Сучасні уявлення про психічні розлади в предменструальному періоді

І. С. Майдан,  лікар-психотерапевт, канд. мед. наук, ДУ «Інститут педіатрії, акушерства і гінекології НАМН України

У статті наведені літературні дані щодо основних форм психічних  непсихотичних розладів у предменструальному періоді (предменструальний синдром, предменструальний дисфоричний розлад тощо). Проаналізована поширеність, критерії діагностики, наявні на сьогодні підходи до терапії.

Ключові слова: предменструальний синдром, предменструальний дисфоричний розлад, діагностика, терапія.

Значний прогрес медичної науки і практики, застосування нових лікарських препаратів не  зняли з порядку денного проблему психічних непсихотичних розладів у предменструальному періоді. Зазначена вище патологія постійно перебуває в центрі уваги, оскільки частота її виникнення не лише не знижується, а  й постійно зростає.

Предменструальні симптоми відчувають близько 90 % жінок репродуктивного віку [13; 27; 28]. Частота  предменструальних розладів, за даними різних авторів, варіабельна і коливається в значних межах – 25–75 % (Манухін І. Б., 2001; Сметник В. П., 1998; Deuster P. A., 1999). В. П. Сметник вважає, що 25–65 % жінок різних вікових груп страждають на предменструальний синдром [2; 4; 5] .

Однак, за даними інших авторів (Freeman E., 1995; Gold J. H., 1997; Oettel M., 1999), ті чи інші прояви предменструального синдрому (ПМС) відзначають до 95 % менструюючих жінок у популяції, при чому більш ніж 35 % з них вживають медикаменти для полегшення свого стану чи звертаються за допомогою до лікарів, близько 4–5 % жінок страждають від гострих проявів ПМС, що призводять до тимчасової втрати працездатності [15; 16; 20; 21].

На сьогодні ПМС разом з атеросклерозом, хворобою Альцгеймера, ожирінням, синдромом хронічної втоми та ін. розглядається як хвороба цивілізації, яка вражає переважно мешканок міст, особливо представниць інтелектуальної праці і меншою мірою жінок, професійна діяльність яких пов’язана з фізичною працею.

Серед представниць різних рас перше місце за пошереністю ПМС належить білим жінкам (54 %), друге – представницям монголоїдної раси (31 %) і третє – чорношкірим (тільки 15 % хворіючих). Цей факт імовірно можна пояснити, поряд з певною генетичною схильністю, більшою питомою вагою мешканок міст і жінок, що займаються інтелектуальною працею, у середовищі представниць європеоїдної та монголоїдної рас [6; 7].

У психіатрії нейропсихічні порушення, що виникають у предменструальному періоді, оцінювали як загострення стану при основному психічному захворюванні, або як самостійний психічний розлад. Для визначення цього стану використовували такі терміни: «менструальний психоз», «менструальна неврастенія», «предменструальний афективний синдром», «предменструальний депресивний розлад», «дисфоричний розлад пізньої лютеїнової фази» (LLPDD).

В останньому виданні Діагностичного і статистичного керівництва з реєстрації психічних розладів (DSM-IV), запропонованого Американською психіатричною асоціацією, було представлене нове визначення вищезгаданої патології – «предменструальний дисфоричний розлад» (ПМДР) [17]. Його поширеність у загальній популяції жінок репродуктивного віку досить висока – від 4 до 10 %.

У зв’язку з суперечливими поглядами на природу і нозологію ПМДР ця діагностична категорія реєструється не в основному тексті, а в додатку до класифікації психічних розладів DSM-IV (1994) (депресивний розлад, ніде більше не класифікований) з приміткою, що цей синдром потребує подальшого вивчення. На сьогодні вже розробляється класифікація DSM-V, і в ній ця діагностична рубрика буде представлена  серед визначень, що характеризують розлади настрою.

Критерії предменструального дисфоричного розладу:

А. Як мінімум 5 з нижчеперерахованих симптомів (один з яких має проявлятися 1, 2, 3 чи 4) повинні спостерігатися протягом більшості менструальних циклів за останній рік. Ці ознаки можуть проявлятися лише під час лютеїнової фази і зникають протягом декількох днів після початку менструацій.

