Трихомоніаз. Особливості діагностики та лікування

Є. М. Полякова, лікарка акушер-гінеколог,
ЗОЗ «Пологовий будинок № 3», м. Запоріжжя, Україна

СКОРОЧЕННЯ

ІПСШ – інфекція, що передається статевим шляхом
ПЛР (PCR) – полімеразна ланцюгова реакція
ПЯЛ – поліморфноядерні лейкоцити
РНК – рибонуклеїнова кислота
CDC – Центр контролю й профілактики захворюваності США
NAAT – тест ампліфікації нуклеїнових кислот
FDA – Food and Drug Administration / Управління з санітарного нагляду за якістю харчових продуктів та медикаментів (США).

Трихомоніаз (T. vaginalis) – найпоширеніша у світі виліковна інфекція, що передається статевим шляхом. За даними ВООЗ, у 2016 р. у світі зареєстровано 156 млн випадків цього захворювання в жінок. Його клінічні прояви варіюють від гострого важкого запального захворювання до безсимптомного носійства. Без лікування трихомонадний вагініт може прогресувати в уретрит або цистит. Крім того, інфікування T. vaginalis пов’язане з низкою наслідків для репродуктивного здоров’я, зокрема, з безпліддям, неоплазією шийки матки, постгістеректомічним запаленням жирової тканини  або абсцесом, запаленням тазових органів у жінок, інфікованих ВІЛ. Трихомоніаз під час вагітності пов’язаний із несприятливими акушерськими наслідками, як-от передчасний розрив плодових оболонок, передчасні пологи і народження замалого для свого гестаційного віку новонародженого.

Тест ампліфікації нуклеїнових кислот наразі є золотим стандартом діагностики цього захворювання. Лікування показано як симптомним, так й асимптомним чоловікам і жінкам. Воно знижує поширеність носійства T. vaginalis серед населення, полегшує симптоми хвороби та знижує ризик ускладнень, у тому числі зараження-передачу ВІЛ.

Нітроімідазоли вважаються єдиним класом протимікробних препаратів з відомою ефективністю проти T. vaginalis.

Ключові слова: трихомоніаз, діагностика, лікування.

Вступ

Трихомоніаз – інфекція, що передається статевим шляхом (ІПСШ), яка спричинена одноклітинним паразитом Trichomonas vaginalis. Це найпоширеніша у світі виліковна ІПСШ [1]. За даними ВООЗ, у 2016 р. у світі зареєстровано 156 млн випадків цього захворювання в жінок [2]. T. vaginalis є однією з трьох поширених інфекційних причин вагінальних скарг серед жінок репродуктивного віку разом з бактеріальним вагінозом і кандидозним вульвовагінітом, а також причиною уретриту у чоловіків. Проте перебіг інфекції часто безсимптомний [3].

Мікробіологія

Організм, що спричиняє трихомоніаз, – джгутикове найпростіше Trichomonas vaginalis, яке переважно вражає плаский епітелій сечостатевого тракту: піхву, сечовий канал і парауретральні залози [4]. Інші, менш поширені ураження, охоплюють шийку матки, сечовий міхур і бартолінові залози. Людина його єдиний природний хазяїн. Це найпоширеніша у світі невірусна хвороба, що передається статевим шляхом.

Клінічна характеристика

У жінок клінічні прояви трихомоніазу варіюють від гострого важкого запального захворювання до безсимптомного носійства. Загальні ознаки та симптоми гострої інфекції такі: гнійні, поодинокі виділення з неприємним запахом, які часто супроводжується свербежем, дизурією, болем унизу живота та диспареунією [5]. У разі фізикального обстеження часто виявляється еритема вульви та слизової піхви. Проте лише в 11–17 % інфікованих жінок спостерігаються типові симптоми [6], які можуть погіршуватися під час менструації [7]. Класичні, зеленувато-жовті пінисті виділення з неприємним запахом трапляються лише у 10–30 % симптомних жінок. «Точкові» крововиливи на шийці матки («полунична» шийка) спостерігають у 2 % випадків [3].

За хронічної інфекції ознаки й симптоми виражені слабше і можуть виявлятися у свербежі й диспареунії з незначними виділеннями з піхви. Безсимптомне носійство може зберігатися протягом тривалого періоду, тому часто неможливо встановити, коли саме відбулося інфікування [8; 9].

