Особливості психоемоційних порушень у жінок у перименопаузі

І. С. Майдан, канд. мед. наук, лікар-психотерапевт

ДУ «Інститут педіатрії, акушерства та гінекології НАМН України»

У статті розглянуто проблему психоемоційних порушень у жінок у перименопаузі. Визначаються чинники, що можуть впливати на час розвитку й перебіг перименопаузи та сприяти розвитку психоемоційних порушень у жінок у цьому періоді.

Ключові слова: перименопауза, психоемоційні порушення, емоційні розлади, депресивні розлади, тривога, гормональні зміни.

У багатьох жінок старше 40 років виникають різноманітні соматичні та психічні симптоми, які пов’язані з гормональними змінами. Ці симптоми зазвичай тривають від декількох місяців або років до настання менопаузи – стану, в якому припиняються менструації. У той час як менопауза є чітко виділеною точкою в клімактеричному періоді, перименопауза (грецьк. «peri» – навколо) являє собою розширений перехідний стан. Існує багато інтерпретацій часових меж перименопаузи, та більшість дослідників сходяться на думці, що перименопауза починається з нерегулярного циклу (це пов’язано зі згасанням оваріальної функції) та закінчується через рік після останньої менструації.

Середній вік настання перименопаузи становить 45 років, хоча в деяких випадках вона може початися й раніше – у 35–40 років. Середній термін перименопаузи становить три-чотири роки, та він може тривати й декілька місяців, і, навпаки, досить довго, іноді – до десяти років. Деякі жінки в цей період сильно страждають від приливів жару й важкого перебігу менструацій, інші – не відчувають жодних неприємних симптомів. Менструації в періоді перименопаузи також відрізняються варіативністю перебігу. В одних жінок вони можуть припинятися більш-менш різко, а в інших нерегулярні менструації можуть тривати протягом років.

Фізіологічні зміни в періоді перименопаузи виникають унаслідок зміни гормонального балансу, зокрема коливань рівня естрогену в крові. Коли жінка перебуває на піку свого репродуктивного віку, підвищення або зниження рівня циркулюючого естрогену цілком залежить від фази менструального циклу. Рівень естрогену переважно залежить від двох гормонів: фолікулостимулюючого гормону (ФСГ) та лютеїнізуючого гормону (ЛГ). ФСГ стимулює фолікули в яєчниках, які містять яйцеклітини, задля продукування естрогену. Коли концентрація естрогену досягає певного рівня, мозок надсилає сигнали гіпофізу вимкнути продукування ФСГ і виробляти велику кількість ЛГ. Це, у свою чергу, стимулює яєчник випустити яйцеклітину з фолікула (овуляція). Залишок фолікулів продукує прогестерон на додачу до естрогену, таким чином готуючи організм жінки до вагітності. У той час як концентрація цих гормонів підвищується, рівні ФСГ та ЛГ знижуються. Якщо вагітність не настає, рівень прогестерону знижується, відбувається менструація і цикл починається знову. Слід звернути увагу, що ризик настання вагітності в період перименопаузи залишається, і нерегулярний цикл на цьому етапі не передбачає повного згасання репродуктивної функції, тому жінці доцільно застосовувати засоби контрацепції, якщо вагітність не є бажаною.

Існують певні труднощі щодо визначення суто гормональної природи симптомів у періоді перименопаузи [2], оскільки перед жінкою середнього віку постає низка життєвих проблем: у цей час діти залишають батьківський дім, відбуваються певні зміни в особистих стосунках і кар’єрі, можлива смерть або хвороби батьків тощо. Якщо брати до уваги ці стресові чинники й різноманітність соматичних та психоемоційних переживань жінок у перименопаузі, можна припустити, що навряд чи симптоми цього періоду цілком пов’язані з коливанням рівня гормонів.

Найчастіше у жінок у перименопаузі виникають симптоми, зазначені нижче [4].

Приливи жару та нічна пітливість. Приблизно 35–50 % жінок відчувають ці симптоми. Вони тривають 5–10 хвилин і частіше виникають вночі, хоча трапляються й удень. Відчуття жару локалізується зазвичай у волосистій частині голови, обличчі, шиї або грудях і характеризуються різним ступенем інтенсивності. Симптоми зазвичай тривають протягом року або двох після менопаузи, а приблизно в 10 % жінок – понад два роки.

Вагінальна сухість. У пізньому періоді перименопаузи зниження рівня естрогену може призвести до потоншення та сухості вагінальних тканин. Вагінальна сухість посилюється після менопаузи та викликає свербіж і, як наслідок, подразнення. Цей симптом може спричиняти й дискомфорт під час статевого акту, призводячи до зниження сексуального потягу.