  1. Значно пригнічений настрій, відчуття безнадійності, ідеї самоприниження.
  2. Виражена тривога, відчуття напруження, стан «на межі». Помітна лабільність настрою.
  3. Стійкий та виражений гнів чи роздратованість чи підсилення міжособистісних конфліктів.
  4. Зниження інтересу до повсякденної діяльності.
  5. Суб’єктивне відчуття утруднення концентрації уваги.
  6. Сонливість, швидка втомлюваність і відсутність енергійності.
  7. Значні зміни апетиту.
  8. Значні зміни характеру сну.
  9. Суб’єктивне відчуття потрясіння чи втрати самоконтролю.
  10. Соматичні ознаки (наприклад, болючість чи припухлість грудних залоз, головні болі, м’язові та суглобові болі, здуття живота, збільшення ваги).

Б. Симптоми суттєво впливають на роботу, навчання, звичайне соціальне функціонування чи на взаємовідносини з оточуючими.

В. Даний стан не є загостренням хронічного розладу (наприклад, депресивний розлад).

Г. Для підтвердження попереднього діагнозу вищеперераховані критерії мають бути підтверджені проспективним  щоденним оцінюванням протягом не менше ніж двох послідовних циклів (Адаптовано за: American Psychiatric Association. Diagnostic and statistical manual of mental disorders. 4th ed.,Washington,DC; Am Psychiatric Assn, 1994: 714-8.)

Дослідження, проведені під егідою ВОЗ, дали неочікувані та шокуючі результати: до 2020 р. психічні захворювання будуть серед провідних причин інвалідизації населення планети, а депресивним розладам, серед яких не останнє місце належить предменструальній дисфорії, буде належати друге місце серед основних 10 захворювань, що призводять до інвалідності [5].

У DSM-IV психосоматичні розлади позначають категорію 316 – «Психологічні фактори, що впливають на соматичний стан». До них зараховують також розлади, що мають загально соматичні  симптоми, які зумовлені емоційними чинниками або сприяли їхній появі. Зазвичай тут йдеться про систему окремих органів, діяльність яких контролює  вегетативна нервова система.

У МКХ-10 термін «психосоматичні» не використовують, щоб не виникла думка, начебто в розвитку інших захворювань психологічні чинники не відіграють ролі. Розлади, описані в інших класифікаціях як психосоматичні, можуть бути охарактеризовані в таких категоріях: F 45 –соматоформні розлади; F 50 – розлади в прийманні їжі; F 52 – сексуальна дисфункція; F 54 – психологічні і поведінкові чинники, пов’язані з розладами або захворюваннями, класифікованими в інших розділах. Особливо важлива категорія F 54. Її використовують для позначення фізичних розладів емоційного походження, класифікованих в інших розділах МКХ-10 [3].

Відомо, що психосоматичні (соматоформні) захворювання  – це захворювання, у ґенезі яких велике значення відіграє психогенний фактор. Найбільш прийнятним сьогодні є визначення, що психосоматичні розлади –це група хворобливих станів, які проявляються екзацербацією соматичної патології, формуванням загальних, соматичних і психічних симптомокомплексів, які виникають при взаємодії соматизованих психічних порушень, психічних розладів, що відображають реакцію на соматичне захворювання [10].

Існує декілька теорій, які намагаються пояснити походження психосоматичних захворювань та групуються довкола двох підходів. Згідно з першим підходом, психосоматичні захворювання є результатом стресу, зумовленого дією психотравм. Інший підхід пов’язує виникнення психосоматичних захворювань із внутрішнім конфліктом різнонаправлених мотивів індивіда. На сьогодні немає єдиної загальноприйнятої теорії, яка могла б пояснити виникнення всіх психосоматичних порушень. Проте глибинна психологія  пропонує ряд моделей і гіпотез, які пояснюють окремі феномени ґенезу психосоматичних захворювань і можуть бути корисними при проведенні психотерапії. Важливо відзначити, що сучасна психотерапія дедалі більше схиляється до необхідності одночасного поєднання різних моделей у розумінні і лікуванні психосоматичних захворювань [9].

Професійне відношення до розуміння предменструального синдрому як психосоматичного страждання базується на думці, що дана патологія за тяжкістю перебігу потребує комплексної діагностики та лікування до  уявлення, що кожна жінка має дані порушення і  ПМС є «надуманим» захворюванням [1].