Наслідки трихомоніазу

Залежно від популяції T. vaginalis наслідки трихомоніазу різняться.

Невагітні жінки. Без лікування трихомонадний вагініт може прогресувати в уретрит або цистит. Крім того, інфікування  T. vaginalis пов’язане з низкою загрозливих наслідків для репродуктивного здоров’я, зокрема, безпліддям, неоплазією шийки матки, постгістеректомічним целюлітом або абсцесом, запаленням тазових органів у жінок, інфікованих ВІЛ. До того ж T. vaginalis може удвічі збільшувати вразливість жінок щодо інфікування ВІЛ. Трихомоніаз у ВІЛ-інфікованих пов’язаний з підвищеним ризиком передачі ВІЛ неінфікованому партнеру [3].

Вагітні жінки. Інфекція T.vaginalis під час вагітності пов’язана з несприятливими акушерськими наслідками, як-от передчасний розрив плодових оболонок, передчасні пологи і народження замалого для свого гестаційного віку новонародженого [3; 10–13]. У систематичному огляді 2014 р. і метааналізі зв’язку між  T. vaginalis і перинатальними наслідками ризик передчасних пологів серед інфікованих жінок був збільшений на 42 % (OR 1,42; 95 % CI 1,15–1,75) [14].

Новонароджені. Діти, народжені від інфікованих матерів, можуть заразитися під час пологів. Симптоми у новонароджених: лихоманка, проблеми з диханням, інфекція сечовивідних шляхів, виділення з носа, а в дівчат – з піхви [3].

Скринінг

Центр контролю й профілактики захворюваності США (CDC) рекомендує проводити рутинний скринінг щодо T.vaginalis усім ВІЛ-інфікованим безсимптомним жінкам. Також він показаний жінкам зі скаргами на вагінальні виділення. Скринінг може бути корисним для безсимптомних жінок, які мають підвищений ризик до трихомонадної інфекції: жінки, що часто змінюють статевих партнерів, або ті, що вживають наркотичні препарати, робітниці секс-індустрії, пацієнтки з анамнезом ІПСШ [15].

Діагностика

Діагностика трихомоніазу в пацієнток часто проводиться під мікроскопом шляхом дослідження «вологого препарату» вагінальних або цервікальних виділень стосовно рухомих паразитів. Цей метод простий у застосуванні, швидкий та економічно ефективний порівняно з альтернативними варіантами діагностики, включно з культуральними або молекулярними методами [16].

Попри ці переваги, мікроскопічна оцінка не вважається оптимальним методом діагностики через низьку чутливість: приблизно 60 % у порівнянні з методами, що ґрунтуються на ПЛР [17]. Трихомонади залишаються рухливими протягом 10–20 хвилин після взяття мазка. Препарат повинен бути оцінений одразу після отримання зразка, бо чутливість методу з часом знижується: через годину після збору чутливість аналізу становить лише 20 % [15; 18; 19]. Фіксація та фарбування марні, оскільки  T. vaginalis може й не мати типової грушоподібної форми, а замість цього нагадувати поліморфноядерні лейкоцити (ПЯЛ) або втрачати морфологічні характеристики під час фіксації й фарбування, що ускладнює етіологічну ідентифікацію [3].

Інші ознаки, які зазвичай супроводжують цю інфекцію: підвищений рН піхви (> 4,5) та збільшення кількості ПЯЛ при мікроскопії. Однак ці додаткові ознаки не є специфічними й можуть доводити й інші вагінальні інфекції.

Якщо під час мікроскопії виявлені трихомонади, подальше обстеження не проводиться. За негативної мікроскопії рекомендується проведення тесту ампліфікації нуклеїнових кислот (NAAT) [3].

NAAT, що виявляє РНК шляхом транскрипційно-опосередкованої ампліфікації (ПЛР), є високочутливим і специфічним, тому його визнали золотим стандартом для діагностики  T. vaginalis [20]. Обмеження методу полягає в необхідності контрольно-вимірювальних приладів і лабораторного аналізу. У дослідженні тестових зразків від 303 жінок – робітниць секс-індустрії чутливість тесту була найвищою для вагінальних зразків і найнижчою для зразків першої сечі (86 та 63 %) [21].

