Лікарні Києва: сторінки столітньої історії

Кожне місто має свою суть, свій шарм, свою історію, що прописується тисячами подій і мільйонами облич у плетиві його вулиць, перехресть, будинків, які інколи можуть розповісти більше, ніж підручники. Бо саме вони є безпосередніми очевидцями й творцями тієї історії, що не розчиняється в повітрі, а осідає на сучасні дахи і вікна будівель родом з минулого. Ця патина часу приховує тисячі маленьких історій злетів і падінь, щоденних радостей і  буденних турбот. Її аромат примушує нас сьогоднішніх із цікавістю вдивлятись у минуле, вишукуючи ці звичайні повсякденні деталі: як вдягались і що їли, як святкували і хворіли…

Частиною цієї історії, що переплітається водночас із боротьбою за прогрес, визначними відкриттями, подвижництвом тих, хто присвятив себе допомозі людям, є медичні заклади з багатим минулим, чимало яких функціонує і досі.

Однією з таких установ є «Олександрівська лікарня»

Центральна міська клінічна лікарня міста Києва, найстаріша лікарня України. Вона розпочала свою роботу 26 листопада 1875 року як міська лікарня імені Цесаревича Олександра. На той час Олександрівська лікарня була третьою за розміром терапевтичною клінікою Російської імперії. До її відкриття кияни звертались із хворобами або до «Кирилівських богоугодних закладів» губернського підпорядкування з численними лікарняними корпусами, або ж до лікарень при монастирях. Діяли також клініки медичного факультету Київського університету, обладнані, щоправда, в нашвидку пристосованих тісних приміщеннях, до того ж – з літніми канікулами. Тож відкриття лікарні в центральній частині міста на кінець XIX століття було справою нагальною, а міська реформа, що переглядала розподіл податкових коштів на користь місцевих потреб, дозволила її реалізувати.

У листопаді 1875 року нова Олександрівська міська лікарня прийняла перших хворих. На той момент міська лікарня мала два корпуси для хворих − дерев’яних, на цегляних фундаментах (як тоді говорили – «бараків»)  на 65 ліжок, а також господарські будівлі. Хоча на будівництво було витрачено головним чином міські кошти, їх доповнювали і щедрі пожертви від заможних киян, що дозволило активно розширювати лікарню: у 1877 р. було відкрито барак на 18 ліжок на випадок епідемій; на пожертву графа Бутурліна побудовано літній барак на 20 ліжок, який потім перероблено на зимовий; місцевим управлінням піклування про хворих і поранених воїнів розпочато будівництво 2 бараків і складу, а потім на 12 000 рублів пожертви братів Миколи і Федора Терещенків побудовано ще два бараки. У 1885 році був вибудуваний двоповерховий корпус, у якому перебували клініки пропедевтики внутрішніх і нервових хвороб.

Дружина міського голови княгиня Олена Демидова-Сан-Донато передала сім з половиною тисяч рублів (в ході будівництва сума сягнула 25 тисяч рублів) на облаштування дитячої клініки. Дитяча клініка мала 40 ліжок та три відділення: терапевтичне, хірургічне та інфекційне. Очолив її основоположник дитячої хірургії в Україні, професор кафедри дитячих хвороб Київського університету Василь Єгорович Чернов. У 1895 році на базі лікарні відкрився перший у місті пологовий будинок.

До кінця ХІХ століття в Олександрівській лікарні з усіма її філіями налічувалося 11 будівель із 335 ліжками. 116 ліжок були призначені для незаможних хворих і були безкоштовними, причому 10 з них резервувалися виключно для дітей, а 40 призначалися для бідних міщан міста. Києва.  Плата за лікування приймалася за місяць уперед при госпіталізації і коливалася від 1 крб на добу в окремому номері до 30 коп. у загальній палаті для киян і до 80 коп. для приїжджих.