Розвиток поглядів щодо терапії ПМС пройшов довгий шлях від древніх «методів лікування» за типами обрядів до застосування різноманітних видів медикаментозної й фізіотерапії, які мають хоч будь-яке відношення до регуляції нервово-психічної діяльності, водно-електролітних порушень, функції ШКТ, нирок та яєчників [11; 19; 20]. Майже всі автори отримували позитивні результати від запропонованих методів лікування. Однак, на підставі аналізу В. Н. Серова, переважна більшість медикаментозних методів терапії вивчалася у відкритих дослідженнях без застосування методу плацебо [12].

  1. A. Parker наголошує на тому, що і лікарі, і хворі мають розуміти суть ПМС як комплексу репродуктивних порушень з великою кількістю маніфестацій. І пацієнти повинні відігравати активну роль у лікувальному процесі. Допомога хворим з ПМС повинна надаватись у трьох напрямах: фармакологічний; раціональне харчування; психо-соціальний [22].
  2. A. L. Gregory та E. Franklin першочергове значення надають саме пропаганді здорового способу життя і психопрофілактиці. Хворі з ПМС потребують значної моральної та релігійної підтримки [30; 31].

На сьогодні статистично доведено, що жінки, які регулярно займаються фізкультурою, значно менше підлягають негативному впливу ПМС. Лікувально-профілактичну дію фізичних навантажень A. R. Genazzani пояснює серотонінергічним впливом останніх, опосередкованим підвищенням продукції ендорфінів; тобто активний спосіб життя має глибокий патогенетичний базис [24].

За сьогоднішніми уявленнями, ключові позиції в генезі ПМС належать метаболічним розладам. У зв’язку з цим стає зрозумілим, що в комплексі його курації та лікування велика увага приділяється харчуванню як головному постачальнику метаболітів [17; 18].

Стосовно використання медикаментозної терапії ПМС, на сьогодні дослідники ще не дійшли остаточного висновку. Так, за даними T. Budeiri, у його клініці у 350 клінічних дослідженнях було використано 115 різних препаратів для терапії ПМС, але уніфіковану лікувальну схему вироблено не було [24].

Показанням для призначення лікарських засобів має бути не скільки факт існування  ознак предменструального синдрому, скільки значне порушення соціального функціонування (сімейного, виробничого тощо) та зниження якості життя жінок, які страждають на ПМС.

Істотна кількість загальних симптомів (як афективних, так і соматичних) у типового депресивного розладу і предменструальної дисфорії визначили використання антидепресантів у лікуванні ПМС і ПМДР. У більшості контрольованих проспективних досліджень, а також у мета-аналітичних узагальненнях результатів різних досліджень вказується на статистично значущу перевагу ефективності препаратів, що підвищують активність серотонінергічної нейротрансмітерної системи в порівнянні з плацебо та несеротонінергічними антидепресантами. До основних серотонінергічних антидепресантів, що використовувались у терапії ПМДР, належать клопірамін (трициклічний неспецифічний антидепресант з переважно серетонінергічною дією) та група селективних інгібіторів зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС) – флуоксетін, пароксетін, сертралін, флувоксамін і циталопрам. Їх використання викликало суттєву позитивну зміну симптоматики предменструального розладу у 70 % хворих у порівнянні з 20 % при використанні плацебо і 30 % при призначенні несеротонінергічних антидепресантів (мапротилін, дезипрамін тощо). Таким чином, при лікуванні предменструальної дисфорії ефективність СІЗЗС у порівнянні з плацебо була дещо вищою, ніж їхня ефективність при терапії депресивного розладу (70 % до 20 % та 55–60 % до 30 % відповідно).

Більш детальний аналіз результатів проведених досліджень та низка спеціально спланованих клінічних випробувань продемонстрували й інші відмінності в дії СІЗЗС при лікуванні предменструальних розладів у порівнянні з терапією депресивного розладу.

У лікуванні депресивного розладу перші ознаки позитивної терапевтичної реакції в більшості випадків з’являються в період 2–4 тижнів незалежно від антидепресанту, який використовується. У випадку використання СІЗЗС у більшості хворих з позитивною терапевтичною реакцією значне поліпшення стану настає протягом першого тижня лікування.

Однак неочікуваними виявилися результати порівняльних досліджень переривчастої терапії ПМДР та постійного призначення антидепресантів протягом декількох послідовних циклів. Пропозиція про переривчасте призначення антидепресантів ґрунтувалась на тому, що симптоми ПМДР спостерігаються лише в певній частині менструального циклу. Режим переривчастої терапії передбачає призначення антидепресанту з 14-го дня циклу до початку менструації протягом декількох послідовних циклів. У всіх цих дослідженнях було продемонстровано, що ефективність даного методу не поступається безперервній терапії. У двох найбільш об’ємних подвійних сліпих плацебо-контрольованих дослідженнях було переконливо продемонстровано, що переривчасте використання антидепресантів статистично достовірно перевищує за ефективністю, безпечністю та переносимістю  хворими безперервний спосіб терапії.