Один з найчастіше використовуваних тестів, тест APTIMA  T. vaginalis (Hologic Gen-Probe, Сан-Дієго, Каліфорнія), застосовує таргетний захват та транскрипційно-опосередковану ампліфікацію нуклеїнової кислоти для виявлення видоспецифічної РНК  T. vaginalis у вагінальному зразку або зразку сечі [22]. Аналіз APTIMA T. vaginalis  схвалений FDA та рекомендований протоколами CDC щодо лікування ІПСШ для виявлення T. vaginalis з вагінальних, ендоцервікальних або сечових зразків у жінок з клінічною чутливістю 95,3–100 % і специфічністю 95,2–100 % [15].

Інші доступні NAAT включають аналізи Amplicor (Roche), AmpliVue (Quidel), BD ProbeTec TV Qx (BD diagnostic), NuSwab VG (LabCorp), Solana (Quidel), Xpert TV (Cepheid). Не всі вони схвалені FDA, але, ймовірно, є надійними. Вагінальна панель BD MAX схвалена FDA й також тестує на бактеріальний вагіноз і гриби роду Candida. Наразі немає досліджень, які порівнюють один тест з іншим [3].

Швидкі тести визначення антигену чи гібридизації ДНК

Набори для швидкої діагностики можуть бути корисними в областях з високою поширеністю захворювання (наприклад, у клініках, які спеціалізуються на венеричних захворюваннях або в яких обслуговують групи населення з високою поширеністю захворювання), де мікроскопія чи посів недоступні [3].

Зазначені нижче аналізи можуть бути виконані клініцистом за місцем надання медичної допомоги, вони є у продажу та схвалені FDA:

  1. AFFIRM VPIII, тест Affirm VPIII Microbial Identification System (BectonDickinson), використовує ДНК-гібридизацію у вагінальному зразку. Результати доступні через 45 хвилин. Хоча повідомлялося, що чутливість і специфічність аналізу перевищують 95 %, під час паралельного тестування цей метод поступався ампліфікації (чутливість 63,4 та 100 %) [23].
  2. OSOM Trichomonas Rapid Test (Sekisui Diagnostics) – це швидкий тест для визначення антигену, який застосовує до вагінального зразка імунохроматографічу технологію. Тестування може бути зроблено за місцем надання медичної допомоги, результати доступні через 10 хвилин. Його чутливість – 82–95 % і специфічність 97–100 % [24–27].
  3. Культуральний метод діагностики вважався золотим стандартом діагностики T. vaginalis до розроблення молекулярних методів. Цей метод забезпечує високу чутливість (до 95 %) і специфічність (> 95 %). Проте не є широко доступним і триває до семи днів. Культуральний метод може бути корисним для пацієнток із підвищеними рН піхви та кількістю поліморфноядерних лейкоцитів, але з відсутністю рухомих трихомонад і ключових клітин у «вологому препараті», коли мікроскопія дає неоднозначні результати, а NAAT недоступний. Система культивування  T. vaginalis «InPouch» має високу чутливість (> 80 %), для отримання результатів потрібно три чи більше днів, і вона є у продажу [28; 29].
  4. Цервікальна цитологія. Іноді трихомонади випадково виявляють під час тестів для скринінгу раку шийки матки. Рідинна цитологія шийки матки не є чутливим тестом для діагностики трихомоніазу, але лікування жінок з трихомонадою, виявленою під час рідинної цитології, є доцільним, оскільки специфічність тесту висока. Хоча чутливість рідинної цитології до трихомонадної інфекції є низькою (61 %), її специфічність, навпаки, висока (99 %), тому хибнопозитивні результати склали лише 1 % [30].
  5. Звичайні мазки за Папаніколау не підходять для діагностики трихомоніазу. Чутливість є аналогічною до цервікальної цитології (51–63 %), але часто трапляються хибнопозитивні результати (7 %) [31]. Це робить позитивну прогностичну цінність низькою серед населення з низькою поширеністю T. vaginalis. Таким чином, мазок за Папаніколау не слід використовувати для діагностики трихомоніазу. Безсимптомних жінок з трихомонадою, виявленою на звичайному мазку Папаніколау, слід оцінювати за допомогою мікроскопії, а потім – NAAT, посіву або експрес-тесту, якщо мікроскопія негативна. Лікування призначається лише в разі, якщо діагноз підтверджений [3].

Диференціальна діагностика

Вагінальні виділення є неспецифічним симптомом, який може бути спричинений вагінальними, цервікальними інфекціями або атрофією чи подразненням.

