Репродуктивне здоров’я жінки: медико-соціальні аспекти

О. М. Юзько, д-р. мед. наук, акад. Української академії наук, проф., лауреат Державної премії України, президент Української асоціації репродуктивної медицини, завідувач кафедри акушерства та гінекології Вищого державного навчального закладу України «Буковинський державний медичний університет», головний лікар КЗОЗ «Медичний центр лікування безпліддя» м. Чернівці

Населення України живе сьогодні в умовах глибокого порушення механізму самовідтворення, погіршення не лише кількісних, а й якісних характеристик здоров’я. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), Україна посідає одне з останніх місць серед країн Європи за показником природного приросту населення. Така ситуація зумовлена  незадовільним станом репродуктивного здоров’я населення та  частковою відсутністю репродуктивної мотивації особи (системи дій, відносин та психічного стану, що спонукає її до потреби мати дітей). Ці фактори значною мірою  залежать від економічних чинників та соціально-психологічного стану населення. Крім того, суттєвий вплив на реалізацію дітородної функції має стан інтимного здоров’я жінок.

– Сучасний стан  інтимного та репродуктивного здоров’я жінок в Україні  характеризується наявністю значної кількості проблем. Збільшилася частка хвороб, що суттєво впливають на жіночу репродуктивну систему. Яка на сьогодні структура гінекологічних захворювань, що впливають на репродуктивне здоров’я,   чим вони сьогодні ускладнені?

– Давайте розпочнемо з тлумачення, що таке репродуктивне здоров’я. За визначенням декларації ООН (Каїр, 2014 р.), – це стан повного фізичного, розумового та соціального благополуччя у всіх питаннях, що стосуються функцій і процесів репродуктивної системи, включаючи відтворення потомства та гармонію в психосексуальних відносинах у сім’ї. У реальному житті все розуміється простіше: мова йде про здатність до відтворення собі подібних; задовільне статеве життя; право вільно вирішувати, скільки і з яким інтервалом мати дітей; можливість користуватися безпечними й ефективними методами планування сім’ї та мати доступ до відповідних медичних служб, здатних забезпечити жінці допомогу для безпечного перебігу вагітності та пологів, а подружнім парам – народження здорової дитини. Звичайно, це в ідеалі.

Що важливо? Оскільки репродуктивне здоров’я тісно пов’язане з поведінкою дівчини, жінки (статевий дебют, кількість статевих партнерів, інтенсивність статевого життя, контрацепція, пологи, аборти, допоміжні репродуктивні технології), ми повинні чітко усвідомлювати, що стан здоров’я жінки безпосередньо залежить від рівня усвідомлення особистістю власної відповідальності за своє здоров’я, налаштованості на його зміцнення та збереження. Здорова жінка народжує здорову дитину, а здорова дитина – своє здорове потомство. Коло замикається.

Якщо говорити про структуру гінекологічних захворювань, що впливають на репродуктивне здоров’я, то найчастішою гінекологічною патологією є запальні захворювання матки та придатків, порушення менструального циклу, ендометріоз та міома матки. Саме запальні захворювання жіночих статевих органів посідають перше місце серед усієї гінекологічної патології, у середньому у 60,0–92,7 % усіх гінекологічних хворих, а загальне число пацієнток з цим діагнозом сягає 1 млн щорічно, з них третина потребує стаціонарного лікування. Останнім часом частота запальних захворювань придатків матки зросла на 13 % у загальній популяції жінок фертильного віку.

– Які реальні масштаби проблеми порушення репродуктивного здоров’я, зокрема безпліддя, виражені в конкретних цифрах?

– За даними державних статистичних звітів, в Україні у 2014 р. було зареєстровано 40 425 випадків жіночого безпліддя (77,4 % серед усіх випадків жіночого і чоловічого безпліддя) та 11 808 випадків чоловічого безпліддя (відповідно у структурі – 22,6 %). За 2001–2005 рр. частота жіночого та чоловічого безпліддя реєструється майже на одному рівні  як у жінок, так і в чоловіків. Із 2006 р. спостерігається зростання частоти реєстрації випадків чоловічого безпліддя майже у два рази. Однак частота поширеності жіночого безпліддя залишається вищою ніж чоловічого: у                   2014 р. вона була вищою у 3,43 раза. Захворюваність, тобто вперше виявлених у житті випадків безпліддя, жінок у 3,09 раза вища, ніж у чоловіків. Чому? На мою думку, обстеження подружньої пари повинно розпочинатись з контролю сперми, а не з обстеження дружини. Тоді все стане на своє місце.