Переважна більшість дослідників схиляється до таких висновків:

  • Ефективність використання СІЗЗС при лікуванні предменструальної дисфорії підтверджує провідну роль серотонінергічної нейромедіаторної системи у формуванні предменструальних розладів.
  • Особливості дії СІЗЗС при терапії предменструального синдрому, що відрізняються від їх дії при депресивному розладі (швидкість настання ефекту, результативність переривчастого лікування тощо), показують, що в патогенезі ПМДР можуть бути задіяні інші групи нейронів і провідних шляхів, ніж при депресії.
  • Можлива участь різних нейрональних структур у формуванні ПМДР та депресії, а також наявність у клініці предменструального розладу характерних симптомів (дисфорія – запальність; розбухання та болісна чутливість у молочних залозах; збільшення ваги тощо), які не є типовими для депресії, не дають змоги формально відносити ПМДР до групи афективних розладів.
  • На сьогодні найбільший досвід використання серотонінергічних антидепресантів у лікуванні предменструального розладу  накопичений  у відношенні пароксетину, флуоксетину та сертраліну. Активно вивчається й застосування при цих показаннях і двох інших СІЗЗС – флувоксаміну і циталопраму. Всі ці засоби рівнозначні у своїй терапевтичній ефективності. Однак вони можуть дещо відрізнятися один від іншого переносимістю хворими, наявністю побічних властивостей чи явищами синдрому відміни препарату. Наприклад, препарат пароксетин відрізняє швидка і потужна дія у відношенні таких симптомів, як дратівливість, запальність. Така дія обумовлює і швидке зменшення суб’єктивно  значущих деяких характерних соматичних симптомів (болісна чутливість у молочних залозах, тяжкість унизу живота, приливи, м’язові болі). При призначенні препарату практично не спостерігаються побічні явища, а при швидкому припиненні прийому в рамках переривчастого курсу не виникає симптом відміни [1; 8; 29].

Серед патогенетичних препаратів нейромедіаторної дії в схемах лікування ПМС застосовують антигістамінні препарати. За рекомендаціями A. Mezroff, їх доцільно призначати при набряковій, цефалгічній формі, нудоті, блюванні, коли необхідним є  седативний ефект, та при алергічних проявах ПМС [23; 25].

Беручи до уваги велику поширеність психопатологічних та вегетативних проявів ПМС, до загальної лікувальної схеми традиційно рекомендується включати седативні та транквілізуючі засоби. Як відзначають В. Н. Серов та F. Root, механізм дії цих дериватів бензодіазепіну полягає в посиленні гальмівного впливу GABA в ЦНС за рахунок збільшення чутливості GABA-рецепторів до медіатору у зв’язку із стимуляцією бензодіазепінових рецепторів [14; 26]. Клінічно це проявляється в седативній, снодійній, міорелаксуючій дії та стабілізації вегетативної нервової системи, що може бути корисним (у мінімальних дозах у ІІ фазу циклу) майже при всіх формах ПМС. З транквілізаторів бензодіазепінового ряду найбільше застосування  у практиці має алпразолам.

Деякі автори особливо виділяють групу ноотропів,  які, завдяки посиленню метаболічних та електрофізіологічних процесів, інтенсифікації мозкового кровообігу, приводять до підвищення мнестичних та когнітивних функцій, загальної активності жінки, стабілізації психоемоційної сфери. Набутий досвід застосування класичних рацетамових дериватів (ноотропілу та пірацетаму) при лікуванні (за традиційною схемою) усіх клінічних форм.

Різноманітні види психотерапії достатньо ефективні у зменшенні виразності симптомів ПМДР і підвищенні соціального функціонування пацієнток. Серед них необхідно відзначити поведінкову терапію з плануванням стресових навантажень у предменструальний період та купірування стресу в інші періоди менструального циклу. Також позитивна дія на такі симптоми, як предменструальне напруження, тривога відзначалася при використанні різноманітних методик релаксації. Когнітивна (раціональна) терапія виявилася найбільш ефективною по відношенню до відновлення соціального функціонування у жінок, що довго страждають на ПМДР.