Вагінальні інфекції. Найпоширенішими інфекціями, що спричиняють виділення з піхви, запах, свербіж і/або дискомфорт, є бактеріальний вагіноз, кандидозний вульвовагініт і трихомоніаз – ці інфекції становлять понад 90 % випадків [32]. Клінічні ознаки, які відрізняють ці інфекції, наведені в таблиці.

Таблиця. Диференціальна діагностика найпоширеніших вагінальних інфекцій [3]

Чинники та тестиНормаВульвовагінальний кандидозБактеріальний вагінозТрихомоніаз
СимптомиВідсутніСвербіж, чутливість, диспареуніяВиділення з неприємним запахом, диспареунії немаєВиділення з неприємним запахом, печіння, посткоїтальні кровотечі, диспареунія, дизурія
ОзнакиНормальні вагінальні виділення (1–4 мл на добу, білі або прозорі, рідкі або густі, здебільшого без запаху)Вульварна еритема та/чи набряк;
виділення можуть бути білими і грудкуватими, можуть прилипати до піхви
Білуваті / сірі рідкі виділення у піхвіРідкі зеленувато-жовті виділення, вульвовагінальна еритема
pH4–4,54–4,5> 4,55–6
Аміновий тестНегативнийНегативнийПозитивний у 70–80 % пацієнтокЧасто позитивний
Мікроскопія з фізіологічним розчиномСпіввідношення ПЯЛ : ВЕК* < 1;
переважають палички;
сквамозний епітелій +++
Співвідношення ПЯЛ : ВЕК* < 1;
псевдогіфи (приблизно у 40 % пацієнток); дріжджі, що брунькуються для non-albicans видів кандиди
Співвідношення ПЯЛ : ВЕК* < 1;
відсутність паличок, збільшення кількості кокобацил, ключові клітини –не менш як 20 % епітеліальних клітин (у > 90 % пацієнток)
ПЯЛ ++++; змішана флора, рухливі трихомонади (у 60 % пацієнток)
Мікроскопія з 10 %-м КОННегативнаПсевдогіфи (приблизно у 70 % пацієнток)НегативнаНегативна
Інші тести-Якщо мікроскопія недіагностична:
• культуральний метод;
• швидкі тести ДНК-гібридизації, наприклад Affirm VPIII
• Фарбування за Грамом та кількісна оцінка, наприклад критерії Nugent або критерії Hay/Ison
• Швидкі тести ДНК-гібридизації, наприклад Affirm VPIII
• Культуральний метод не має діагностичної цінності
Якщо мікроскопія недіагностична:
• культуральний метод, наприклад InPouch TV;
• швидкий тест визначення антигену, наприклад OSOM Trichomonas Rapid Test;
• NAAT, наприклад APTIMA;
• швидкі тести ДНК-гібридизації, наприклад Affirm VPIII
Диференціальна діагностикаФізіологічна лейкореяКонтактне подразнення або алергічний вульварний дерматит, хімічне подразнення, вульводиніяПідвищений рівень pH у разі трихомоніазу, атрофічного вагініту і десквамативного запального вагінітуГнійний вагініт, десквамативний запальний вагініт, атрофічний вагініт, ерозивний плаский ліхен

*ПЯЛ – поліморфноядерні лейкоцити; ВЕК – вагінальні епітеліальні клітини.

Лікування

Лікування показано як симптомним, так й асимптомним чоловікам і жінкам, бо знижує поширеність носійства  T. vaginalis серед населення, полегшує симптоми хворого та знижує ризик ускладнень, у тому числі зараження- передачу ВІЛ [15].

Невагітні жінки

Лікування показано всім невагітним жінкам з діагнозом «трихомоніаз», навіть якщо він має безсимптомний перебіг.

Нітроімідазоли – єдиний клас протимікробних препаратів з відомою ефективністю проти T. vaginalis. Метронідазол і тинідазол були схвалені FDA для перорального або парентерального лікування трихомоніазу.

Тинідазол зазвичай дорожчий, але досягає вищих рівнів у сироватці крові та сечостатевому тракті й має триваліший період напіврозпаду, ніж метронідазол (12,5 години та 7,3 години). Крім того, він має менше побічних ефектів з боку шлунково-кишкового тракту .

