таких ускладнень сягала 7 %.

Найважче ускладнення – перфорація матки – трапляється згідно з даними різних авторів у 0,01–1 % випадків [5; 8]. Це може призвести до ушкодження великих судин матки, травмування сальника, петель кишечнику, сечового міхура. Та завдяки впровадженню в акушерську практику вакуум-аспірації небезпека перфорації матки під час аборту знизилася.

До пізніх ускладнень штучного переривання вагітності належать різні порушення менструальної функції: олігоменорея, мено- й метрорагія. Причиною цих станів зазвичай є нейроендокринні порушення центрального ґенезу, аменорея, що виникає внаслідок порушення регенеративної здатності ендометрію з подальшим пригніченням функції яєчників, а також розвиток спайкового процесу в ділянці внутрішнього вічка цервікального каналу через його травматизацію при вишкрябуванні [4; 6; 9].

Інший важливий аспект проблеми абортів пов’язаний з ускладненнями під час або після операції, що можуть призвести навіть до летального кінця. Закордонні дослідження [10] свідчать, що майже половина жінок, які страждають на вторинне безпліддя, робили аборт, а вітчизняні автори [1; 11] стверджують, що цей показник становить 60–80 %. Найчастішими ускладненнями під час проведення аборту залишаються кровотеча й травматичні ушкодження, у післяабортному періоді – гострі запальні захворювання. За даними офіційної статистики нашої країни, частота безпліддя в жінок після аборту сягає 80 %, порушення менструальної функції – 35 %, запальних захворювань статевих органів – 25 %.

Найбільшу групу українок, що перенесли аборт, становлять жінки віком 20–30 років. Ця категорія має найбільшу потенційну можливість до відтворення нащадків, саме тому проблема штучного переривання вагітності набуває великого соціального й економічного значення для країни [1; 2; 12; 13].

Ускладненнями, що виникають після аборту, є й погіршення психоемоційного стану, що надалі впливає на психологічний клімат у сім’ї та стосунках.

Зараз в Україні артифіційний аборт (далі – АА) як метод регулювання народжуваності залишається переважним [1; 9; 12]. Небезпечність цього методу викликана значними порушеннями репродуктивного здоров’я (далі – РЗ) у жінок фертильного віку (ЖФВ), які виникають після операції [12; 14]. Аборт є процесом раптового переривання тих захисно-пристосувальних механізмів, які утворюються в організмі жінки під час вагітності й направлені на адаптацію її організму для виношування дитини. Тому, крім перерахованих вище ускладнень, одним із вагомих є порушення психоемоційного стану жінки. Стан після АА можна розглядати як вплив стресорного чинника на організм жінки.

Як і за всякого стресу, виникають розлади функції наднирників, що впливає на роботу всього організму. Між порушеннями репродуктивної функції й психоемоційним станом жінки існує щільний зв’язок: нейроендокринна система не лише регулює репродуктивну функцію, а й першою реагує на будь-які подразники та бере участь у формуванні психоемоційної відповіді [15; 16; 17].

Після аборту організму потрібно чимало часу на відновлення, адже це для нього великий стрес. А той, зі свого боку, може спричиняти виникнення запалення або негативно впливати на перебіг вже наявних інфекційних чи автоімунних захворювань. Через стрес змінюються гуморальні й клітинні чинники імунітету. А, як відомо, чинники системного імунітету разом з елементами місцевих захисних реакцій забезпечують рівновагу між індигенними й факультативними мікроорганізмами, що заселяють слизову оболонку статевих шляхів.

Зважаючи на це не можна розглядати питання загального здоров’я жінки без визначення її психічного здоров’я або психоемоційного стану. Отже, психоемоційний стан жінок після АА потребує особливої уваги лікарів та спостереження в разі виявлених змін, а також розроблення методів лікування.