Найпоширенішими гормональними препаратами, що призначають при ПМС, є оральні контрацептиви та прогестини. Однак контрольовані клінічні випробовування показали, що ефективність цих призначень не перевищує ефективність плацебо, у деяких випадках використання цих засобів викликає підсилення дисфоричних симптомів. Найбільш ефективною гормональною терапією  тяжкої предменструальної дисфорії є тактика «хімічної менопаузи», яка передбачає використання аналогу гонадотропін-рилізінг гормону з метою припинення циклічних гормональних змін. Такий метод досить дороговартісний та трудомісткий. Агоністи гонадотропін-рилізінг гормону вводяться лише парентерально. До того ж штучне пригнічення овуляції підвищує ризик виникнення захворювань, асоційованих з менопаузою. Для зниження цього ризику часто призначають естрогени, що у свою чергу приводить до підсилення дисфоричних симптомів. До подібної терапевтичної тактики звертаються лише в найтяжчих випадках ПМДР [1].

Таким чином, комплексна терапія предменструального синдрому та предменструального дисфоричного розладу передбачає першочергове призначення серотонінергічних антидепресантів у поєднанні з психотерапією, а також певні рекомендації з дієтичного харчування та фізичної активності у період появи симптомів хвороби.

Аналіз даних літератури демонструє, що ПМС та ПМДР є клінічною реальністю. Значна поширеність предменструальних станів незалежно від їх визначення, нечіткість їх нозологічного оцінювання, недосконалість диференційної діагностики ПМДР і ПМС та інших межових  ттривожних розладів, відсутність патогенетично обґрунтованої терапевтичної корекції психічних порушень і профілактики їх подальшого прогресування є важливою проблемою як для психіатрів, так і для гінекологів.  Слід відзначити, що на сьогодні особливості клінічних проявів  патологічних непсихотичних розладів у предменструальному періоді  вивчені недостатньо, схеми терапії залишаються до кінця не з’ясованими і потребують подальшого уточнення, не вирішено питання про використання психотерапії та впровадження її в практику, також має місце неточність у термінології. Розроблення та впровадження  рекомендацій з діагностики, лікування та профілактики патологічних непсихотичних розладів у предменструальному періоді дасть змогу покращити надання психіатричної, психотерапевтичної та загальносоматичної допомоги на догоспітальному етапі, розширити діагностичні  та терапевтичні можливості, створить умови для профілактики у таких осіб медичних та соціальних ускладнень.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Маляров С. А. Проблема диагностики и терапии предменструального синдрома и предменструального дисфорического расстройства // Репродуктивное здоровье женщины. – 2002. – № 2(11). – С. 3–7.
  2. Манухин И. Б. Клинические лекции по гинекологической эндокринологии / И. Б. Манухин, Л. Г. Тумилович, М. А. Геворкян. – Москва : МИА, 2001. – 247 с.
  3. Напрєєнко О. К.Психіатрія. – Київ : Здоров’я, 2001. – 584 с.
  4. Сметник В. П. Неоперативная гинекология: Руководство для врачей / В. П. Сметник, Л. Г.Тумилович. – Москва : МИА, 2002. – 591 с.
  5. Смулевич А. Б. Психосоматические расстройства (клиника, терапия, организация медицинской помощи) // Психиатр. и  психофармакотер. –2000. – Т. 2. – № 2. – С. 36–40.
  6. Татарчук Т. Ф. Фактори ризику, клініка, діагностика, профілактика та лікування ранньої менопаузи: автореф. дис… д-ра мед. наук: 14.01.01/ ІПАГ АМН України. – Київ, 1998. – 39 с.
  7. Татарчук Т. Ф. Эндокринная гинекология (клинические очерки) / Т. Ф. Татарчук, Я. П.Сольский. – Київ : Заповіт, – 304 с.
  8. Татарчук Т. Ф. Алгоритм диагностики и лечения предменструального синдрома / Т. Ф. Татарчук, Т. В. Шевчук, И. С.  Майдан // Репродуктивное здоровье женщины. – – № 4. – С. 41–43.