Маткові кровотечі. Прогестерон регулює зростання маткового ендометрію. Коли рівень прогестерону знижується, внутрішня оболонка матки стає товстішою, ніж раніше, що призводить до дуже важких менструацій. Зростає й ризик виникнення фіброміом та ендометріозу, які стимулюються естрогеном.

Порушення сну. Приблизно в 40 % жінок наявні проблеми зі сном. Неглибокий, поверхневий, він частково може бути наслідком нічних приливів та потіння, але проблема безсоння все ж таки комплексна, щоб обумовлювати її лише про цими причинами або гормональними коливаннями.

Описані вище симптоми належать до соматовегетативних, вони зумовлені фізіологічною відповідю організму на зміну гомеостазу як з боку окремих органів, так і з боку вегетативної нервової системи. Інший блок симптоматики в перименопаузі пов’язаний з психічними реакціями жінки в цей складний для неї період життя.

Одна з причин, чому насамперед було розглянуто блок соматовегетативних симптомів, полягає в тому, що вони можуть впливати на психічний стан жінки. Ці симптоми викликають дискомфорт, а той, у свою чергу, певний емоційний відгук. Таким чином, коливання настрою, тривога та роздратованість у перименопаузі можуть бути пов’язані з фізичним станом, коли соматовегетативні симптоми виконують тригерну роль у виникненні емоційних порушень. Це не означає, що соматовегетативні порушення є чітко визначеними причинами психоемоційних розладів, але варто звернути увагу на такий зв’язок, бо на сьогодні він вивчений недостатньо. Соматовегетативні симптоми також запускають когнітивний компонент психіки, коли жінка починає розмірковувати про те, що її жіночність завершується, настає старість, вона відчуває власну дисфункціональність тощо.

Основні розлади психоемоційної сфери проявляються насамперед в афективній сфері, хоча, варто зазначити, що чимало жінок й без цього скаржаться на проблеми короткострокової пам’яті та труднощі з концентрацією уваги. Приблизна кількість жінок з афективними симптомами в період перименопаузи становить 10–20 %. Деякі дослідження вказують на зв’язок рівня естрогену з виникненням депресії в перименопаузі [9], однак немає доказів, що депресія в жінок середнього віку залежить саме від цього [8]. Взагалі, у жінок віком старше 45 років рівень виникнення депресії нижчий, ніж у жінок молодшого віку, але він зростає залежно від перебігу клімактерію. Не можна й стверджувати, що коливання рівня гормонів, пов’язаних із менопаузою, призводять до тривоги або тривалої дратівливості, хоча непередбачуваність перименопаузи сама по собі може бути стресором, що спричиняє дратівливість [8].

Деякі жінки можуть бути більш чутливими до змін гормонального фону, які призводять до афективних порушень. Основними предикторами афективних розладів у жінок середнього віку є життєві труднощі, поганий стан здоров’я, а також депресивні епізоди в анамнезі [4]. Щонайменше в половини жінок, які пережили один депресивний епізод, з часом розвивається наступний, а в тих жінок, які пережили два таких епізоди, повторний виникав у 80 % випадків.

Основні діагностичні критерії великого депресивного розладу (згідно з DSMV):

І. Спостерігаються п’ять або більше таких симптомів протягом двох тижнів, які є видимою зміною звичайного функціонування; щонайменше один з них пов’язаний зі зниженням настрою (1) або втратою інтересу чи задоволення (2).

  1. Знижений настрій протягом доби майже щодня на основі суб’єктивних відчуттів (туга, пустота, безнадія) або на основі спостережень оточення жінки (наприклад, плаксивість).
  2. Суттєво знижений інтерес або задоволення від усієї чи майже від усієї діяльності протягом доби майже щодня на основі суб’єктивних відчуттів або на основі спостережень оточення.
  3. Суттєве зниження або, навпаки, збільшення ваги, не пов’язане з дієтою; зниження або посилення апетиту майже щодня.
  4. Безсоння або сонливість майже щодня.
  5. Психомоторне збудження або загальмованість майже щодня у першу чергу на основі спостережень оточення.
  6. Утомлюваність або втрата енергії майже щодня.
  7. Відчуття нікчемності або виражене відчуття неадекватної провини майже щодня.
  8. Зниження розумової діяльності або здатності концентруватися, а також неспроможність прийняття рішень майже щодня.
  9. Регулярні думки про смерть (не просто страх смерті), регулярні суїцидальні фантазії без чіткого плану, або суїцидальна спроба, або чіткий план щодо скоєння суїциду.

ІІ. Зазначені симптоми спричиняють досить сильні страждання або порушення в соціальній, професійній та інших важливих сферах життя жінки.