Частота реєстрації безпліддя в окремих регіонах України коливається в значних межах. Високий рівень діагностики жіночого безпліддя у 2014 р. був зареєстрований у Запорізькій – 20,99 % на 1 тис. жінок фертильного віку, Сумській – 4,87 %, Полтавській – 4,5 2%, Вінницькій – 4,16 % областях. Низький рівень діагностики жіночого безпліддя був у Рівненській області – 2,06 %.

Високий рівень діагностики чоловічого безпліддя за цей період був зареєстрований у Запорізькій – 15,18 % на 1 тис. чоловіків дітородного віку, Хмельницькій – 1,33 % та Одеській – 1,28 % областях. Низький рівень діагностики чоловічого безпліддя був у Чернівецькій – 0,01 %. Чому такі розбіжності? Це питання до місцевої медицини, зокрема управлінь та департаментів охорони здоров’я. Саме вони повинні провести аналіз даної ситуації у своїх регіонах.

– Які причини безпліддя сьогодні займають лідируючи позиції?

– Однією з проблем, що суттєво ускладнює оцінку репродуктивного ризику,  є множинність факторів, які впливають на формування патології.

Ми проаналізували основні причини безпліддя приблизно 10 тис. подружніх пар, які звернулись за допомогою в Колективний заклад охорони здоров’я «Медичний центр лікування безпліддя» в м. Чернівці, і ось що виявили: тільки чоловічий фактор діагностовано у 12,5 % випадків, тільки жіночий – у 18,1 %, неясного походження – 7,2 % і поєднаний фактор, тобто жіночий та чоловічий спільно, – у 62,2 %. У жінок основною причиною безпліддя був трубний фактор (11,1 %).

А офіційна статистика причин безпліддя при розпочатих циклах допоміжних репродуктивних технологій у 2014 р. в Україні така: поєднані фактори (35,18 %),  інший жіночий фактор (19,91 %); потім – тільки трубний фактор (18,60 %), тільки чоловічий фактор (18,24 %) та ідіопатичне безпліддя (5,0 %). Тобто, реальні цифри як у конкретній клініці репродуктивної медицини, так і в цілому по службі допоміжних репродуктивних технологій при лікуванні безпліддя збігаються та доводять, що основна проблема – це поєднання жіночих та чоловічих факторів безпліддя.

–  З якими проблемами сьогодні стикається сучасна гінекологія і репродуктологія на шляху лікування інтимних захворювань? Наприклад, які особливості лікування синдрому полікістозних яєчників у жінок, що ще не народжували?

– Синдром полікістозних яєчників (СПЯ) є досить поширеним гінекологічним захворюванням і найчастішою ендокринопатією в жінок репродуктивного віку. Згідно з даними літератури, частота його виявлення становить 1,4 % від загального числа захворювань у гінекологічній клініці; при обстеженні вибіркових контингентів жінок, що страждають на  безпліддя, частота виявлення хвороби – від 0,6 до 4,3 %. Наші дані доводять, що СПЯ в пацієнток у клініці репродукції спостерігається в 11,3 % випадків. У клінічній практиці майже немає ізольованих порушень функції яєчників, надниркових залоз або гіпоталамо-гіпофізарної системи, а зазвичай має місце переважне порушення функції однієї ендокринної залози в поєднанні з більш-менш вираженими порушеннями функцій інших сполучених з нею органів. У результаті цього, виникають труднощі як у діагностиці першопричини розвитку синдрому полікістозних яєчників, так і в уточненні клініко-патогенетичного варіанта захворювання.

Ось гарна характеристика хвороби полікістозних яєчників. Подаю її в оригіналі: «Що значить страждати на синдром полікістозних яєчників? На жаль, для більшості жінок це означає життя, «виткане» з нескінченної кількості проблем. У старших класах школи у мене несподівано почало з’являтися зайве волосся на обличчі – і це було досить принизливо, особливо тому, що в моїх «нормальних» подруг нічого такого не було …  на моїх руках і ногах була величезна кількість волосся … мені доводилося переводити тонни депіляційного крему. Скільки б я не проводила часу в дерматолога, здавалося, моя шкіра ніколи не буде гладкою і чистою.

Я дуже рано зрозуміла, що мені ні в якому разі не можна багато їсти – як тільки я дозволяла собі зайве, це негайно перетворювалося на зайві кілограми і практично не піддавалося моїм титанічним зусиллям схуднути.

Мої менструації були жахливі, і коли вони все ж починалися, я усвідомлювала, чому їх називають «прокляттям».

У більш старшому віці синдром полікістозних яєчників став причиною, за якою я довго не могла завагітніти, а потім не змогла виносити ті дві вагітності, які настали природним шляхом. Бажання мати дітей та неможливість реалізувати його – один з найважчих моментів мого життя. Для жінки, яка страждає від захворювання, яке робить її менш жіночною, менш привабливою і бажаною, це пригнічує її самооцінку аж до відчуття своєї повної неспроможності.