  9. Чабан О. С. Психосоматична медицина (аспекти діагностики та лікування) / О. С. Чабан, О. О. Хаустова. – Київ : ДСГ Лтд., 2004. – 96 с.
  10. Чабан О. С. Психосоматичні розлади: нові аспекти розуміння, діагностики та лікування / О. С. Чабан, О. О. Хаустова // Нова медицина. – 2004. – № 5. – С. 26–30.
  11. Bancroft J., Cook A., Root G. The neuroendocrine response to d-fenfluramine in women with premenstrual depression // Amer. J. of Psychiatry. – 2000. – №17, Vol. 86. – P. 153–160.
  12. Билак Н. П., Ткаченко Н. М., Ильина Е. М. и др. Некоторые патологические механизмы межбюджетного бодрового синдрома // Акушерство и гинекология. – 1995. – № 6. – С. 29–34.
  13. Bloch M., Schmidt P. , Rubinow D. R. Premenstrual syndrome: evidence for symptom stability across cycle // Amer. J. of Psychiatry. – 2001. – № 154, Vol.2. – P.1741–1746.
  14. Choi P. , Salmon P. Stress responsivity in exercisers and non-exercisers during different phases of the menstrual cycle // Social Science and Medicine. – 1999. – № 41, Vol. 6. – P. 769–777.
  15. Freeman E. Treatment of severe PMS // JAMA. – 2000. – № 51. – P. 54.
  16. Freeman E. W., Schweizer E., Rickels K. Personality factors in women with premenstrual syndrome // Psychosomatic Medicine. – 1999. – № 57, Vol. 5. – P. 453–459.
  17. Gehlert S., Hartlage S. A design for studying the DSM-IV research criteria of premenstrual dysphoric disorder // J. of Psychosom. Obstet Gynecol. – 2002. – №18, Vol. 1. – P. 36–44.
  18. Genazzani A. , Petradlia F., Purdy R. H. The Brain: Source and target for sex steroid hormones. – New York. – 1998. – 314 p.
  19. Girdler S. S., Pedersen C. A., Light K. C. Thyroid axic function during the menstrual cycle in women with premenstrual syndrome // Psychoneuroendocrinology. – 2000. – № 20, Vol. 4. – P. 395–403.
  20. Gold J. H. Premenstrual dysphoric disorder // JAMA. – 1999. – Vol. 278. – P. 1024.
  21. Henderson B. , Whissell C. Changes in women’s emotions as a function of emotion valence, self-determined category of premenstrual distress, and day in the menstrual cycle // Psychological Reports. – 1999. – № 80, Pt 2. – P. 1272–1274.
  22. Keenan P. A., Lindamer L. A., Jong S. K. Menstrual phase-independent retrieval deficit in women with PMS // Biology Psychiatry. – 1999. – № 38, Vol. 6. – P. 369–377.
  23. Lopez-Rosales C., Aguilar-Guerrero J.A., Garcia-Moreno L. Tratamiento del sindrome de tension premenstrual (STP) con maleato de lisurida // Ginecol. de Mexico. – 2001. – № 64. – P. 556–560.
  24. Marean M., Fox. E. E., Cumming C.E. Irritability and sociability in women with symptomatic premenstrual change // Women and Health. – 2000. – №27, Vol. 3. – P. 65–71.
  25. Marvan M. , Diaz-Erosa M., Montesinos A. Premenstrual symptoms in Mexican women with different educational levels // J. of Psychology. – 1998. – №132, Vol. 5. – P. 517–526.
  26. Metcalf M. , Livesey J. H. Distribution of positive moods in women with the premenstrual syndrome and in normal women // J. of Psychosom. Research. – 2002. – № 39, Vol. 5. – P. 609–618.
  27. Mishell DR:Premenstrual disorder:Epidemiology and disease burden. Am J Managed Care 2005; 11(suppl):S473.
  28. Paula K. Braverman, MD:Premenstrual Syndrom and Premenstrual Dysphoric Disorder.J Pediatr Adolece Gynecol (2007) 20:3-12 .
  29. Rapkin A. A review of treatment of premenstrual syndrome and premenstrual dysphoric disorder// Psychoneuroendocrinology. 28 (2003), p. 39–53.
  30. Sundstrom I., Ashbrook D., Backstrom T. Reduced benzodiazepine sensitivity in patients with premenstrual syndrome: a pilot study // Psychoneuroendocrinology. – 2001. – № 22, Vol. 1. – P. 25–28.
  31. Yonkers K. , Gullion C., Williams A. Paroxetine as a treatment for premenstrual dysphoric disorder // J. of Clinical Psychopharmacology. – 2000. – № 16, Vol. 1. – P. 3–8.