Психоемоційний стан – це віддзеркалення індивідуальних психічних процесів і властивостей особистості на тлі її внутрішнього, духовного світу й соціального статусу. Існує пряма залежність між психоемоційним станом і соціальним здоров’ям людини. Згідно з сучасними науковими уявленнями основні зони мозку, що визначають емоційний стан, розташовані в ділянці переднього мозку або в структурах поруч із ним, зокрема, в корі мозку, лімбічній системі, гіпоталамусі й сітчастому утворі. Різкі зрушення в емоційній рівновазі – це насамперед зміни або порушення в складних церебральних процесах. Ці порушення виявляються в різкому підвищенні, коливанні чи зниженні рівнів збудливості, реактивності й лабільності центральної нервової системи, коли вони виходять за межі гомеостазу; в неадекватній зміні одного функціонального рівня іншим і, відповідно, виникненням нової психосоматичної ситуації, й нарешті, у виникненні дисоціації між компонентами єдиної реакції в результаті неоднозначних змін окремих параметрів церебрального гомеостазу [18].

Стресорні зміни в організмі жінок призводять до порушень вегетативного гомеостазу (далі – ВГ). У сучасних умовах серед соматичних захворювань жінок дітородного віку зростає частота патології, пов’язаної саме з вегетативними розладами. Загалом частота порушень ВГ серед осіб молодого віку сягає 60–80 %. Вегетативні зміни в організмі жінки можуть проявлятися як захворювання та функціональні стани, зокрема, за сучасною класифікацією їх диференціюють як соматоформну дисфункцію вегетативної нервової системи (СДВНС) та синдром вегетативної дисфункції (СВД) [12; 19; 20].

Державні програми, які діяли в Україні й були спрямовані на збереження РЗ населення, мали на меті попереджати небажану вагітність шляхом впровадження сучасних методів контрацепції, планування сім’ї та зниження частоти абортів. Важливе значення набуває питання післяабортної контрацепції та реабілітаційних й лікувальних заходів, спрямованих на відновлення здоров’я й функцій організму та на мінімізацію ускладнень, що призводять до порушень РЗ. З огляду на викладене можна зробити висновок, що аборт є дуже серйозною операцією, яка спричиняє порушення РЗ жінки і може мати чимало ускладнень, у тому числі з боку психоемоційного стану ЖФВ [1; 2; 11; 12; 13].

Мета цієї роботи – вивчення стресорного навантаження на організм ЖФВ, які перенесли АА.

Матеріали та методи досліджень. Було комплексно обстежено 400 ЖФВ, що перенесли АА. Серед жінок проведене опитування за допомогою адаптованої анкети О. М. Вейна. Результати дослідження стану ВГ у ЖФВ, що перенесли АА, представлені в окремій публікації.

Клінічні прояви порушень ВГ виявили у 120 жінок, з них СВД діагностовано в 30 осіб і СДВНС – у 90 (у 30 жінок за гіпертонічним типом, у 30 – за гіпотонічним й  у 30 – за кардіальним типом). Застосовані методики визначення психоемоційного стану: рівень психоемоційного стресу за шкалою Л. Рідера в модифікації BHДЦ профілактичної медицини [21], кольоровий тест М. Люшера (класичний короткий варіант із використанням 8-кольорового ряду) [22] та шкала Спілбергера-Ханіна для встановлення особистісної та ситуативної тривожності. Простота й зручність цих методик дає змогу застосовувати їх для ЖФВ, що понесли АА [21].

Методика суб’єктивної оцінки ситуаційної й особистісної тривожності Ч. Д. Спілбергера та Ю. Л. Ханіна визначає рівень тривожності згідно зі шкалою самооцінки (висока, середня, низька тривожність). Ці показники підраховувалися за спеціальними формулами.

Результати досліджень та їхнє обговорення. Дослідження визначили психоемоційний стан ЖФВ, що перенесли АА. Психоемоційний стан досліджуваних характеризувався високими показниками рівня стресу за шкалою Л. Рідера (див. рис. 1). Загалом стрес після АА  відчували 65,5 % жінок. Високий рівень стресу спостерігався у 27,5 % опитуваних, середній – у 38,0 %.

Рис. 1. Рівень психоемоційного стресу в ЖФВ, що перенесли АА (%)

Найбільші показники серед жінок з високим рівнем психоемоційного стресу реєстрували в осіб із СВД (див. рис. 2) – 23,3 %. Також у досліджуваних із СВД відзначили й значний відсоток середнього рівня психоемоційного стресу – 36,7 %. Проте у переважній частині жінок із СВД реєстрували низький рівень психоемоційного стресу – 40,0 %.