У рандомізованих клінічних дослідженнях за допомогою рекомендованих схем лікування метронідазолом вилікувано приблизно 84–98 %, а тинідазолу – приблизно 92–100 % пацієнток. Згідно з рандомізованими контрольованими випробуваннями, які порівнюють разові дози 2 г метронідазолу й тинідазолу, можна припустити, що тинідазол еквівалентний або перевершує метронідазол в ефективності лікування та полегшенні симптомів [15].

За наявності алергії на препарати нітроімідазолу терапія іншими лікарськими засобами можлива, але показники виліковності низькі (≤ 50 %). З огляду на це CDC рекомендує спрямовувати пацієнтів з алергією на метронідазол або тінідазол для десенсибілізації, а не використовувати альтернативний клас препаратів [3].

Схема лікування [15]

Рекомендоване лікування
Метронідазол: 2 г перорально одноразово
АБО
Тинідазол: 2 г перорально одноразово
Альтернативне лікування
Метронідазол: 500 мг перорально двічі на добу 7 днів
Під час лікування нітроімідазолами слід уникати вживання алкоголю. Щоб зменшити ймовірність дисульфірамоподібної реакції, додатково утримуються від алкоголю протягом 24 годин після завершення приймання метронідазолу або 72 годин – тинідазолу [15].

Гель метронідазолу не досягає терапевтичних рівнів в уретрі та перивагінальних залозах. Оскільки він менш ефективний за пероральний метронідазол, то не рекомендується для лікування [15].

Лікарі повинні рекомендувати пацієнтам, інфікованим T. vaginalis, та їхнім сексуальним партнерам утримуватися від статевих контактів, доки вони не пройдуть повний курс лікування (статеве життя можливе лише після завершення терапії й усунення будь-яких симптомів). Тестування на інші ІПСШ, включно з ВІЛ, рекомендується всім пацієнтам, інфікованим  T. vaginalis [15].

Через високий рівень реінфікування серед жінок повторне тестування на T. vaginalis рекомендується всім сексуально активним жінкам за три місяці після первинного лікування. NAAT може бути проведений вже за два тижні після лікування [15].

Лікування статевих партнерів

Лікування статевих партнерів ідентичне до схеми для невагітних жінок: перевага віддається режиму одноразового приймання препарату (одноразова пероральна доза 2 г тинідазолу або метронідазолу). Лікування статевих партнерів необхідне тому, що максимальні показники лікування в інфікованих жінок досягаються лише за одночасного лікування їхніх статевих партнерів. Після однодозової терапії пацієнти повинні утримуватися від статевих контактів не менше ніж сім днів [3].

Не обов’язково ідентифікувати T. vaginalis у партнера-чоловіка перед його лікуванням. Проте в ідеалі за можливості статевих партнерів спрямовують на діагностику, адже супутні інфекції, що передаються статевим шляхом, як-от хламідіоз чи гонорея, є досить поширеними й повинні також діагностуватися і лікуватися [3].

Персистуючий або рецидивуючий трихомоніаз

Персистуючу або рецидивуючу інфекцію, спричинену стійкістю T. vaginalis до протимікробних препаратів, слід відрізняти від реінфекції. Хоча вважається, що більшість рецидивуючих T. vaginalis є результатом реінфекції, проте деякі інфекції можуть бути спричинені стійкими до протимікробних препаратів організмами. Стійкість до метронідазолу трапляється в 4–10 % випадків вагінального трихомоніазу, до тинідазолу – в 1 % [15].

Слід уникати однодозового режиму терапії для лікування рецидивуючого трихомоніазу, який навряд чи є результатом реінфекції. Якщо невдача в лікуванні сталася після приймання 2 г метронідазолу та реінфекція спростована, пацієнт [і його партнер(и)] можуть лікуватися метронідазолом по 500 мг перорально двічі на день протягом семи днів. Якщо й ця схема не працює, клініцисти повинні розглянути питання про лікування метронідазолом або тинідазолом по 2 г перорально протягом семи днів.

Якщо в пацієнта, в якого малоймовірна реінфекція, кілька тижневих схем лікування були невдалими, треба зробити аналіз на чутливість до метронідазолу й тинідазолу.

Вищі дози тинідазолу (2–3 г) протягом 14 днів, часто у поєднанні з піхвовим тинідазолом, можна розглядати у випадках нітроімідазолрезистентних інфекцій, але такі випадки повинні розглядатися експертом [15].