На початку ХХ століття на базі Київської міської лікарні відкрили два інфекційні (дитяче й доросле), гінекологічне, урологічне й хірургічне відділення. Тут надавали стаціонарну, амбулаторну (амбулаторія не мала окремого персоналу, оскільки зранку лікарі були зайняті в клініках) та  швидку медичну допомогу (до 1902 р.) населенню міста. Створення при лікарні трьох клінік Університету св. Володимира сприяло підвищенню якості медичної допомоги і перетворило Олександрівську лікарню в клінічну базу медичної освіти і науки.

Тривала історія лікарні налічує кілька назв. У 1922 році лікарні було присвоєно звання «Лікарня імені Жовтневої революції» (до речі, це єдина лікарня у колишньому Радянському Союзі, що носила таке звання). Відповідно, у радянські часи лікарня фігурувала як 14-а міська клінічна лікарня імені Жовтневої Революції, а у народі її називали просто «Жовтнева лікарня». В незалежній Україні у 2007 році Київська міська рада повернула лікарні її історичну назву – «Олександрівська клінічна лікарня».

Всі роки свого існування лікарня успішно виконує основну мету — надання висококваліфікованої спеціалізованої медико-профілактичної допомоги населенню міста Києва, будучи одним з найбільш авторитетних лікувально-профілактичних закладів міста. Сьогодні Олександрівська лікарня – сучасний величезний багатопрофільний комплекс, що використовує новітні медичні технології, а також унікальні діагностичні та лікувальні методики.

Серед найстаріших лікарень Києва виділяється також Київська міська  психоневрологічна лікарня №1 

відома серед киян як «Павлівка», або Кирилівська лікарня. Це  не лише одна з найстаріших психіатричних лікарень Європи, а й одна з найбільших: 30 її відділень  займають площу 42 га. і можуть розмістити 1600 пацієнтів.

Кирилівська лікарня – комплекс пам’яток архітектури. Історія  лікарні розпочинається 1786 року, коли за наказом Катерини ІІ було ліквідовано Кирилівський  монастир, а його споруди передано притулку для військових  інвалідів. У Кирилівській лікарні для душевнохворих закінчилося життя композитора Артемія Веделя; тут помер будівничий деяких корпусів закладу, архітектор та інженер-винахідник Федір Гешвенд, який 1887 запропонував конструкцію реактивного літака з паровим двигуном.

В 1803 на півдні садиби монастиря було побудовано одноповерхові цегляні корпуси (зберігся один з них), де розмістилася лікарня для душевнохворих. Пізніше було переплановано та добудовано ряд корпусів, у 1891 році збудовано двоповерховий цегляний корпус терапевтичного відділення. Поряд з ним у 1897 році зведено велику цегляну будівлю для хірургічного та гінекологічного відділень. Біля схилу на півночі садиби зведено каплицю з приміщенням для моргу. У 1907 році у південній частині території влаштовано нові цегляні службові приміщення (пекарню, кухню, пральню, електростанцію). У 1912-1913 роках навпроти західного фасаду Кирилівської церкви було побудовано корпус акушерської клініки Жіночого медичного інституту (медичного відділення Вищих жіночих курсів), що зберігся до наших днів. Поза межами садиби Кирилівського монастиря при лікарні діяли амбулаторія та акушерсько-фельдшерська школа. У 1895 році письменник Олександр Купрін виклав свої враження від лікарні у нарисі «Київський Бедлам».

У радянський час заклад був повністю перепрофільований на психоневрологічну лікарню. У 1920-30-х рр. вона носила ім’я Т. Шевченка, з 1936 року – академіка Івана Павлова (на території лікарні встановлено погруддя вченого). У цей період тут працювали видатні фахівці-психіатри: засновник патофізіологічної школи в радянській психіатрії академік Віктор Протопопов, академік Борис Маньківський, професори Валентин Гаккебуш, Євген Копистинський, Яків Фрумкін та ін. До 1935 при лікарні діяв Психіатричний технікум.