Рис. 2. Рівень психоемоційного стресу в ЖФВ із порушеннями ВГ у вигляді СВД, що перенесли АА (%).

Жінки із СДВНС за гіпертонічним типом, що перенесли АА, майже у рівних частинах мали низький, середній й високий рівні психоемоційного стресу – відповідно 36,7 %, 33,3 % та 30 % (див. рис. 3).

Рис. 3. Рівень психоемоційного стресу в ЖФВ із порушеннями ВГ у вигляді СДВНС за гіпертонічним типом, що перенесли АА (%).

Більше ніж у половини обстежених із СДВНС за гіпотонічним типом (56,6 %) визначали низький рівень психоемоційного стресу, середній рівень спостерігали у 26,7 % осіб, а високий – у 16,7 % (див. рис. 4).

Рис. 4. Рівень психоемоційного стресу в ЖФВ із порушеннями ВГ у вигляді СДВНС за гіпотонічним типом, що перенесли АА (%).

Кількість обстежених із СДВНС за кардіальним типом, що мали низький рівень психоемоційного стресу, складала майже половину загальної кількості жінок цієї групи (46,7 %), середній рівень стресу визначили в 30,0 % жінок зазначеної групи, а високий рівень – у 23,3 % (див. рис. 5).

Рис. 5. Рівень психоемоційного стресу в ЖФВ із порушеннями ВГ у вигляді СДВНС за кардіальним типом, що перенесли АА (%).

Визначення рівнів ситуативної й особистісної тривожності виявило, що в опитуваних жінок спостерігаються помірні й високі показники рівня ситуативної тривожності – відповідно 32,5 % й 34,3 %, значний показник помірного рівня особистісної тривожності – 37,5 % і високого рівня такої тривожності – 27,5 % (див. табл. 1).

Таблиця 1. Рівні ситуативної та особистісної тривожності в ЖФВ, що перенесли АА

абс. ч. (%)

Рівень тривожності Низький Помірний Високий
Ситуативної 106 (26,5) 130 (32,5) 137 (34,3)
Особистісної 140 (35,0) 150 (37,5) 110 (27,5)

У більшості досліджуваних із СВД відмічався помірний і високий рівні ситуативної тривожності – в 11 жінок (36,7 %) та 11 (36,7 %) відповідно, низький рівень – у 8 (26,6 %) (див. табл. 2).

Таблиця 2. Рівні ситуативної та особистісної тривожності в ЖФВ із порушеннями ВГ у вигляді СВД, що перенесли АА

абс. ч. (%)

Рівень тривожності Низький Помірний Високий
Ситуативної 8 (26,6) 11 (36,7) 11 (36,7)
Особистісної 10 (33,3) 8 (26,7) 12 (40,0)

Рівень особистісної тривожності був високим у майже половини жінок цієї групи 12 (40,0 %), помірний – у 8 (26,7 %), а низький – у 10 (33,3 %).

Досліджувані із СДВНС за гіпертонічним типом мали переважно низький рівень ситуативної тривожності – 12 осіб (40,0 %), помірний рівень визначався у 8 жінок (26,6 %), а високий рівень – у 10 (33,4 %) (див. табл. 3).

У жінок обстеженої групи виявлявся переважно помірний рівень особистісної тривожності – 12 осіб (40,0 %), низький рівень – у 10 (33,3 %), а високий – у 8 жінок (26,6 %).

Таблиця 3. Рівні ситуативної та особистісної тривожності в ЖФВ із порушеннями ВГ у вигляді СДВНС за гіпертонічним типом, що перенесли АА

абс. ч. (%)

Рівень тривожності Низький Помірний Високий
Ситуативної 12 (40,0) 8 (26,6) 10 (33,4)
Особистісної 10 (33,3) 12 (40,0) 8 (26,6)

Половина обстежених із СДВНС за гіпотонічним типом мали помірний рівень особистісної тривожності, низький рівень виявився в 11 жінок (36,7 %), а в 4 (13,3 %) – високий рівень (див. табл. 4).

