Кожен пацієнт мене надихає та назавжди залишається в серці (Інтерв’ю)

Якби існувала алея зірок першопрохідців у сфері української приватної медицини на кшталт голлівудської, то на ній обов’язково сяяло б ім’я генерального директора мережі медичних центрів «Мати та дитина» Наталії Данкович. Їй вдалося не просто створити одну з найкращих мереж центрів репродуктології в країні, а вивести медичний сервіс на абсолютно новий рівень якості.

Наталія Данкович не лише успішна бізнесвумен, мати шістьох дітей, акушер-гінеколог, репродуктолог, доктор медичних наук, а і справжній візіонер. Тому саме її ми запитали про те, якою буде медицина майбутнього? Чи має наша держава шанс стати провідним європейським центром медичного туризму?

– Пані Наталіє, сьогодні українська медици­на за співвідношенням «ціна-якість» стає досить привабливою для іноземних пацієнтів. Зокрема, попитом користуються послуги приватної ме­дицини в таких сферах, як репродук­тологія й стоматологія. Чи є, на вашу думку, у нашої держави шанс стати провідним європейським центром медичного туризму?

– Клінік репродуктивної медицини в Укра­їні чимало, і до нас їдуть іноземці, аби отримувати якісні медичні послуги за прийнятною ціною. До речі, на даний момент серед пацієнтів одного з наших медичних центрів «Мати та дитина» є пара з Америки, яка не має змоги завагітніти природним шляхом і наважилася на складну про­граму донації яйцеклітин. Вони приїхали до України, звернулися до нас, щоб ми допомогли їм народити гро­мадянина США. Такі візити доводять, що приватна медицина в Україні від­повідає світовим стандартам.

Географічні бар’єри, які б заважали іно­земцям приїжджати до України за якіс­ною медициною, відсутні, у той час як ціни в рази нижчі, ніж у країнах Європи та США. Мовних перешкод також немає: сучасне покоління медиків здебільшого володіє як мінімум однією іноземною мовою, як правило англійською. Інша справа, що Україна поки що не має таких потужних фінан­сових вливань у медицину, як це відбувається в Америці або розвинених європейських країнах, але водночас українські медики можуть користувати­ся іноземним досвідом: відвідувати провідні медичні клініки по всьому світу, вільно спілкуватися з іноземними колегами, нав­чатися за кордоном тощо. Тож нам є над чим працювати, є чому вчитися й куди розвиватись. Усе це нас надзвичайно мотивує, стимулює й дає непогані шанси стати провідним європейським центром медичного туризму.

– Тема реформування української ме­дицини є доволі значущою сьогодні для всіх. З якими труднощами реформування довелося зіткнутися приватній медицині? Які перемоги і здобутки вже можна відзначити?

– Українська медицина ще не навчена бути недержавною, тобто існувати без певних дотацій з боку держави. Крім того, через нестабільну політичну й економічну ситуації, через жорстку податкову політи­ку залучення інвестиційних коштів у приватну медицину наразі не дуже поширене. Усе це, безумовно, ускладнює розвиток і реформування приватної медицини в Україні.

Проте в останні роки спостерігається зростання відсотка приватної ме­дицини в Україні. Так, за статистикою, орієнтовно 15 % вітчизняних ме­дичних закладів мають приватну форму власності. У ситуації, коли державна медицина не має достатнього бюджетного фінансування й, відповідно, перебуває на низькому якіс­ному рівні, приватна медици­на починає стрімко набирати обертів і зміцнювати свої пози­ції. Звісно, це здебільшого відбувається в містах-мільйонниках, де є робочі місця й фінансова можливість місцевого населення платити за медичні послуги. Тому питання реформування приватної медицини в Україні – це питання часу. Усе залежатиме від того, як розвиватиметься наша держава, якими будуть показники економічного зростання й яким буде рі­вень матеріального забезпечення людей, їхньої фінансової свободи й змоги оплачувати якісні медичні послуги.

Водночас ми вже можемо говорити про певні здобутки в розвитку вітчизняної приватної медицини. Так, сьогодні випускники ви­щих медичних закладів після закінчення альма-матер прагнуть одразу реалізову­вати себе в приватному секторі медицини. Дуже часто молоді лікарі не бажають пра­цювати в умовах, що пропонують державні медичні установи, не бачать перспективи для свого професійного розвитку. Таке зростання привабливості приватної медици­ни,  на мою думку, є позитивним зру­шенням.