В роки Другої світової війни лікарняні споруди зазнали значних пошкоджень. Втрачено всі будівлі 1870-х рр. та значну частину старої забудови південної ділянки. У 1960-х рр. було побудовано нові великі корпуси стаціонарних відділень, консультаційного та реабілітаційного центрів, що тепер займають південну та західну частину садиби.

Тепер комплекс належить Першому лікувально-діагностичному та науково-педагогічному психіатричному центру ім. І. Павлова, частину приміщень займає кафедра психіатрії Київського державного інституту удосконалення лікарів.

Свою давню  історію має і Київська обласна клінічна лікарня.

Нині лікарня має назву Комунальний заклад Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня», а починалося все в 1862 р. з 12 ліжок для хворих, 1 лікаря і 1 фельдшера.  Створено її було, як і всі лікувальні заклади ХІХ ст. в м. Києві, за громадські кошти. Лікарня мала велику популярність серед мешканців міста, і тому в 1871 р. розширила свої штати і зайняла нове приміщення, в якому було вже 20 ліжок, а в 1876 р. додалося 6 акушерсько-гінекологічних ліжок. З 1885 р. лікарня переїздить у приміщення, які займає й понині. До 1912 р. вона перетворилася на багатопрофільний заклад на 250 ліжок, у якому медичну допомогу мешканцям міста надавало вже 40 лікарів.

На базі лікарні працювали провідні науковці медичного факультету Університету Святого Володимира: професори Володимир Караваєв, Олександр Шимановський, Микола Скліфосовський, Фрідріх Мерінг та багато інших, завдяки чому вона отримала статус навчального центру.

Переживши катаклізми революції і громадянської війни, лікарня, отримавши назву «Перша радянська лікарня» дуже швидко знову посідає провідне місце серед лікувальних закладів м. Києва і області. В 1931 р. на базі лікарні відкривається комплекс «Лікарня-внз» з підготовки лікарів із фельдшерів і медичних сестер, які мають практичну підготовку і навчаються без відриву від виробництва. У 1936 р. цей учбовий комплекс реорганізується в 2-й Київський державний медичний інститут. Будуються нові корпуси, відкриваються лабораторії, рентген-кабінети, поповнюється медичне устаткування, інструментарій. На базі відділень відкриваються клініки, в яких працюють видатні вчені, науковці. Лікарня збільшилася до 580 ліжок.

Під час Другої світової війни на базі лікарні було розгорнуто військовий шпиталь. З 1946 р. почалося відновлення лікарні. В цей час вона стає базою для кафедр Інституту удосконалення лікарів. Завдяки зусиллям учених і лікарів-практиків лікарня незмінно залишається одним з провідних медичних закладів України.

Сьогодні ніхто не може уявити собі охорону здоров’я без швидкої медичної допомоги. Станція швидкої медичної допомоги (ШМД) в м. Києві була організована у 1902 році, це один із найстаріших медичних закладів міста, а за своєю специфікою роботи: завданням, організаційно-функціональною структурою, методами і методиками надання екстреної медичної допомоги на догоспітальному етапі – перший заклад на Україні та в числі першого десятка подібних закладів в Європі.

Зародження швидкої медичної допомоги в м. Києві можна віднести до 1881 року, коли за ініціативою Товариства Київських лікарів був організований «Гурток лікарів з метою лікарських чергувань», що відкрив при міській управі на вул. Хрещатик пункт нічних чергувань, в яких на добровільних засадах приймали участь 19 лікарів (1882 р. – 21; 1883р.  –  29).

Проте невдовзі виникла необхідність створення в місті станції швидкої медичної допомоги — медичного закладу нової організаційно-функціональної структури, який би забезпечив надання екстреної медичної допомоги на догоспітальному етапі. Спочатку було створене Товариство швидкої медичної допомоги, до якого увійшли засновники, покровителі, почесні, довічні та дійсні члени і власне працівники Товариства. Активна організаційна діяльність Товариства увінчалася відкриттям 30 червня 1902 р. Київської станції швидкої медичної (спочатку рятувальної) допомоги, яка функціонувала на кошти, зібрані на благодійних вечорах, пожертвування, асигнування Київської міської думи.