Таблиця 4. Рівні ситуативної та особистісної тривожності в ЖФВ із порушеннями ВГ у вигляді СДВНС за гіпотонічним типом, що перенесли АА

абс. ч. (%)

Рівень тривожності Низький Помірний Високий
Ситуативної 12 (40,0) 10 (33,4) 8 (26,6)
Особистісної 11 (36,7) 15 (50,0) 4 (13,3)

Рівень ситуативної тривожності був низьким у 12 опитуваних (40,0 %) цієї групи, помірним – у 10 (33,4 %), високим – у 8 жінок (26,6 %).

Рівень ситуативної тривожності в досліджуваних із СДВНС за кардіальним типом був таким самим, як і в жінок із гіпотонічним типом: низький – у 12 осіб (40,0 %), помірний – у 10 (33,4 %), високий – у 8 (26,6 %) (див. табл. 5).

Таблиця 5. Рівні ситуативної та особистісної тривожності в ЖФВ із порушеннями ВГ у вигляді СДВНС за кардіальним типом, що перенесли АА

 абс. ч. (%)

Рівень тривожності Низький Помірний Високий
Ситуативної 12 (40,0) 10 (33,4) 8 (26,6)
Особистісної 11 (36,7) 10 (33,3) 9 (30,0)

Рівень особистісної тривожності був низьким в 11 досліджуваних із СДВНС за кардіальним типом (36,7 %), помірним – у 10 (33,3 %), високим – у 9 (30,0 %).

Дослідження стану психологічної адаптації в ЖФВ, що перенесли АА, (див. табл. 6) показало, що адаптивність зберігалась у 23,3 % обстежених жінок, а труднощі адаптації мали 21,3 %. У жінок після АА спостерігалися дизадаптації (24,3 %) і стрес (23,8 %).

Таблиця 6. Стан психологічної адаптації в ЖФВ, що перенесли АА

абс.ч. (%)

Ступінь адаптації Кількість жінок
Адаптивність 93 (23,3)
Труднощі адаптації 85 (21,3)
Дизадаптація 97 (24,3)
Стрес 95 (23,8)

Стан психологічної адаптації характеризувався адаптивністю у 9 досліджуваних із СВД (30,0 %), труднощі адаптації спостерігалися в 6 жінок (20,0 %), дизадаптацію виявили у 8 осіб (26,7 %), а стрес – у 7 (23,3 %) (див. табл. 7).

Таблиця 7. Стан психологічної адаптації в ЖФВ із порушеннями ВГ у вигляді СВД, що перенесли АА

абс. ч. (%)

Ступінь адаптації Кількість жінок
Адаптивність 9 (30,0)
Труднощі адаптації 6 (20,0)
Дизадаптація 8 (26,7)
Стрес 7 (23,3)

У досліджуваних із СДВНС за гіпертонічним типом переважно спостерігалася дизадаптація – 9 (30,0 %), у 8 осіб (26,7 %) цієї групи визначали стрес, у 7 (23,3 %) – труднощі адаптації, а 6 жінок (20,0 %) мали адаптивність (див. табл. 8).

Таблиця 8. Стан психологічної адаптації в ЖФВ із порушеннями ВГ у вигляді СДВНС за гіпертонічним типом, що перенесли АА

абс. ч. (%)

Ступінь адаптації Кількість жінок
Адаптивність 6 (20,0)
Труднощі адаптації 7 (23,3)
Дизадаптація 9 (30,0)
Стрес 8 (26,7)

У досліджуваних із СДВНС за гіпотонічним типом переважали явища дизадаптації – 9 випадків (30,0 %), стрес виявили у 7 жінок (23,3 %), труднощі адаптації та, навпаки, адаптивність спостерігалися в однаковій кількості опитуваних – по 7 осіб (23,3 %) відповідно (див. табл. 9).

Таблиця 9. Стан психологічної адаптації в ЖФВ із порушеннями ВГ у вигляді СДВНС за гіпотонічним типом, що перенесли АА

абс. ч. (%)

Ступінь адаптації Кількість жінок
Адаптивність 7 (23,3)
Труднощі адаптації 7 (23,3)
Дизадаптація 9 (30,0)
Стрес 7 (23,3)

 У досліджуваних із СДВНС за кардіальним типом рівною мірою спостерігалися труднощі адаптації, дизадаптація та стрес – по 8 випадків (див. табл. 10). Адаптивність виявили у 6 жінок (20,0 %).

