З того боку дзеркального скла

Ситуація, що склалася в Україні, де кожна п’ята сім’я безплідна, кожна шоста дівчина має зміни в розвитку, що без належної допомоги можуть спричинити безпліддя, а потенціал чоловіків репродуктивного віку невпинно знижується, була однією з головних причин створення Інституту репродуктивної медицини (ІРМ – 1994), тематика та прикладна діяльність якого стали для вітчизняної репродуктивної медицини стартовим майданчиком. Засновником та ідейним  натхненником ІРМ є відомий в  усьому світі професор, заслужений діяч науки і техніки України, член Європейського товариства репродукції людини й ембріології – ЕSHRЕ (1994), член Консультативного комітету ESHRE, член Американської товариства репродуктивної медицини АSRМ (1995), член наукової ради         APART (1998), лауреат Державної премії в галузі науки і техніки, член шести громадських академій, у тому числі Української та Нью-Йоркської академій наук  – Федір Власович Дахно.

Заснований ним інститут впроваджує новітні допоміжні репродуктивні технології, серед яких найбільш значущою є методика запліднення  ін вітро  (ЗІВ), на базі якої розроблено і впроваджено більше 20 методик ДРТ.

Дітям, народженим у результаті копіткої праці науковців, співробітники інституту радіють як своїм рідним. А відомий вчений і лікар Федір Власович Дахно з усіх регалій, які йому належать, найдорожчою і найпочеснішою для себе вважає звання – багатодітний дід України.

Накопичений досвід та  власні знання у сфері репродуктивної медицини Федір Власович виклав у своїй книзі «1+1=3. Біотехнологія запліднення ін вітро», яка з часу видання не втратила ні своєї актуальності, ні своєї значущості, а питання та відповіді, розкриті в ній, стають дедалі затребуванішими серед лікарів та тих, хто прагне присвятити своє життя проблемам збереження генофонду нації.

Наше інтерв’ю з Федором Власовичем присвячене ключовим моментам його книги, що сьогодні на разі   цікавлять усіх –  проблемі безпліддя, ефективності репродуктивних технологій у вітчизняних реаліях, ролі держави  у сфері репродуктивної медицини та народженню дітей, яких сьогодні могло і не бути на землі.

– Федору Власовичу, проблема безпліддя сьогодні досить гостро стоїть як в усьому світі, так і в Україні. У чому, на Вашу думку, причина? І що таке безпліддя – хвороба чи симптом?

Сьогодні у всіх складається  враження, що кількість  безплідних подружніх пар неухильно зростає. Я б сказав, що це не зовсім так.  Сучасні досягнення суттєво змінили такі напрями медицини як ендокринологія, мікрохірургія, андрологія, імунологія та ін. Сьогодні ми маємо можливість ретельнішої діагностики безпліддя, і це дає свої результати: ми можемо виявити більшу кількість причин та випадків безпліддя.  Однак, з іншого боку,  не можна сказати, що проблеми не існує. Для того щоб завагітніти, на жаль, буває недостатньо обопільного бажання потенційних батьків. Причин, які можуть вплинути на цю можливість, досить багато: вроджені аномалії, порушення розвитку статевих органів, запальні захворювання, ендокринні патології та багато інших порушень. Якщо вагітність не настає, важливо зрозуміти, яка з цих причин виявилася фатальною. В Україні кожна п’ята  подружня пара бездітна. Не буде перебільшенням сказати, що немає сім’ї, яка рано чи пізно не мріяла про дитину. Навіть у тих випадках, коли жінка планує перервати вагітність, знаємо з досвіду, що вона повернеться до цього питання. Практично ніколи не буває небажаною сама можливість вагітності. Небажаним може бути тільки термін її настання, а вагітність може бути тільки незапланованою. Ось чому немає іншої галузі в медицині, де б пацієнти виконували всі вказівки лікаря з такою ретельністю і наполегливістю, як це роблять бездітні подружжя. Проблема бездітності і безпліддя  у шлюбі  має виражене соціальне значення.