Вагітні жінки

Інфекція  T. vaginalis у вагітних пов’язана з несприятливими наслідками вагітності, особливо з передчасним розривом плодових оболонок і передчасними пологами. Хоча лікування метронідазолом веде до паразитологічного вилікування, у деяких дослідженнях не було виявлено суттєвих відмінностей у перинатальній захворюваності після лікування метронідазолом. Одне дослідження припустило ймовірність збільшення передчасних пологів у жінок з інфекцією T. vaginalis, які отримували лікування метронідазолом, однак обмеження дослідження не дали змогу зробити остаточні висновки щодо ризиків лікування. Пізніші, ширші дослідження показали відсутність позитивного або негативного зв’язку між використанням метронідазолу під час вагітності й несприятливими наслідками вагітності [15].

Якщо розглядати лікування, то рекомендований режим для вагітних – 2 г метронідазолу перорально одноразово. Жінкам із симптомами незалежно від терміну вагітності мають провести тестування та розглянути питання про призначення лікування.

Лікування трихомоніазу за вагітності може полегшити симптоми та запобігти поширенню інфекції. Хоча перинатальне передавання трихомоніазу трапляється рідко, лікування також може запобігти респіраторній або генітальній інфекції новонародженого. Клініцистам слід проконсультувати вагітних із симптомами трихомоніазу про потенційні ризики й переваги лікування, а також про важливість лікування партнерів і використання презервативів у профілактиці поширення ІПСШ [15].

Переваги рутинного скринінгу на T. vaginalis у безсимптомних вагітних жінок не встановлено. Проте скринінг за першого візиту в жіночу консультацію та лікування залежно від обставин рекомендується вагітним жінкам з ВІЛ-інфекцією, оскільки інфекція T. vaginalis є чинником ризику вертикального передавання ВІЛ [15].

Попри те що метронідазол проникає крізь плаценту, його вважають препаратом з низьким ризиком. У численних перехресних і когортних дослідженнях вагітних жінок не було виявлено жодних доказів тератогенних або мутагенних ефектів у немовлят [15].

Наразі є лише обмежені дані щодо використання тинідазолу під час вагітності. Однак дослідження на тваринах показують, що цей препарат має помірний ризик. Таким чином, слід уникати приймання тинідазолу у вагітних жінок, а після введення однієї дози (2 г) тинідазолу грудне вигодовування треба відкласти на 72 години [15].

Ye. Poliakova, MD, Department of Gynecology, Maternity Hospital No. 3, Zaporizhzhia, Ukraine

TRICHOMONIASIS: DIAGNOSIS AND TREATMENT

Trichomoniasis is the most common nonviral sexually transmitted disease worldwide. According to the World Health Organization in 2016 it was estimated that there were 156 million new cases of  T. vaginalis among women. In women, trichomoniasis ranges from an acute, severe inflammatory disease to an asymptomatic carrier state. Untreated trichomonal vaginitis may progress to urethritis or cystitis. In addition,  T. vaginalis has been associated with a range of adverse reproductive health outcomes, including cervical neoplasia, posthysterectomy cuff cellulitis or abscess, pelvic inflammatory disease in women infected with HIV, and infertility. T.vaginalis infection during pregnancy is associated with adverse obstetric outcomes including premature rupture of the membranes, preterm delivery, and delivery of a low birth weight infant. Culture was considered the gold standard method for diagnosing  T. vaginalis infection. NAAT is considered the gold standard method for diagnosing  T. vaginalis infection. Treatment is indicated for both symptomatic and asymptomatic women and men. Treatment reduces the prevalence of  T. vaginalis carriage in the population, relieves symptoms, and reduces the risk of sequelae (including acquisition/transmission of HIV). The nitroimidazoles are the only class of antimicrobial medications known to be effective against  T. vaginalis infections.

Keywords: trichomoniasis, diagnosis, treatment

Е. М. Полякова, врач акушер-гинеколог УЗ «Родильный дом № 3» г. Запорожье

ТРИХОМОНИАЗ. ОСОБЕННОСТИ ДИАГНОСТИКИ И ЛЕЧЕНИЯ.