REFERENS

  1. Maliarov, A. (2002). Problema diagnostiki i terapii predmenstrualnogo sindroma i predmenstrualnogo disforicheskogo rasstroistva [Problem of diagnosis and therapy of premenstrual syndrome and premenstrual dysphoric disorder]. Reproduktivnoie zdorovie zhenshchiny – Reproductive health of a woman, 2(11), pp. 3–7 [in Russian].
  2. Manukhin, I. B., Tumilovich, L. G., Gevorkyan, M. A. (2001). Klinicheskiie lektsii po ginekologicheskoi endokrinologii [Clinical lectures on gynecological endocrinology]. – Moskva : MIA, 247 p. [in Russian].
  3. Napreenko, O. K. (2001). Psykhiatriia [Psychiatry]. – Kyiv : Zdorovia, 584 p. [in Ukrainian].
  4. Smetnik, V. P., Tumilovich, L. G. (2002). Neoperativnaya ginekologiya: Rukovodstvo dlya vrachey [Non-operative gynecology: A guide for physicians]. Moscow : MIA, 591p. [in Russian].
  5. Smulevich, A. B. (2000). Psikhosomaticheskiie rasstroistva (klinika, terapia, organizatsiia meditsinskoi pomoshchi) [Psychosomatic disorders (clinic, therapy, organization of medical care)]. Psikhiatrii i psikhofarmakoterapiia –  Psychiatry and psychopharmacotherapy, Vol. 2, no. 2, pp. 36–40 [in Russian].
  6. Tatarchuk, T. F. (1998). Faktory ryzyku, klinika, diahnostyka, profilaktyka ta likuvannia rannoi menopauzy [Risk factors, clinic, diagnostics, prevention and treatment of early menopause]. Extended abstract of Doctor’s thesis. Kyiv [in Ukrainian].
  7. Tatarchuk, T. F., Solskii, Ya. P. (2003). Endokrinnaia ginekologiia (klinicheskie ocherki) [Endocrine gynecology (clinical essays)]. – Kyiv : Zapovit, 304 p. [in Russian].
  8. Tatarchuk, T. F., Shevchuk, T. V., Maidan, I. S. (2004). Algoritm diagnostiki i lecheniia predmenstrualnogo sindroma [Algorithm of diagnostics and treatment of premenstrual syndrome]. Reproduktivnoe zdorove zhenshchiny –  Reproductive health of a woman, 4, pp. 41–43 [in Russian].
  9. Chaban, O. S., Khaustova, O. O. (2004). Psykhosomatychna medytsyna (aspekty diahnostyky ta likuvannia) [Psychosomatic medicine (aspects of diagnosis and treatment)]. – Kyiv : DS·H Ltd., 96p. [in Ukrainian].
  10. Chaban, O. S., Khaustova, O. O. (2004). Psykhosomatychni rozlady: novi aspekty rozuminnia, diahnostyky ta likuvannia  [Psychosomatic disorders: new aspects of understanding, diagnosis and treatment].  Nova medytsyna – New medicine, 5, pp. 26–30 [in Ukrainian].
  11. Bancroft, J., Cook, A., Root, G. The neuroendocrine response to d-fenfluramine in women with premenstrual Amer. J. of Psychiatry. – 2000; №17, Vol. 86: 153–160.
  12. Bilak, N. P., Tkachenko, N. M., Ilina, E. M. et al. (1995). Nekotorye patologicheskie mekhanizmy mezhmenstrualnogo bolevogo sindroma [Some pathological mechanisms of the interbudgetary vigorous syndrome]. Akusherstvo i ginekologiia Obstetrics and Gynecology,  6, pp. 29–34 [in Russian].
  13. Bloch, M., Schmidt, P. , Rubinow, D. R. Premenstrual syndrome: evidence for symptom stability across cycle. Amer. J. of Psychiatry. 2001; № 154, Vol.2 :1741–1746.
  14. Choi, P. , Salmon, P. Stress responsivity in exercisers and non-exercisers during different phases of the menstrual cycle. Social Science and Medicine. 1999; № 41, Vol. 6: 769–777.
  15. Freeman, E. Treatment of severe JAMA. 2000; 51: 54.
  16. E. W., Schweizer. E., Rickels. K. Personality factors in women with premenstrual syndrome. Psychosomatic Medicine. 1999;№ 57, Vol. 5: 453–459.
  17. Gehlert, S., Hartlage, S. A design for studying the DSM-IV research criteria of premenstrual dysphoric J. of Psychosom. Obstet Gynecol. 2002;  №18, Vol. 1: 36–44.
  18. Genazzani, A. , Petradlia, F., Purdy, R. H. The Brain: Source and target for sex steroid hormones. New York. 1998. 314 p.
  19. Girdler, S. S., Pedersen, C. A., Light, K. C. Thyroid axic function during the menstrual cycle in women with premenstrual Psychoneuroendocrinology. 2000; № 20, Vol. 4: 395–403.
  20. Gold, J. H. Premenstrual dysphoric JAMA. 1999; Vol. 278: 1024.
  21. Henderson, B. , Whissell, C. Changes in women’s emotions as a function of emotion valence, self-determined category of premenstrual distress, and day in the menstrual cycle . Psychological Reports. 1999. № 80, Pt 2: 1272–1274.
  22. Keenan, P. A., Lindamer, L. A., Jong, S. K. Menstrual phase-independent retrieval deficit in women with Biology Psychiatry. 1999; no. 38, Vol. 6: 369–377.
  23. Lopez-Rosales, C., Aguilar-Guerrero, J.A., Garcia-Moreno, L. Tratamiento del sindrome de tension premenstrual (STP) con maleato de Ginecol. Obstet. de Mexico. 2001; 64: 556–560.
  24. Marean,, Fox, E. E., Cumming, C.E. Irritability and sociability in women with symptomatic premenstrual change. Women and Health. 2000, no. 27, Vol. 3, pp. 65–71.
  25. Marvan, M. , Diaz-Erosa, M., Montesinos, A. Premenstrual symptoms in Mexican women with different educational levels. J. of Psychology. 1998;  № 132, Vol. 5: 517–526.
  26. Metcalf, M. , Livesey, J. H. Distribution of positive moods in women with the premenstrual syndrome and in normal women. J. of Psychosom. Research. 2002; № 39, Vol. 5: 609–618.
  27. Mishell, R. Premenstrual disorder:Epidemiology and disease burden. Am J Managed Care. 2005; 11(suppl):473.
  28. Paula, K. Braverman, MD:Premenstrual Syndrom and Premenstrual Dysphoric Disorder. J Pediatr Adolece Gynecol. (2007) 20:3–12.
  29. Rapkin, A. A review of treatment of premenstrual syndrome and premenstrual dysphoric disorder. Psychoneuroendocrinology. 28 (2003), p. 39–53.
  30. Sundstrom, I., Ashbrook, D., Backstrom, T. Reduced benzodiazepine sensitivity in patients with premenstrual syndrome: a pilot Psychoneuroendocrinology. 2001, no. 22, Vol. 1, pp. 25–28.
  31. Yonkers, K. , Gullion, C., Williams, A. Paroxetine as a treatment for premenstrual dysphoric disorder. J. of Clinical Psychopharmacology. 2000, no. 16, Vol. 1, pp. 3–8.