ВОЗ розглядає здоров’я як фізичне, психічне і соціальне благополуччя. Подивіться,  як всі три параметри пов’язані з безпліддям у шлюбі. Фізичне благополуччя у безплідному шлюбі –  рідкісне явище. Сучасні  дослідження дають змогу виявити ту чи іншу патологію. Психологічне благополуччя в бездітних подружжях завжди оманливе. Мало кому вдається приховати свій стан  навіть перед знайомими  і рідними. Соціальне благополуччя    –  як правило, чоловіки і жінки  дуже часто виключають себе із соціуму, поведінка якого часто завдає такій парі емоційного страждання. А це нерідко призводить до гальмування психіки, і навіть до справжніх неврозів. Тому маємо всі підстави вважати безпліддя у шлюбі самостійною нозологічною одиницею з обов’язковим проведенням диспансерного нагляду.

– Тож на скільки сьогодні ефективні репродуктивні технології? Чи зможуть вони врятувати негативну демографічну ситуацію в Україні?

–  Звичайний середній показник успішності лікування в нашому інституті – у межах 40–55%. Якщо якийсь лікар дає 100 % гарантію успішного лікування, не вірте йому. Це неправда. На отримання дитини способом in vitro може піти до двох років – це загальносвітовий показник. У нас дуже делікатна робота.

Можливості сучасної медицини в подоланні безпліддя у наш час безмежні. Спеціалісти сьогодні застосовують десятки цілковито нових і прогресивних методик і технологій у подоланні репродуктивних проблем. Вже не дивина зачаття дитини за допомогою технології ін вітро (іп vitго), яка передбачає зачаття ембріона в пробірці. Методика ін вітро за роки незалежності України подарувала життя тисячам малюків. Останнім часом завдяки технологіям штучного запліднення в нашій країні народжуються 1,5–2 тисячі дітей на рік. А у світі налічується близько мільйона таких малюків.

 Однак однозначної відповіді на запитання, чи врятують демографічну ситуацію репродуктивні технології, немає.  І питання тут не стільки в бажанні пари мати дитину чи впровадженні новітніх репродуктивних методик. Зважте на те, що зі ста пар, що зважилися на штучне запліднення, реалізують свою мрію лише 25–30. Є багато країн, у яких державний бюджет набагато охочіше покриває затрати, пов’язані з ЕКЗ. Наприклад, у Бельгії  – це шість циклів, тобто спроб запліднення; в Ізраїлі –  необмежена кількість спроб, за бажанням жінки, у Франції держава фінансує чотири  репродуктивні програми, в Угорщині на одну репродуктивну програму парі  виділяється близько 1300 дол. Більшість розвинутих держав намагаються не залишатися осторонь цієї проблеми.

– Тобто держава і ограни влади не допомагають в цьому питанні?

Я б хотів подякувати нашим органам влади за те, що вони мені не заважали працювати. Мені у свій час ніхто не допомагав, але й не сильно заважав, тільки іноді і трохи. Я не можу сказати точно, не маю статистичних даних, але мені здається, що зараз ми маємо менше 46 мільйонів населення, тоді як в еру незалежності ми вступили з населенням 52 мільйони. Куди зникли 6 мільйонів чоловік? Все дуже просто: в Україні народилося на 6 мільйонів населення менше, ніж померло. І цей процес, повірте, невпинний. Те ж саме ми спостерігаємо і в інших країнах –  у Франції, Німеччині, США. Однак там держава не залишається осторонь.

Часто  я виступав з пропозицією, щоб хоча б якусь частину оплати репродуктивних програм наша держава брала на себе. Свого часу Ніна Григорівна Гойда активно підтримувала цю ідею, однак нічого конкретного в цьому напрямі  поки що не зроблено.

Вартість однієї спроби запліднення in vitro або ICSI десь у межах двох тисяч доларів. Це – дорога процедура, тому що ми, на жаль, абсолютно все змушені закуповувати за кордоном, у нас виробництво не налагоджене, а якщо щось і робиться, то якість обладнання або реактивів не дають змоги  їх використовувати.