Станція швидкої медичної допомоги розміщувалась у приміщенні будинку № 6 по  вул. Пироговській (на цей час не зберігся, другим приміщенням станції була садиба по вул. Володимирській, 33, пізніше Рейтарська, 22).

До кінця 1902 року на станції було три медичних карети “Лорек та Ко”, в 1913 р. було придбано перші 2 санітарні автомобілі. А до 1941 р. станція вже мала 46 автомобілі, в штаті станції працювало 115 лікарів, які обслуговували 23 бригади.

Перші спеціалізовані бригади почали функціонувати ще в довоєнні роки: в 1932 р. була створена перша акушерська бригада, в 1934 – перша педіатрична.

А от  історія Національної дитячої спеціалізованої лікарні «ОХМАТДИТ»

розпочалася у 1894 році, коли на кошти видатного підприємця та мецената Миколи Терещенка у Києві було відкрито Київську безоплатну Цесаревича Миколая лікарню для чорноробів та незаможних людей. На будівництво приміщень лікарні підприємець виділив 100 тисяч рублів власного капіталу та ще 15 тисяч — на придбання необхідного майна для облаштування лікувального закладу.

17 грудня 1893 року в Гатчині імператором Олександром ІІІ був затверджений статут Київської безоплатної Цесаревича Миколая лікарні для чорноробів. Лікарня була освячена і відкрита для прийому хворих 1 лютого 1894 року. Проте зведення комплексу будівель продовжувалося не один рік.

Зусиллями засновників було побудовано сучасний на ті часи лікарняний заклад, оснащений всім необхідним для здійснення лікувального процесу, який також мав бактеріологічну лабораторію, дезінфекційну камеру з текучою парою, парові котли для приготування їжі. Лікарня для незаможних відігравала значну роль у медичному обслуговуванні бідних киян. Тільки за перший рік її існування тут було проліковано понад 500 хворих. Пацієнти отримували безкоштовні ліки та харчування, користувалися бібліотекою, найбідніші після одужання отримували допомогу з фонду лікарні. Кошти на утримання закладу складалися із процентів основного капіталу, що був наданий засновниками, до яких додавалася щорічна дотація від міського громадського управління та добровільні внески громадян.

За радянського періоду в лікарні окрім терапевтичних ліжок було розміщено туберкульозний диспансер, пологовий будинок на 30 ліжок, консультація для матерів та вагітних жінок.

Організацією охорони здоров’я в м. Києві в ті часи займалась окружна інспектура охорони здоров’я, до складу якої входив відділ інспектури «ОХМАТДИТ», який займався питаннями охорони здоров’я матерів та дітей. До системи «ОХМАТДИТ» входили дитячі лікувальні заклади міста, молочні кухні, будинки немовлят, консультації. В цих медичних закладах також проходили навчання студенти — медики, патронажні медсестри.

У жовтні 1927 року до окружного виконавчого комітету інспектурою охорони здоров’я та відділом «ОХМАТДИТ» була надіслана доповідна записка, у якій пропонувалося поєднати розрізнені установи охорони материнства та дитинства і створити інститут «ОХМАТДИТ». Розміщення інституту було запропоновано в лікарні для незаможних, де на той час уже функціонували пологовий будинок, жіноча консультація, дитячий тубдиспансер. На Колегії Наркомздраву України 11 листопада 1927 року була затверджена постанова про організацію в м. Києві Інституту охорони материнства та дитинства, офіційне відкриття якого відбулося в березні 1929 року. З того часу розвиток лікарні як головної дитячої лікувальної установи був тісно пов’язаний з діяльністю інституту.