MODERN CONCEPTS OF MENTAL DISORDERS IN THE PREMENSTRUAL PERIOD

Maidan, Candidate of Medical Sciences, SI «Institute of Pediatrics, Obstetrics and Gynecology NAMS of Ukraine»

The article shows literature data review about major forms of psychic disorders of non-psychotic range in premenstrual period (premenstrual syndrome, premenstrual dysphoric disorder). Prevalence,  diagnostic criteria, modern treatment methods were analyzed.

Key words: premenstrual syndrome, premenstrual dysphoric disorder, diagnostics, therapy.

СОВРЕМЕННЫЕ ПРЕДСТАВЛЕНИЯ О ПСИХИЧЕСКИХ РАССТРОЙСТВАХ В ПРЕДМЕНСТРУАЛЬНЫЙ ПЕРИОД

И. С. Майдан, врач-психотерапевт, канд. мед. наук, ГУ «Институт педиатрии, акушерства и гинекологии НАМН Украины»

В статье приведены литературные данные об основних формах психических непсихотических расстройств в предменструальном периоде (предменструальный синдром, предменструальное дисфорическое расстройство). Проанализированы распространенность, критерии диагностики, существующие современные подходы к терапии.

Ключевые слова: предменструальный синдром, предменструальное дисфорическое расстройство, диагностика, терапия.

START TYPING AND PRESS ENTER TO SEARCH