Взагалі, це питання має розглядатися з різних точок зору. Адже, по суті, жінка, яка не може мати дитину – соціальний інвалід. Безпліддя – це соціальна інвалідність. І держава бере гроші за те, що ця людина звернулася по допомогу! Мені здається, це неправильно. Не можна так вчиняти, не можна заробляти гроші на людському горі. Яким чином їх можна заробити, це не моя проблема, є кому її вирішувати. Але мені як лікарю болить душа за те, що подружні пари приходять до нас з болем, з криком душі – допоможіть, а ми їм можемо допомогти, тільки якщо в  них є кошти для оплати лікування.

Які ще, на Вашу думку,  питання  репродуктивної медицини потребують уваги  держави?

Питання сурогатного материнства. Сьогодні кількість патології у жінок (видалена матка або захворювання серця, нирок та ін.), не дають змоги виносити вагітність. І тоді на допомогу приходить сурогатне материнство. Однак тут необхідно відрізняти гендерне сурогатне материнство, коли сурогатна матір народжує дитину, а потім віддає її чоловіку – генетичному батькові. Таке гендерне сурогатне материнство включає багато соціальних, юридичних та етичних проблем. В Україні немає прямої заборони на програму гендерного сурогатного материнства, проте Українська асоціація репродуктивної медицини не рекомендує використовувати цю програму, враховуючи, що сурогатна матір повинна віддати свою не тільки кровну, а й генетичну дитину.

Коли  ж використовуються власні яйцеклітини жінки і сперма чоловіка, ембріони, які ми отримуємо в результаті,  переносяться в порожнину матки здорової жінки – «сурогатної матері», яка виношує донорську для неї вагітність, таке сурогатне материнство має назву гестаційного. Українське законодавство досить лояльне в цьому випадку  і з огляду на саму задачу,  і з огляду на юридичні механізми «оформлення» такої дитини.

Однак питання ще й в іншому  – сьогодні в Україні практично немає державного фінансування лікування безпліддя, і бездітні пари вимушені платити значні кошти, щоб мати дитину. І допомога держави тут була б дуже на часі…

Хіба не потрібні нашому суспільству діти, яких з такою терплячістю і любов’ю чекають батьки,  яких люблять ще до зачаття? Напевно, нам треба про це задуматися …

Чи змінилися проблеми, які мала репродуктивна медицина 30 років тому, сьогодні: вони трансформувалися в якісь інші, збільшилися чи, може, навпаки, їх стало менше?

–  Проблеми залишилися ті самі: відсутність якісного вітчизняного обладнання та якісних реактивів була і залишається, безпліддя було, безпліддя залишилося, проблеми сперматогенезу залишилися, проблеми показання та протипоказання застосування в пари ДРТ як були,  так і залишилися. Змінилося наше сприйняття та ставлення до  проблем репродукції.  Якщо раніше  ми могли тільки чути про те, що десь щось відбулося нового в репродукції  і всіма прагненнями доводити, що ми не гірші, що ми теж так можемо…,  як я колись казав:  «Я хотів зробити те, що ніхто не зможе зробити», то сьогодні ми можемо не тільки почути про новації, ми можемо їх побачити на власні очі, застосувати у своїй практиці… неможливе стає реальністю…

Сьогодні професор Дахно захоплений  новими ідеями. Питання на часі – репродуктивне клонування людини. Це питанням Федір Власович дуже  серйозно вивчає і  цікавиться: «Так, поки наука не готова до клонування людини, але науковий пошук вести треба, в цьому я  абсолютно впевнений. У мене була колись розмова з одним з представників влади, який сказав, що у Верховній Раді постало питання про заборону клонування людини. Але точно так само можна прийняти рішення заборонити мені мислити. Заборонити думати людині неможливо. Людина все одно буде думати, на те вона й людина. Мова не йде про те, щоб щось робити незаконно. Йдеться про те, що людська думка повинна працювати, повинен вестися пошук. Упевнений, рано чи пізно, людство втілить цю ідею в життя».

START TYPING AND PRESS ENTER TO SEARCH