ІІІ. Стан жінки не повинен пояснюватися ефектами від вживання хімічних речовин або внаслідок іншого медичного стану.

Як бачимо, для діагностики депресивного розладу недостатньо робити акцент лише на факті зниження настрою жінки. Це комплексний і важкий стан, який потребує уваги насамперед до якісного зрізу актуального контексту її життя.

ГРУПИ ЧИННИКІВ РИЗИКУ В РОЗВИТКУ ДЕПРЕСИВНОГО СТАНУ

Індивідуальні чинники

Сімейна історія. Депресія може розвиватися в сім’ях та в осіб з підвищеним генетичним ризиком. Однак це не означає, що жінка автоматично буде страждати на депресію, якщо хтось з її батьків або близьих родичів мав цей розлад. Життєві обставини та інші особисті фактори також мають великий вплив.

Особистість. Деякі люди перебувають у зоні підвищеного ризику внаслідок їхнього характеру. Наприклад, жінки, що схильні часто хвилюватися, мають занижену самооцінку, перфекціоністки, чутливі до критики на свою адресу або вкрай самокритичні та невдоволені собою.

Хвороби. Хвороба може стати тригером депресії за двома механізмами. По-перше, серйозна хвороба може стати прямою причиною депресії. По-друге, вона може призводити до депресії внаслідок стресів та неспокою, особливо у випадках, коли хвороба передбачає тривале лікування та/або супроводжується хронічним болем.

Зловживання алкоголем та наркотичними речовинами. Вживання наркотичних речовин й алкоголю може як призводити до депресії, так і бути наслідком депресивного стану. Досить часто депресивні пацієнти починають вживати наркотики чи алкоголь у певні періоди.

Слід зазначити й специфічні фактори ризику, які трапляються у жінок у перименопаузі на додаток до описаних вище [3; 4; 12]:

  • порушення сну, приливи жару, стресові події в житті, проблеми із працевлаштуванням, вік, культуральні та расові особливості;
  • негативне сприйняття менопаузи, стрес і коморбідні стани;
  • гормональна чутливість до депресії, недостатня соціальна та мікросоціальна підтримка, особливості копінг-стратегій, загальне благополуччя, життєві події.

Таким чином, на розвиток депресивного стану впливає багато чинників, частіше сукупність генетично-біологічних, медичних та психосоціальних. Окрім цього, виявлені певні особливості перебігу психоемоційних розладів у жінок у перименопаузі.

Коливання настрою, симптоми тривоги та пригнічення часто трапляються у перименопаузі й підвищують ризик виникнення депресивних і навіть психотичних станів у деяких жінок [2]. Ці симптоми найчастіше виникають у поєднанні з важкими соматовегетативними симптомами й порушенням сну. У жінок у період перименопаузи підвищується ймовірність появи таких проявів, як напруження, злість, ворожість, дратівливість, стомлюваність, загальмованість [5].

Симптоми депресивного розладу в перименопаузі можуть бути неспецифічними, частіше соматичними. Це дуже ускладнює діагностику, оскільки ці соматичні прояви можуть маскувати симптоми зниженого настрою. Сучасні клінічні протоколи передбачають регулярний скринінг жінок у клімактерії стосовно клінічної депресії [6; 7]. Симптоми коливань настрою та депресивні симптоми можуть виникати в жінок у перименопаузі, але вони не завжди будуть відповідати критеріям депресивного розладу згідно з DSM-V або МКХ-10. Конкретна етіологічна роль коливань гормонального фону в розвитку афективних розладів у жінок у перименопаузі залишається невизначеною [8]. Також немає доказів, що великий депресивний епізод виникає внаслідок саме клімактеричних змін [10].

У лікуванні афективних розладів у жінок клімактеричного періоду використовують такі принципи:

  • Лікування повинно бути спрямовано переважно на клімактеричні симптоми та на виявлення психосоціальних стресорів, якщо немає клінічної депресії [2; 3].
  • Рекомендовано застосовувати комплексний підхід, включаючи ту діяльність, яка може сприяти покращенню настрою (наприклад, заняття спортом) [2].
  • Доцільно застосовувати психотерапевтичні методи: когнітивно-поведінкову терапію, інтерперсональну терапію, поведінкову та побудовану на усвідомленні поведінкову терапію (МВСТ).
  • Тяжкий депресивний епізод або депресивний епізод середньої тяжкості потребує лікування антидепресантами. Перевага надається селективним інгібіторам зворотного захвату серотоніну (СІЗЗС) та селективним інгібіторам зворотного захвату серотоніну та норадреналіну (СІЗЗСН). Препарати цих груп можуть полегшити деякі соматовегетативні симптоми [2].
  • Ефективність використання гормонозамісної терапії з метою профілактики або лікування афективних розладів у періоді пери- та менопаузи на сьогодні не доведена [6; 13].