Таблиця 10. Стан психологічної адаптації в ЖФВ із порушеннями ВГ у вигляді СДВНС за кардіальним типом, що перенесли АА

абс. ч. (%)

Ступінь адаптації Кількість жінок
Адаптивність 6 (20,0)
Труднощі адаптації 8 (26,7)
Дизадаптація 8 (26,7)
Стрес 8 (26,6)

Згідно із сучасними поглядами на ерготропні й трофотропні ефекти, які відбуваються в структурі лімбіко-ретикулярного комплексу та тісно пов’язані зі станом симпатичного й парасимпатичного відділів ВНС, можна стверджувати, що в жінок із ПВГ та ЗРЗ під дією стресорних факторів відбуваються зміни в психоемоційному стані, які відповідають ерготропній ділянці лімбіко-ретикулярного комплексу.

Висновки

  1. У жінок, які перенесли АА, відмічається високий рівень психоемоційного стресу, що супроводжується підвищеними показниками ситуативної та особистісної тривожності. У таких жінок спостерігається порушення психологічної адаптації, що виражається в зниженні адаптивних можливостей організму, а труднощі адаптації призводять до дизадаптації та стресу.
  2. У жінок, які перенесли АА та мали порушення ВГ, спостерігалися більш виражені прояви психоемоційного стресу показників ситуативної та особистісної тривожності. Частіше виявлялася дизадаптація у порівнянні з жінками, що перенесли АА та не мали порушень ВГ.
  3. Отримані результати дослідження психоемоційного стану ЖФВ, які перенесли АА, є важливими не лише для розуміння стресорного впливу на організм жінки операції штучного переривання вагітності, а й дають змогу врахувати ці результати під час призначення лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на корекцію змін РЗ жінок, які перенесли АА.

СТРЕССОРНАЯ НАГРУЗКА НА ОРГАНИЗМ ЖЕНЩИНЫ ФЕРТИЛЬНОГО ВОЗРАСТА, ПЕРЕНЕСШЕЙ АРТИФИЦИАЛЬНЫЙ АБОРТ

1Вл. В. Подольский, 1,2 В. В. Подольский

1Институт педиатрии акушерства и гинекологии им. акад. О. М. Лукьяновой НАМН Украины

 2Национальная медицинская академия последипломного образования им. П. Л. Шупика

Приведены результаты исследования стрессорной нагрузки на организм женщин фертильного возраста, перенесших артифициальный аборт. Современные методы определения психоэмоционального состояния позволили установить, что в указанной категории женщин отмечается высокий уровень психоэмоционального стресса, в частности увеличенние ситуативной и личностной тревожности, развитие психологической дизадаптации.

Ключевые слова: женщины фертильного возраста, перенесшие артифициальный аборт, уровень стрессорной нагрузки, психоэмоциональный стресс, ситуативная и личностная тревожность, дизадаптация.

STRESS BODY BURDEN OF WOMEN OF FERTILE AGE WHO HAD AN ARTIFACTUAL ABORTION 1Vl. V. Podolskyi , 1,2 V. V., Podolskyi

 1Institute of Pediatrics, Obstetrics and Gynecology Academician O. M. Lukyanova NAMS of Ukraine

2National Medical Academy of Postgraduate Education. P. L. Shupik

The results of the study of effect of stress on women of fertile age who have had artificial abortion are presented. The use of modern methods for determining the psycho-emotional state of women has made it possible to determine that in women undergoing arthritic abortion there is a high level of psychoemotional stress, which is accompanied by increased indicators of situational and personal anxiety, development of psychological dysadaptation and stress.

Key words: women of fertile age who have had artificial abortion, stress load, psychoemotional stress, situational and personal anxiety, dysadaptation.