– Пані Наталіє, ви проходили стажу­вання у Великобританії, Канаді й інших країнах. Зважаючи на багато­річний особистий досвід медичної практики й знайомство з досвідом іноземних фахівців, скажіть, яких принципово нових рішень потребує українська медицина вже сьогодні?

– В розвинених країнах величезна увага приділяється навчанню управлінців, які в подальшому здійснюватимуть керівництво медичним закладом. Наші  ж співвітчизники часто вважають, що управляти медичним бізнесом дуже просто. Однак це зовсім не так. Якісне навчання для топ-менедж­менту медичних закладів – must have. Принципово нового підходу по­требують економічний й фінансовий склад­ники медицини. Інституту держави слід зрозумі­ти, що на нього покладається певний со­ціальний аспект медицини. Саме держава повинна фінансувати ті медичні послуги, які пацієнти не в змозі оп­латити самостійно. І таке фінансування має здійснюватися на належному рівні. Ми час від часу спостерігаємо критичні стани в країні й чуємо про те, що держава не може забезпечити достатній рівень фінансування медицини. Але ж економіка ніколи не пере­буває в стані спокою, більше того – кожна криза приховує потенційні можливості. Саме кризові явища є поштовхом до роз­витку і зростання  як особистості, так і держави.

– Мережа медичних цен­трів «Мати та дитина», яку ви очолю­єте, отримує дуже багато позитивних відгуків в інтернеті. Розкажіть, як ви розвивали свою справу, які виклики стояли перед вами на початку шляху та завдяки чому вдалося побудувати успішний бізнес у такому делікатному, примхливому медичному сегменті?

– Плануючи відкриття власної клініки, я не знала з чого почати, як втілити задумане в життя, і гостро відчувала нестачу підтримки й поради. Моє оточення ствер­джувало, що ідея є нереальною, і не варто навіть починати. Але, знаєте, якщо ціль вже є, шляху назад нема. Крім того, моєю метою став чіткий візуальний образ: усвідомивши, що я не зможу суттєво вплинути на стан речей у медицині, пра­цюючи в державному секторі, я почала мріяти й шукати можливості досягнення цього в приватному сегменті. Мені хотілося додати до медицини клієнтоорієнтований підхід, належний сервіс й індивідуаль­не ставлення до кожного пацієнта. Та­кож спрацював мій ентузіазм: коли людина живе своєю справою, має вогник в очах, вона запалює всіх довкола. Тому кожен, хто долучався до процесу створення мере­жі наших центрів, «запалювався» сам і гово­рив мені: «Це ж класно!»

Вважаю, що успіх не в тому, щоб, зіштов­хнувшись з проблемою, опустити руки. Успіх дуже часто досягається через брак часу, сил, грошей та енергії. У випад­ку, коли інвестиційний портфель бізнесу є незначним, і ти – інвестор, директор і лі­кар в одній особі, успіх виборюється через виснаження, сльози й невдачі. Мені дово­дилося припускатися багатьох помилок і виправляти їх, потім знову припускатися і знову виправляти. Це загартувало мене й багато чому навчило: людина, помилив­шись сто разів, на сто перший уже не помилиться. І скільки б мене не застерігали від потенційних помилок, я робила пра­вильні висновки лише навчаючись на власному досвіді і на власних помилках.

Пишаюся тим, що мені вдалося сформу­вати такий склад топ-менеджменту ме­режі наших медичних центрів, з яким ми розуміємо один одного, вдало делегуємо повноваження й керуємося у своїй робо­ті принципами довіри і взаємоповаги. Ми вважаємо, що до людей треба ставитися так, як хочеш, щоб ставилися до тебе. За такою філософією і працюємо. Працюємо наполегливо й кожний день.

– Проблеми з народженням дитини і для жінки, і для сімейної пари– це не лише питання медицини, тут задія­ний певний психологічний і, навіть, драматичний аспекти співпраці лі­каря й пацієнта. Яка медична історія за роки існування медичних центрів «Мати та дитина» вразила вас найбільше й залишилася назавжди в пам’яті?