Таким чином, проблема психоемоційних розладів у жінок у перименопаузі є досить складним діагностично-лікувальним задавданням, але, якщо враховувати сукупність чинників, що призводять до психоемоційних порушень, та особливості перебігу цих розладів, якщо оцінювати контекст життя жінки в цьому періоді та використовувати комплексний підхід у лікуванні, можна досягти певної ефективності, насамперед покращуючи якість життя жінок.

  1. S. Maidan, Psychotherapeutist, Cand. of Med. Sciences

SU «Institute of Pediatrics, Obstetrics and Gynecology of the National Academy of Medical Sciences of Ukraine»

PECULIARITIES OF PSYCHO-EMOTIONAL DISORDERS IN WOMEN IN PERIMENOPAUSE

The article deals with the problem of psycho-emotional disorders in women with perimenopause. The factors that can influence the development and occurrence of perimenopause and promote the development of psychoemotional disorders in women in this period are determined.

Key words: perimenopause, psychoemotional disorders, emotional disorders, depressive disorders, anxiety, hormonal changes.

И. С. Майдан, канд. мед. наук, врач-психотерапевт

ГУ «Институт педиатрии, акушерства и гинекологии НАМН Украины»

ОСОБЕННОСТИ ПСИХОЭМОЦИОНАЛЬНЫХ НАРУШЕНИЙ У ЖЕНЩИН В ПЕРИМЕНОПАУЗЕ

В статье рассмотрена проблема психоэмоциональных нарушений у женщин в перименопаузе. Определяются факторы, которые могут влиять на время развития и протекания перименопаузы и способствовать развитию психоэмоциональных нарушений у женщин в этом периоде.

Ключевые слова: перименопауза, психоэмоциональные нарушения, эмоциональные расстройства, депрессивные расстройства, тревога, гормональные изменения.

ЛІТЕРАТУРА/REFERENCES

  1. Burcusa, S. L., Iacono, W. G. Risk for recurrence in depression. Clinical psychology review., 2007; 27(8):959-85.
  2. Hickey, M., Bryant, C., Judd, F. Evaluation and management of depressive and anxiety symptoms in midlife. Climacteric., 2012; 15(1):3-9.
  3. Gibbs, Z, Kulkarni, J. Risk Factors for Depression During Perimenopause. Women’s Reproductive Mental Health Across the Lifespan, 2014.
  4. Freeman, E. W. Associations of depression with the transition to menopause. Menopause (New York, NY), 2010; 17(4):823-7.
  5. Gibbs, Z., Lee, S., Kulkarni, J. The unique symptom profile of perimenopausal depression. Clinical Psychologist. 2014.
  6. Clayton, A. H., Ninan, P. T. Depression or menopause? Presentation and management of major depressive disorder in perimenopausal and postmenopausal women. Primary care companion to the Journal of clinical psychiatry, 2010; 12(1):PCC.08r00747.
  7. Maki, P. M., Freeman, E. W., Greendale, G. A., Henderson, V. W., Newhouse, P. A., Schmidt, P. J. [et al]. Summary of the National Institute on Aging-sponsored conference on depressive symptoms and cognitive complaints in the menopausal transition. Menopause, 2010; 17(4):815-22.
  8. Judd, F. K., Hickey, M., Bryant, C. Depression and midlife: Are we overpathologising the menopause? J Affect Disord, 2011; Jan 24.
  9. Ryan, J., Burger, H. G., Szoeke, C., Lehert, P., Ancelin, M. L., Henderson V. W. [et al]. A prospective study of the association between endogenous hormones and depressive symptoms in postmenopausal women. Menopause (New York, NY), 2009; 16(3):509-17.
  10. Bromberger, J. T., Kravitz, H. M. Mood and menopause: findings from the Study of Women’s Health Across the Nation (SWAN) over 10 years. Obstetrics and gynecology clinics of North America, 2011; 38(3):609-25.
  11. American Psychiatric Association. Diagnostic and Statistical Manual of Mental Disorders, Fifth Edition, 2013.
  12. Ayers, B., Forshaw, M., Hunter, M. S. The impact of attitudes towards the menopause on women’s symptom experience: a systematic review. Maturitas, 2010; 65(1):28-36.
  13. Will, M. A., Randolph, J. F. The influence of reproductive hormones on brain function in the menopausal transition. Minerva ginecologica, 2009; 61(6):469-81.

START TYPING AND PRESS ENTER TO SEARCH