Трихомониаз является самой распространенной в мире излечимой инфекцией, передающейся половым путем. По данным ВОЗ в 2016 г. в мире зарегистрировано 156 млн случаев трихомониаза у женщин. Клинические проявления трихомониаза варьируют от острого тяжелого воспалительного заболевания до бессимптомного носительства. Без лечения трихомонадный вагинит может прогрессировать в уретрит или цистит. Кроме того, инфицирование  T. vaginalis связано с рядом неблагоприятных последствий для репродуктивного здоровья, включая бесплодие, неоплазию шейки матки, постгистеректомическое воспаление жировой ткани или абсцесс, воспаление тазовых органов у женщин, инфицированных ВИЧ. Инфекция T. vaginalis во время беременности связана с неблагоприятными акушерскими последствиями, в том числе преждевременный разрыв плодных оболочек, преждевременные роды и рождение малого для своего гестационного возраста новорожденного.

Тест амплификации нуклеиновых кислот является золотым стандартом для диагностики трихомониаза. Лечение показано как сипмтомным, так и асимптомным мужчинам и женщинам. Лечение снижает распространенность носительства T. vaginalis среди населения, облегчает симптомы и снижает риск осложнений, включая заражение-передачу ВИЧ.

Нитроимидазолы является единственным классом противомикробных препаратов с известной эффективностью против T. vaginalis.