– Серед моїх пацієнтів є сімейна пара, яка намагалася завагітніти з використанням допоміжних репродуктивних технологій 24 рази. Мене дуже вразила історія цієї пари: їхній шлях до батьківства, кількість ви­траченого часу й грошей, кількість країн, які вони відвідали… Зараз ця пацієнтка вже виношує дитину, і це не може не радувати мене, як лікаря і як жінку.

Ще мене вразила 36-річна пацієнтка, яка  до звернення у наш центр мала за плечима досвід здійснення десяти програм стимуляції яєчни­ків, що проводили їй в Ізраїлі. Жінка завагітніла з першої спроби перенесення ембрі­ону й уже виношує донечку, яку ми з колективом нази­ваємо Голдою, тобто «золотою» дівчинкою.

Кожен пацієнт – це новий виклик і моє враження, що назавжди залишає відбиток у пам’яті. Історія кожного пацієнта – це сю­жет, гідний написання книги, і я б із радістю дала життя такій книзі. Але справа в тому, що пацієнти, здебільшого, не мають бажан­ня згадувати труднощі, з якими їм довелося зіштовхнутися на шляху до батьківства, та й після народження дитини фокус уваги батьків зміщується в бік розвитку та виховання.

– Чи погоджуєтеся ви з думкою, що в суспільстві існує дещо упереджене ставлення до лікарів: тих медиків, які працюють у державних закладах охорони здоров’я, часто називають корупціонерами з купленими дипломами, які «не в змозі поста­вити діагноз», а лікарям приватних клінік закидають навмисне призна­чення пацієнтам дороговартісних препара­тів? Тож як зруйнувати ці стереотипи й поліпшити взаємовідно­сини лікаря й пацієнта?

– Тема медицини державного зразка, оплати праці медиків досить складна. Витративши на навчання багато років і  розпочавши медичну практику, українські лікарі отримують зарплатню в 4 тис. грн. Така ситуація є неприпустимою.

Лікар, на моє переконання, повинен мати можливість забезпечувати свої першочергові потреби. Той розмір зарплатні, що пропонує державна медицина, не дає змоги забезпечити людині гідний рівень життя. Це призводить до того, що лікарі, які цінують свою працю і свій час, починають здійснювати перехід у приват­ний сектор медицини. І така тенденція є зрозумілою й нормальною. Що стосується приватної медицини, то тут вибір за пацієн­том: він може не користуватися платними медичними послугами, самостійно обрати лікаря, до якого звернеться по допомогу чи консультацію, або ж звернутися до дер­жавної структури.

Загалом, якби пацієнти бачили скільки разів лікарям доводиться рятувати життя людей, вони, напевне, змі­нили б ставлення до нашої професії. Ми, медики, дійсно часто недосипаємо, нервує­мо, ризикуємо, допомагаємо й реанімуємо. І робимо ми це щиро, за покликом душі, не очікуючи подяки від пацієнтів. Однак, по­кращення  взаємовідносин лі­кар-пацієнт справа не лише пацієнтів, це – завдання двох сторін. Щоб цього досягти, суспільству слід роз­вивати свою внутрішню культуру, а лікарям необхідно володіти знаннями й навичками кому­нікації. Якщо медик не має цього у своєму арсеналі, йому нема місця в медицині. Справа лікаря – лікувати людську душу й тіло, і якщо лікар не в змозі це зробити, то повинен змінити сферу діяльності.

– Хороший лікар – хто він? Як його ви­значити?

– Мабуть, жодна інша професійна справа не потребує такого рівня людяності, доброти й відданості, як медицина. Щоб бути справж­нім майстром своєї справи, одних лише те­оретичних знань і підготовки недостатньо. Лікар, на моє переконання, має пройти певний шлях професійного й духовного становлення, не дозволяти собі бути бай­дужим і посереднім. Безсумнівно, кожен медик повинен володіти емпатією й люби­ти людей. Якщо до всіх цих якостей додати спеціальні знання й навички, то отримаємо гідний результат.

Інтерв’ю надано МЦ « Мати та дитина»

START TYPING AND PRESS ENTER TO SEARCH