ЛІТЕРАТУРА/REFERENCES

  1. Подольський В. В. Репродуктивне здоров’я жінок – важлива проблема сучасності // Здоровье женщины. – 2003. – №1 (13). – С.100–104.
  2. Тимченко О. І., Вовк І. Б., Корнацька А. Г. [та ін.] Вплив штучного аборту на можливість подальшого дітонародження // Здоровье женщины. – 2010. – № 1. – С. 251–254.
  3. Кулаков В. И. Репродуктивное здоровье населения России // Акушерство и гинекология. – 2002. – № 2. – С. 3–5.
  4. Синчихин С.П. Аборт в аспекте сохранения репродуктивной функции женщины // Астрахан. мед. ж-л. – 2007. – № 1. – С. 1–3.
  5. Надання жінкам медичних послуг, пов’язаних з абортом: клініко-організац. керівництво / Під ред. Жилки Н. Я. – К., 2006. – 76 с.
  6. Подольський В. В., Дронова В. Л., Гульчій О. П. [та ін.] Аборт та його наслідки для репродуктивного здоров’я у жінок фертильного віку // Метод. рекоменд. для лікарів. – К., 2004. – 98 с.
  7. Жилка Н., Іркіна Т. К., Тешенко В. Стан репродуктивного здоров’я в Україні: медико-демограф. огляд. – К.: МЗ України, АН України, Ін-т економіки, 2001. – 68 с.
  8. Гойда Н. Г., Дудіна О. О., Іркіна Т. К. Проблеми репродуктивного здоров’я жінок України: матер. наук.-практ. конф. // Репродукт. здоров’я: проблеми та перспективи. – Донецьк, 2001. – С. 59–62.
  9. Камінський В. В., Маркін Л. Б. Збереження репродуктивного здоров’я жінки – основа формування здорової нації // Здоров’я України. – 2008. – № 9. – С. 58–59.
  10. Major В., Appelbaum M., Beckman L., Dutton M. A., Russo N. F., West C. Abortio and mental health: Evaluating the evidence. Am Psychol. 2009 Dec;64(9):863–90.
  11. Ревенько О.О. Стан репродуктивного здоров’я в жінок після штучного переривання вагітності // Здоровье женщины. – 2009. – № 1. – С. 157–159.
  12. Подольський Вл. В. Аборт та його наслідки для репродуктивного здоров’я у жінок фертильного віку // Здоровье женщины. – 2013. – № 10 (86). – С. 32–34.
  13. Mogilevkina I. Strategic Assessment of policy programme and research issues related to unintended pregnancy in Ukraine: lessons learned, Entre Nous, The European Magazine for Sexual and Reproductive Health. 2008 (Issue 67): 6–7.
  14. Подольський Вл. В. Клініко-епідеміологічна характеристика жінок фертильного віку – мешканок промислового регіону України, що перенесли артифіційний аборт та особливості використання ними методів контрацепції // Здоровье женщины. – 2015. – №3 (99). – С.110–114.
  15. Данкович Н. А., Воробей-Виховская В. Н. Причины и формы бесплодия. Современные возможности диагностики и лечения. // Здоровье женщины. – 2013. – № 3 (79). – С. 192–197.
  16. Dunbar B., Patel M., Fahey J. and Wira C. Endocrine control of mucosal immunity in the female reproductive tract: impact of environmental disruptors. Mol Cell Endocrinol. 2012; 354: 85–93.
  17. Манухін І. Гінекологічна ендокринологія. – М.: ГЕОТАРМедіа, 2013. – 272 с.
  18. Губачев Ю. М., Иовлев Б. В., Карвасарский Б. Д. и др. Эмоциональный стресс в условиях нормы и патологии человека. – Л.: Медицина. – 1976. – 224 с.
  19. Подольський Вл. В. Психоемоційний стан жінок фертильного віку з порушеннями вегетативного гомеостазу, що перенесли артифіційний аборт // Репродукт. ендокринологія. – 2016. – №1 (27). – С. 84–87.
  20. Запорожан В. М., Подольський Вл. В. Репродуктивне здоров’я жінок з соматоформними захворюваннями та порушенням вегетативного гомеостазу: моногр. – К., 2016. – 510 с.
  21. Копина О. Психологические методы в работе практического врача // Врач. – 1992. – № 10. – С. 26–27.
  22. Собчик Л. Н. Метод цветовых выборов – модификация восьмицветового теста Люшера: практ. рук. – СПб.: Речь. – 2007. – С. 128.

START TYPING AND PRESS ENTER TO SEARCH