Ключевые слова: трихомониаз, диагностика, лечение

ЛІТЕРАТУРА/REFERENCES

  1. Kissinger P, Muzny CA, Mena LA, Lillis RA, Schwebke JR, et al. Single-dose versus 7-day-dose metronidazole for the treatment of trichomoniasis in women: an open-label, randomised controlled trial. Lancet Infect Dis 2018; 18:1251–1259.
  2. Rowley J, Vander Hoorn S, Korenromp E, Low N, Unemo M et al. Chlamydia, gonorrhoea, trichomoniasis and syphilis: global prevalence and incidence estimates, 2016. Bull World Health Organ 2019; 97:548-562P.
  3. Sobel JD. Trichomoniasis – UpToDate. 2019.
  4. Kissinger P. Epidemiology and treatment of trichomoniasis. Curr Infect Dis Rep 2015; 17:484.
  5. Trichomoniasis – CDC Fact Sheet. 2017; :280191.
  6. Landers D V, Wiesenfeld HC, Heine RP, Krohn MA, Hillier SL. Predictive value of the clinical diagnosis of lower genital tract infection in women. Am J Obstet Gynecol 2004; 190:1004–10.
  7. Heine P, McGregor JA. Trichomonas vaginalis: a reemerging pathogen. Clin Obstet Gynecol 1993; 36:137–44.
  8. Van Der Pol B, Kraft CS, Williams JA. Use of an adaptation of a commercially available PCR assay aimed at diagnosis of chlamydia and gonorrhea to detect Trichomonas vaginalis in urogenital specimens. J Clin Microbiol 2006; 44:366–73.
  9. Van Der Pol B, Williams JA, Orr DP, Batteiger BE, Fortenberry JD. Prevalence, incidence, natural history, and response to treatment of Trichomonas vaginalis infection among adolescent women. J Infect Dis 2005; 192:2039–44.
  10. Mann JR, McDermott S, Barnes TL, Hardin J, Bao H, et al. Trichomoniasis in Pregnancy and Mental Retardation in Children. Ann Epidemiol 2009; 19:891–899.
  11. Mann JR, McDermott S. Are Maternal Genitourinary Infection and Pre-Eclampsia Associated With ADHD in School-Aged Children? J Atten Disord 2011; 15:667–673.
  12. Mann JR, McDermott S, Gill T. Sexually transmitted infection is associated with increased risk of preterm birth in South Carolina women insured by Medicaid. J Matern Fetal Neonatal Med 2010; 23:563–8.
  13. Mann JR, McDermott S, Gregg A, Gill TJ. Maternal genitourinary infection and small for gestational age. Am J Perinatol 2009; 26:667–72.
  14. Silver BJ, Guy RJ, Kaldor JM, Jamil MS, Rumbold AR. Trichomonas vaginalis as a cause of perinatal morbidity: A systematic review and Meta-analysis. Sex Transm Dis 2014; 41:369–376.
  15. Workowski KA, Bolan GA. Sexually Transmitted Diseases Treatment Guidelines, 2015. MMWR Recomm Rep 2015; Jun 5;64(RR-03):1-137. doi:10.1080/0361526X.2012.700168.
  16. Bachmann LH, Hobbs MM, Seña AC, Sobel JD, Schwebke JR, et al. Trichomonas vaginalis Genital Infections: Progress and Challenges. Clin Infect Dis 2011; 53:S160–S172.
  17. Edwards T, Burke P, Smalley H, Hobbs G. Trichomonas vaginalis: Clinical relevance, pathogenicity and diagnosis. Crit Rev Microbiol 2016; 42:406–417.
  18. Stoner KA, Rabe LK, Meyn LA, Hillier SL. Survival of Trichomonas vaginalis in wet preparation and on wet mount. Sex Transm Infect 2013; 89:485–8.
  19. Kingston MA, Bansal D, Carlin EM. “Shelf life” of &lt;I&gt;Trichomonas vaginalis&lt;/I&gt; Int J STD AIDS 2003; 14:28–29.
  20. Miller JM, Binnicker MJ, Campbell S, Carroll KC, Chapin KC, et al. A Guide to Utilization of the Microbiology Laboratory for Diagnosis of Infectious Diseases: 2018 Update by the Infectious Diseases Society of America and the American Society for Microbiology. Clin Infect Dis 2018; 67:e1–e94.
  21. Coorevits L, Traen A, Bingé L, Van Dorpe J, Praet M, et al. Identifying a consensus sample type to test for Chlamydia trachomatis, Neisseria gonorrhoeae, Mycoplasma genitalium, Trichomonas vaginalis and human papillomavirus. Clin Microbiol Infect 2018; 24:1328–1332.
  22. Nye MB, Schwebke JR, Body BA. Comparison of APTIMA Trichomonas vaginalis transcription-mediated amplification to wet mount microscopy, culture, and polymerase chain reaction for diagnosis of trichomoniasis in men and women. Am J Obstet Gynecol 2009; 200:188.e1–7.
  23. Andrea SB, Chapin KC. Comparison of Aptima Trichomonas vaginalis transcription-mediated amplification assay and BD affirm VPIII for detection of  T. vaginalis in symptomatic women: performance parameters and epidemiological implications. J Clin Microbiol 2011; 49:866–9.
  24. Huppert JS, Batteiger BE, Braslins P, Feldman JA, Hobbs MM, et al. Use of an immunochromatographic assay for rapid detection of Trichomonas vaginalis in vaginal specimens. J Clin Microbiol 2005; 43:684–7.
  25. Jones HE, Lippman SA, Caiaffa-Filho HH, Young T, van de Wijgert JHHM. Performance of a rapid self-test for detection of Trichomonas vaginalis in South Africa and Brazil. J Clin Microbiol 2013; 51:1037–9.
  26. Campbell L, Woods V, Lloyd T, Elsayed S, Church DL. Evaluation of the OSOM Trichomonas rapid test versus wet preparation examination for detection of Trichomonas vaginalis vaginitis in specimens from women with a low prevalence of infection. J Clin Microbiol 2008; 46:3467–9.
  27. Gaydos CA, Klausner JD, Pai NP, Kelly H, Coltart C, et al. Rapid and point-of-care tests for the diagnosis of Trichomonas vaginalis in women and men. Sex Transm Infect 2017; 93:S31–S35.
  28. Levi MH, Torres J, Piña C, Klein RS. Comparison of the InPouch TV culture system and Diamond’s modified medium for detection of Trichomonas vaginalis. J Clin Microbiol 1997; 35:3308–10.
  29. 29.    Borchardt KA, Zhang MZ, Shing H, Flink K. A comparison of the sensitivity of the InPouch TV, Diamond’s and Trichosel media for detection of Trichomonas vaginalis. Genitourin Med 1997; 73:297–8.
  30. Lara-Torre E, Pinkerton JS. Accuracy of detection of trichomonas vaginalis organisms on a liquid-based papanicolaou smear. Am J Obstet Gynecol 2003; 188:354–6.
  31. Wiese W, Patel SR, Patel SC, Ohl CA, Estrada CA. A meta-analysis of the Papanicolaou smear and wet mount for the diagnosis of vaginal trichomoniasis. Am J Med 2000; 108:301–308.
  32. Sobel JD. Vulvovaginitis in healthy women. Compr Ther; 25:335–46.

START TYPING AND PRESS ENTER TO SEARCH