У 1934 році відбулося об’єднання Інституту «ОХМАТДИТ» з інститутом охорони здоров’я підлітків. З’єднання двох інститутів обумовлювало створення нових напрямків роботи, відкриття відділів та лабораторії. Було створено відділ фізіології дитини та шкільної гігієни, біохімічна і фізіологічна лабораторії, антропометричний кабінет.

У жовтні 1940 року інститут було перейменовано в науково-дослідний інститут охорони материнства та дитинства. Сама лікарня мала назву «Лікарня інституту охорони материнства та дитинства» із підпорядкуванням Київському міському відділу охорони здоров’я.

27 грудня 1947 року за наказом № 104 Київського міськздороввідділу до лікарні приєднують поліклініку № 11, внаслідок чого з січня 1948 року лікарня отримала назву Об’єднана лікарня інституту охорони материнства та дитинства «ОХМАТДИТ» Київського міського відділу охорони здоров’я. Проте вже в жовтні 1949 року вона перейменовується в 3-ю об’єднану лікарню м. Києва. Кількість дитячого населення Києва зростала, педіатричні служби вимагали нових шляхів для свого розвитку. І тому 20 серпня 1957 року Київський міський виконком приймає рішення за № 1409 про організацію міської дитячої спеціалізованої лікарні на базі 3-ї об’єднаної клінічної лікарні.

Указом Президента України № 494/96 від 03.07.96р. на виконання Національної програми «Діти України» шляхом об’єднання і реорганізації Українського консультативного центру матері і дитини МОЗ України та науково — лікувального об’єднання «ОХМАТДИТ» (дитячої спеціалізованої клінічної лікарні № 14 м. Києва), була створена Українська дитяча спеціалізована лікарня «ОХМАТДИТ», яка і по нині надає багато видів спеціалізованої висококваліфікованої медичної допомоги дитячому населенню України.

Воістину в «божественному» місці розташована Клінічна лікарня Державного управління справами “Феофанія”.

Розміщена вона на частині території Голосіївського національного природного парку і займає площу 49,07 га парково-впорядкованої території.

У XVI столітті ця місцевість належала Києво-Печерському монастирю. А пізніше стала особистою власністю київських митрополитів: спочатку – Петра Могили, згодом Сильвестра Косова. Наприкінці XVIІІ століття територія Феофанії вже належала Софіївському чоловічому монастирю. Після указу імператриці Катерини II з 1786 і до 1802 років ця місцевість перебувала у власності державної казни, а відтак була власністю настоятеля Михайлівського Золотоверхого монастиря Феофана (Шиянова) – Київського вікарія і помічника митрополита. Саме Феофан – перший Київський вікарний єпископ зводить тут заміську резиденцію дачного типу для настоятелів Михайлівського Золотоверхого монастиря, перетворюючи з 1803 року територію на пустинь, названу ім’ям її засновника – Феофана. До 1920 року – це власність Лаври, пасічний хутір, який у 1934 році закрили і пустинь взагалі перестала існувати.

Наприкінці 50 років ХХ століття Рада міністрів УРСР передала значні території Феофанії для спорудження Виставки досягнень народного господарства (ВДНГ), лікарні «Феофанія» та республіканського Інституту бджільництва.

На початку 60-х років ХХ століття медична установа Клінічна лікарня «Феофанія» (на той час Лікарня 4-го управління Міністерства охорони здоров’я УРСР) звела свої перші корпуси на території, що повністю ввібрала у свої межі давні терени Нової Пасіки та залишки чудових монастирських садків. З травня 1961 року розпочалось будівництво приміщень лікарні. 9 лютого 1965 року Міністр МОЗ УРСР П. Л. Шупик підписав наказ № 75 про введення лікарні в експлуатацію.

Згідно з Указом Президента України від 30 серпня 2002 року та розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2002 року № 647 Лікарню підпорядковано Державному управлінню справами.

Це лише невеликий перелік медичних установ, які  зберігають здоров’я киян уже понад сто років.

START TYPING AND PRESS ENTER TO SEARCH