З віком синдром полікістозних яєчників призводить до суттєвих проблем зі здоров’ям. Це не просто косметичні проблеми і безпліддя. Жінки, які страждають на ці захворювання, значно частіше хворіють на цукровий діабет, серцево-судинні захворювання, ризикують захворіти на рак ендометрія…». Келлі Мак-Демотт (Kelli L. McDermott), член асоціації пацієнток з синдромом полікістозних яєчників ([Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.pcosupport.org).

Тобто синдром полікістозних яєчників – це проблема на все життя. З нею потрібно навчитися жити, а не боротись. Крок за кроком вирішувати проблемні питання, і тоді буде успіх.

–  Ваше ставлення до вакцинації з приводу ВПЛ  у дівчат? Чи існують ризики? Чи виправдана обов’язкова вакцинація у дівчаток в пубертаті?

– Папіломавірусна інфекція давно відома під назвою кондилом (статеві бородавки) і описана ще лікарями Стародавньої Греції. Однак тільки наприкінці 60-х років XX ст. зі статевих бородавок були виділені віруси, структура яких мала багато спільного з вірусними частинками вульгарних бородавок шкіри. Пізніше були виділені специфічні підтипи папіломавірусів у жінок з кондиломами статевих шляхів. А в 2008 р. Нобелівський комітет присудив премію з медицини Харальду Хаузену, Люку Монтаньє та Франсуазі Барре-Сінуссі за відкриття ролі вірусу папіломи людини (ВПЛ) в ґенезі раку шийки матки та створення вакцини для його профілактики.

Головне в профілактиці ВПЛ – пропаганда статевої гігієни, диспансеризація та вакцинація проти онкогенних типів ВПЛ (бі- і квадрівалентна вакцини). ВООЗ (2009) підтримує в якості профілактичних заходів вакцинацію дівчаток 9–13 років до статевого дебюту для профілактики раку шийки матки.

– Сьогодні точиться багато дискусій щодо омолодження клімаксу. Чи є достовірні дані омолодження клімаксу в Україні?

– Середній вік настання клімаксу в американок – 52 роки. У більшості українок менопауза настає до 49 років. В Європі середня тривалість життя жінки становить 75–85 років, а середній рік менопаузи – 54 роки. В Україні відповідно: 72 і 48 років, причому у 23,1 % жінок менопауза настає у віці до 45 років.

–  Гінекологог і репродуктолог. Де закінчується сфера впливу одного спеціаліста і починається іншого?

– Окремо спеціальності «репродуктолог» немає. Я вважаю, що і не потрібно її вводити. На мою думку, репродуктолог – це високопрофесійний акушер-гінеколог, який пройшов школу первинної ланки в поліклініці, гінекології, родзалі, добре оперує, володіє апаратом ультразвукої діагностики та іншими навичками.

–  Покращення репродуктивного здоров’я населення на сьогоднішній день розглядається як фактор національної безпеки та стратегічної мети вітчизняної охорони здоров’я.  У зв’язку з цим виникає необхідність наукового пошуку оптимальних  медико-соціальних рішень. У чому вони, на Вашу думку, можуть полягати? Що можна зробити?

– Ідеальними перспективами збереження та підвищення репродуктивного здоров’я населення є: 1) диспансеризація з моменту народження з профілактикою, своєчасною діагностикою та лікуванням різних захворювань; 2) просвіта всіх верств населення в культурному та репродуктивному аспектах; 3) створення перинатальних центрів з сучасними перинатальними та репродуктивними технологіями; 4) профілактика небажаних вагітностей та 5) своєчасна діагностика та лікування інфекцій, що передаються переважно статевим шляхом.

– На Вашу думку, у чому причина «байдужого» ставлення населення, зокрема жінок,  до власного інтимного здоров’я? Чому жінки найчастіше починають перейматися питаннями свого інтимного здоров’я на етапі «не можу завагітніти»?

Збереження репродуктивного здоров’я жінок та народження здорового потомства виходять за медичні рамки і стають соціальною проблемою, яка потребує свого вирішення на державному рівні.

«Не можу завагітніти» – тільки вершина айсбергу, а весь комплекс причин та їх вирішення – це «айсберг» у цілому. Вчитуємось знову в Каїрську декларацію та змінюємо ставлення до репродуктивного здоров’я з позиції: «А що ми можемо зробити?» на «Ми все зробимо та збережемо репродуктивне здоров’я людей нашої країни»!

START TYPING AND PRESS ENTER TO SEARCH